В Україні від часу створення незалежної держави одразу був запроваджений високий податок на додану вартість (ПДВ) у розмірі 20%. ПДВ – це  податок, який входить в ціну товару (робіт, послуг) та сплачується покупцем. Таке велике значення податку тисне на збільшення виробництва товарів, робіт та послуг. Колись він був придуманий в Європі для зменшення проблеми перевиробництва товарів і гальмування перегрівання економіки. Але в Україні, де ніколи не спостерігалось перевиробництва товарів і занадто високих темпів росту економіки цей податок завжди служив гальмом економічного життя і часто слугував основою для різних схем крадіжок з бюджету у вигляді  уявного відшкодування ПДВ та ін. Тому після спаду економіки, який почався після впровадження такого розміру ПДВ, була терміново прийнята система єдиного податку для дрібних та середніх підприємств замість ПДВ. Темпи зростання внутрішнього валового продукту (ВВП) України одразу збільшились. Серед політиків тоді з'явились навіть заклики повністю скасувати ПДВ. У тому числі , у свою передвиборну програму цей пункт включила кандидат у президенти Ю.Тимошенко. Однак, ставши прем'єр-міністром , вона не тільки не скасувала ПДВ, але й навіть запровадила загальне ПДВ для платників єдиного податку, що відразу призвело до падіння виробництва в Україні. Тому їй довелося знову повернути для них єдиний податок, і зростання виробництва відразу ж відновилося. Згодом єдиний податок для середніх підприємств в Україні таки скасували, а для дрібних підприємців обтяжили додатковим фіскальним навантаженням, що обумовлює незначні темпи зростання ВВП України з тих пір.

Великий податок на додану вартість душить виробництво, особливо у виробництві високотехнологічних продуктів, напр. машин, побутової техніки, комп'ютерів, в яких є багато складових частин. Тому що на кожну частинку цього продукту і частинку цієї частинки у виробничому комплексі під час їх продажу іншими виробниками нараховується податок , що значно збільшує кінцеву ціну багатокомпонентних високотехнологічних товарів. Наприклад, машина збирається з кузова, двигуна, коліс, електроніки та ін. Самі двигуни та колеса автовиробник зазвичай купує на іншому заводі за ціною, в яку включений ПДВ, а той, у свою чергу, купує метал і гуму з третього заводу, з черговою сплатою ПДВ. Таким чином, у кінцевому продукті накрутка ПДВ буде вже 60% (3х20% = 60%. З автомобільною або іншою електронікою, де ще більша кількість проміжних доданих цін кінцевий відсоток податку буде ще більшим. Але якщо ПДВ дорівнює 8% або 10%, як у США, Японії та Південній Кореї, то кінцева накрутка податку в цьому прикладі буде набагато меншою – 30% (3х10% = 30%). Тому високотехнологічні товари вигідніше виробляти у країнах із меншим ПДВ.

Для країн-членів ЄС існує майже обов'язкове ПДВ 20%, або близько цієї цифри для переважної кількості товарів, хоча є й багато виключень для окремих товарів і послуг. Це пояснює невеликі цифри щорічного зростання ВВП країн Єврозони. В той час, як інші країни світу з низькими ставками ПДВ демонструють більш високі темпи економічного зростання. У США ПДВ відсутнє, замість нього є податок на продаж, який становить не більше 8-10 %. І кожен американський штат має право встановлювати своє значення податку на продаж. Подібні до ПДВ податки на продаж в інших благополучних країнах становлять: Австралія — 10%, Канада — від 5% до 13%, Нова Зеландія – 12,5 %, Сінгапур – 5 %, Південна Корея – 10 %, Японія – 8 %, Ізраїль – 17 %.

У Китаї для підтримки високих темпів зростання своєю економіки у 2017 році ставка ПДВ була знижена з 13% до 11%. При цьому за ставкою 6% оподатковуються так звані «сучасні послуги» (логістичні, або консалтингові послуги), ставка ПДВ для експортованих товарів – 0%. При цьому в Україні прийнято не 0% ПДВ для експортованих товарів, а відшкодування ПДВ експортерам, що породжує широкі можливості для крадіжки та корупції. Крім того, у Китаї існує мала ставка ПДВ у 3% для підприємств із малим товарообігом (аналог нашого Єдиного податку). Так у Китаї стимулюється малий та середній бізнес.

Збільшення ПДВ знижує можливості підприємств для зростання та розвитку, вимиває гроші у підприємців і з регіонів у концентрує їх у влади, що дозволяє центральній владі їх потім розкрадати. Для утримання чиновницького апарату та інших державних витрат, як показала світова практика, цілком достатньо інших зборів — мит, акцизів, прогресивного податку для мільйонерів, на капітал і нерухомість. А ПДВ у 20% повільно, але впевнено губить економіку країни у випадку наявної корупції, або у кращому випадку забезпечує тільки сталий розвиток і не дозволяє їй швидко зростати. Податок у 20% не дозволяє суттєво багатіти підприємцям, а економіці швидко зростати, він може тільки підтримувати статус-кво, коли багаті залишаються багатими, а бідні залишаються бідними, хоч і не вмирають з голоду. При цьому мале підприємство ніколи не стане великим, якщо буде чесно сплачувати усі податки без махінацій.

Історичний приклад застосування 20% ПДВ можна знайти ще у Біблії. У 47 розділі Старого Завіту «Буття» розповідається, як єгиптяни перетворилися на рабів, а потім перебували у рабстві тривалий час внаслідок щорічного вилучення в них п'ятої частини врожаю, тобто тих самих 20%. Наслідком політико-економічної діяльність радника фараона Йосипа (тогочасного олігарха за сьогоднішньої термінологією), під час чергових періодів голоду в Єгипті були здійсненні наступні послідовні кроки, які зрештою викликали занепад: 1) були зібрані усі гроші населення у скарбницю фараона (ст. 14-15 Біблії); 2) перехід всієї худоби приватних власників у власність фараона (ст. 16-18 Біблії); 3) перехід всієї землі у власність фараона, так що жителі були лише орендарями фараона, або точніше його кріпаками, тобто рабами (ст. 19-24) . «І поставив Йосип в закон єгипетської землі, навіть до цього дня: п'яту частину давати фараону, виключаючи тільки землю жерців, яка не належала фараонові» (ст. 26).

Таким чином, історично вивірений 20%-й податок (або п'ята частина за Біблією) дозволяє стабільно існувати централізованій державі з поділом на невелику купку багатіїв та велику масу бідняків протягом тривалого часу. У 47-му розділі Біблії точно вказана саме п'ята частина податкового оподаткування, а не, наприклад, четверта (25%), або шоста (близько 17%). Такий 20% ПДВ вигідний насамперед для централізованої системи влади в країні, для того, щоб не допускати зростання багатства дрібних та середніх бізнесменів, тобто середнього класу суспільства, яке може створити конкуренцію правлячій верхівці країни та, з іншого боку, не допускати суттєвого зубожіння населення. Однак це справедливо для існування в відносно спокійному внутрішньому стан і зовнішній оточенні. За наявності агресивної політики сусідів та на тлі інших країн з низькими податками та швидким розвитком, Україна з високим ПДВ у 20% не має шансів на економічне зростання.

Вселяє певну надію те, що останнім часом в Україні знову заговорили про податкову реформу, де фігурує зниження ПДВ до 10%. Якщо це відбудеться, то в України є шанси після перемоги швидко відновити економіку і навіть створити в Україні економічне диво з виробництвом власних високотехнологічних товарів, як і в інших країнах з низьким ПДВ.