Усі чули про Рентгена, завдяки якому у лікарів з'явився такий доступний, дешевий і інформативний метод діагностики, як рентгенологічний. Однак не всім відомо, що першим, хто сконструював трубку, яка випускає невідомий рід променів, і описав ці промені, був Іван Пулюй.

Наприкінці ХІХ століття вчені багатьох країн Європи проводили досліди із катодними трубками. Катодне випромінювання було відкрито ще у 1859 році німецьким математиком та фізиком Ю. Плюккером. Багато фізиків Європи експериментували з вакуумною катодною трубкою (трубка Крукса). І тільки у 1985 році світ дізнався про Х-промені, які зараз широко використовуються в медицині.

Українець Іван Пулюй (1845-1918рр.) народився в Тернопільській області у містечку Гримайлів, яке на той час входило до складу Автро-Угорської імперії. Його сім'я була заможною, батько був бургомістром Гримайлова. Івана віддали вчитися до тернопільської класичної гімназії, викладання в якій велося німецькою. Улюбленими предметами були фізика та математика. Крім того, з товаришами він створив таємну патріотичну організацію, члени котрі присягнули служити українському народу. Батьки Пулюя мріяли, щоби син став священиком. Проте після закінчення гімназії з відзнакою Іван із 35 золотими монетами у кишені вирушив до столиці імперії Відень поступати на теологічний факультет університету. Паралельно з вивченням богослов'я Пулюя як вільний слухач відвідував лекції з астрономії, фізики, математики, брав участь у роботі української культурологічної організації «Січ». Після отримання диплома у Івана виникли серйозні розбіжності з батьками, адже він відмовився стати священиком та продовжив займатися точними науками. З дому навіть надійшов лист із попередженням, що тоді батьки від нього зречуться. Відмовившись стати священиком, як того хотіли його батьки, Іван Пулюй втратив фінансову підтримку сім'ї. Іван Павлович подав прохання владі Російської імперії з проханням дозволити йому викладати у Київському університеті ім. св.Володимира, але отримав відмову — поліція вважала вченого неблагонадійним. Потім він зумів отримати стипендію у австрійському Міністерстві освіти у Страсбурзі. Дисертацію Пулюй писав у Страсбурзькому університеті, працюючи в лабораторії професора Августа Кундта. Там Іван познайомився зі свої однолітком — молодим вченим Вільгельмом Рентгеном, який також був учнем проф. Кундта. Пулюй почав друкувати статті, присвячені катодному випромінюванню з 1877 року, коли він отримав свій ступінь доктора філософії. У 1882 році Пулюй сконструював катодну трубку, за яку він отримав срібну медаль на світовій електротехнічій виставці в Парижі. Це був скляний балон, з якого викачано повітря, і в який впаяні катод та анод певної конструкції. Катодна флуоресцентна «лампа Пулюя» у 1881 році принесла йому премію на Паризькій виставці наукових досягнень, а прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти – медаль у 1878 році.

Катодні лампи Пулюя вийшли настільки вдалим , що незабаром після їх створення одна з фірм під керівництвом вченого налагодила серійне виробництво цих трубок. Усі європейські фізики у своїх дослідженнях тоді використовували оригінальні катодні трубки Пулюя. З 1884 року Іван Пулюй працює професором та керівником кафедри експериментальної та технічної фізики Німецької вищої технічної школи в Празі та відходить від дослідження катодної лампи. Хоч і не переставав листуватися з іншими вченими з питань катодного випромінювання та ламп. Адже на той час звичайне листування, поряд з публікаціями в журналах, було одним їх способів обміну інформацією між науковцями.

Проте офіційне повідомлення про відкриття невидимих Х-променів зробив німецький фізик Вільгельм Конрад Рентген (1845-1923), який з 1894 року перебував на посаді ректора Вюрцбурзького університету. Як говорить історія, одного разу він на 2 тижні буквально закрився у своїй лабораторії, де і відкрив практично всі властивості Х-променів. Він прийшов до наступних висновків: Х-промені проходять крізь тіла залежно від їх атомної маси, щільності та товщини шару, викликають іонізацію, мають біологічне дію, не обтікають перешкод, а поширюються прямолінійно, а за деякими властивостями (здатність давати тіньове зображення, викликати флюоресценцію та фотохімічні ефекти) є подібними до світла, однак висловив помилкове припущення, що нове випромінювання є не поперечними, а поздовжніми електромагнітними хвилями. Рентген настільки докладно описав властивості відкритого їм випромінювання у першій статті, опублікованій 28 грудня 1895 року у «Відомостях Вюрцбурського фізико-медичного товариства» і ще двох статтях під назвою «Про новий вид променів», що в наступні 17 років до його результатів не було додано майже нічого суттєвого. Лише у 1912 році німецький фізик Лаує у дослідах з інтерференції та дифракції показав, що Х-проміння є звичайним електромагнітним випромінювання і відрізняється від світла тільки меншою довжиною хвилі.

Вранці 11 січня 1896 року Іван Пулюй лежав у ліжку і читав газети. У Празькій «Воhemіа» він побачив повідомлення про відкриття Рентгеном променів нового типу. Прочитавши звістку він зірвався з ліжка, обхопив голову руками і закричав: «Моя лампа! Моя лампа!..». Пулюй написав Рентгену лист із запитанням: «Ви використовували в експериментах лампи моєї конструкції?» Відповіді він не отримав. З того моменту їхнє листування обірвалося.

До Праги Пулюй викладав у Відні. Там він дружив з іншим геніальним фізиком — Миколою Теслою, з яким вивчав особливості електричного струму у вакуумі. Щоби навчитись робити якісні катодні трубки, він разом із Теслою освоїв ремесло склодува. Пулюй також брав участь у запуску першого трамвая в Празі, за його проектом побудовано одну з перших електростанцій в Європі, він вніс вагомий внесок у вивчення неонового світла.

1901 року Рентген отримав Нобелівську премію з фізики, однак відмовився від отримання патенту на винахід та заповідав після смерті спалити всі свої неопубліковані записи та лабораторні журнали, які він тримав у таємниці. Ця обставина може наштовхувати на думку, що із записів лабораторних журналів можна було здогадатися, що Рентген не шукав, а цілеспрямовано лише підтверджував ті властивості Х-променів, які йому були вже відомі, зокрема із листування із Пулюєм. Причому до листопада 1895 року Х-промені не входили до сфери наукових інтересів Рентгена. До того ж, отримання Нобелеської премії неможливо оскаржити, оскільки вона присуджується відповідно до суб'єктивної думки членів Нобелівського комітету. А отримання патенту вже можна оскаржити, чим міг би скористатися Пулюй, якщо б такий патент був виданий. Цікаво, що у своїх опублікованих статтях, присвячених Х-променям, Рентген жодного разу не згадує Пулюя, хоча з його трубки він отримав Х-проміння і який на той час був провідним спеціалістом у вивченні катодного випромінювання та катодних трубок у Європі. Що доволі незвично для науковця, який має обов'язково вказувати у своїх статтях матеріали і методи дослідження. Ця вимога є обов'язковою і дотепер.

Незабаром, після опублікування статей Рентгена почалося переможна хода Х-променів у світі. Вже у 1896 році анатом В.М. Тонків застосував Х-промені для вивчення процесів окостеніння та розвитку кісткової тканини. У Російській імперії ці промені відразу почали називати рентгенівськими. І досі в Росії застосовується виключно така термінологія – «рентгенологічне дослідження», «рентгенолог», «рентгенологія». Хоча у всьому світі використовують терміни «Х-променеве дослідження» (англ. Х-ray examination), «радіолог» (radiologist) та «радіологія» (radiology). Можливо намагання увічнення постаті Рентгена в Росії пов'язано з тим, щоби забути роль українця Пулюя в історії відкриття Х-променів. Про Пулюя нічого не було відомо в СРСР, про нього ніколи не розповідали студентам медінститутів, здавалося, його ім'я було забуто назавжди.

Подібно до Пулюя, у Росії та у СРСР намагалися витерти з історії внесок інших українських вчених у світову науку. Так, наприклад, було і з працями Михайла Кравчука (1892 р., Чолниця, Волинська область — 1942 р., Колима) – всесвітньо відомого українського математика, академіка АН УРСР. Він був учителем А.Люльки – конструктора реактивних авіадвигунів та С.Корольова — конструктора космічних кораблів. Методи М.Кравчука використані у США, Японії та інших країнах при моделюванні кібернетичної техніки. Наукові праці М. Кравчука використав і американець Д.Атанасов – автор першого у світі комп'ютера, про що він сам згадував у своїх мемуарах. У 1938р. М.Кравчука заарештували за звинуваченням у націоналізмі та шпигунстві і відправили у заслання на Колиму.

 Життя Пулюя, який жив у Європі, склалося щасливіше. Одружився Пулюй на своїй студентці, німкені польського походження Катерині Стозицькій. Вони познайомилися, коли Іван Павлович викладав у Відні. Нареченому було 39 років, нареченій — 21 рік. Доходи вченого тоді були скромними. Пропозицію Катерині він зробив відразу після того, як отримав запрошення очолити кафедру у Празі. Оклад полагався високий, Іван Павлович став забезпеченою людиною, і це дозволило йому одружитися. У них народилося 15 дітей, проте вижили тільки шестеро – троє синів та троє дочок. Мама спілкувалася з дітьми німецькою, батько — українською. Помер Пулюй 1918 року у Празі. Його старший син Олександр пішов сімнадцятирічним добровольцем до лав Січових Стрільців та до 1920 року приймав участь у бойових діях Української Галицької армії. А прийомний син Іван в часи Другої Світової війни боровся за незалежність України у складі Буковинського куреня. Зараз їхні онуки живуть в Австрії, США та Німеччині. На ювілеї свого знаменитого діда часто приїжджають у Тернопіль.

У своїх роботах на соціально-політичну тему Пулюй називав Україну «перлиною Європи» і казав, що незалежність його рідної країни – «ключ до мирної зали Європи». Ще в студентські роки він видав перший молитовник українською мовою, переклав європейський підручник з геометрії для української гімназії. Серед мов, які знав Пулюй (крім української та німецької) — грецька, іберійська, іврит. У брошурі 1915 року Іван Пулюй писав: «Поневолені народи Росії повинні стати вільними і мають створити власні держави. Але найважливіше значення для досягнення цієї мети, для забезпечення тривалого миру в Європі може мати лише самостійна Україна. Незалежність України є, за нашим переконанням, ключем до миру в Європі».