Завдяки наявності у людини хорошого смаку вона має можливість підсвідомого інтуїтивного прийняття вірних рішень у щоденній діяльності. Прагнення елегантності в науці завжди робило її більш довершеною. Будова правильної фізичної моделі елементарних часток має вирішальне значення у розумінні її властивостей та взаємодії з іншими частками. Геометрична конструкція уявної будови атому зараз має негарний вигляд, з несиметричними випинами електронних орбіт. Проте насправді атом має довершену і симетричну конструкцію круглої форми.

Основним джерелом відомостей про будову елементарних часток речовини, зокрема хімічних часток (атомів, молекул, іонів), є експериментальне дослідження їх властивостей. Після узагальнення експериментальних даних в минулому сторіччі були створені теорії будови цих частинок, що містять певну сукупність постулатів. Будь-яка така теорія є обмеженою, так як описує певну сукупність експериментальних фактів, але часто десь виявляється межа її можливостей і за цією межею загальноприйнята теорія починає гальмувати подальший розвиток науки і стає неприйнятною.

Наприкінці XIX-го століття і на початку XX століття був період бурхливого розвитку науки, коли майже щорічно робилися фундаментальні відкриття, швидко впроваджувались в практику. Наприклад, у 1895 році відбулося відкриття Рентгеном Х-променів, які вже у 1896 році почали використовуватись у практичної медицини. У порівнянні з цими роками, зараз положення речей у фундаментальній науці можна назвати періодом, коли розвиток техніки здійснюється тільки за рахунок лише вдосконалення технологій, зокрема збільшення обсягу пам'яті комп'ютерів, смартфонів, запасів енергії акумуляторів і тому подібне. Це можна пояснити тільки тим, що або вже все відкрито, або попередні фундаментальні теорії вичерпали себе, є невірними і надалі гальмують розвиток науки. Тому необхідно створити нові теорії, які краще б пояснили відомі експериментальні дані, і створили можливості для руху фундаментальної науки вперед.

На мою думку, зараз між класичною теорією хімічної будови часток та сучасною квантовою механікою міститься значний розрив, обумовлений хибним розумінням фізичної суті поведінки електрона в атомі. Занадто багато в квантовій механіці невирішених питань, які незрозумілі не тільки школярам, але й їх вчителям і академікам. Серед них: як електрон може рухатись по такій складній і видовженій гантелеподібній орбіті sp-гібридизації (як написано в шкільних підручниках), траекторія якої проходить прямо через ядро, чому електрон при цьому не падає на ядро і не випромінює фотони під час свого кутового прискорення по такій орбіті? Можна звичайно прикритися так званими постулатами, які будуть казати, що такого не має бути, незважаючи на інші фізичні закони. Але це є штучне нагромадження постулатів, мало би бути більш просте рішення, пов'язане з більш правильною базовою моделлю. Тим більше що зараз відсутні докази існування саме такої видовженої форми електронної орбіти — їх нікто не бачив. Їх і неможливо побачити, тому що вони мають занадто малі розміри навіть для електронного мікроскопу.

Зараз можливо отримати правильні квантові розрахунки тільки для найпростішого атома водню з одним електроном, але не для усіх інших багатоелектронних атомів. При цьому у розрахунках відсутня чіткі кореляція між теоретичним і експериментальним орбітальним магнітним спином. Неможливо пояснити, чому ядро, що має власний спин, стабільно знаходиться у центрі сукупності гантелеподібних електронних орбіталей. Якщо такі питання задати фізику, він зазвичай ухиляється від прямої відповіді і відповідає, що уявлення про просторову будову електронної орбіти не має фізичного сенсу і є умовним, тому що достатньо тільки математичного опису поведінки електрона в атомі.

Планетарна модель будови атома була запропонована Резерфордом у 1911 році. Пізніше від неї відмовилися через неможливість пояснення руху електрона по колу без випромінювання. Зараз фізики просто не уявляють собі геометричну будову атома, а просто описують його математично складним тривимірним диференційним рівнянням Шредінгера. Але навіть для атома водню рішення цього рівняння не зовсім вірно через елементарні функції. Для атомів, у яких є два і більше електронів, рівняння Шредінгера не може бути вирішено навіть чисельним способом.

Не віриться, що будову атома неможливо собі уявити. На мій погляд, уявити можна все. І якщо уявна модель є правильною, то всі формули і розрахунки мають сходитися. Зараз з базових принципів будови атома ніяк не витікає, чому саме 2 елементи містяться в I-му періоді періодичної системи елементів, вісім – в II і III періодах, вісімнадцять – в IV і V періодах, тридцять два – в VI періоді. Чому відбувається така характерна періодична зміна радіусів атомів та їх перших потенціалів іонізації? І чому взагалі існує періодична система елементів. Навпаки, існування різних типів хімічних зв'язків, магнітних властивостей речовин, явища надпровідності пояснюється введенням надуманих і штучних понять типу sp-гібридизації.

Такі штучні пояснення та неочевидні припущення, які ускладнюють загальну картину, зазвичай використовуються в випадках, коли виникають проблеми в основному алгоритмі проблеми чи певного явища. Незрозуміло також, чому хімічна валентність рівна 8, а також чому всі фізико-математичні розрахунки поведінки електронів в складних атомах, окрім атом водню, є неточними. Тому зараз не вдається створити точний магнітно-резонансний томограф, побудований резонансі від атомів інших елементів, крім атома водню. Для точнішого опису поведінки електрону в багатоелектронних атомах вчені починають штучно підгоняти формули додатковими коефіцієнтами, використовуються наближені методи, зокрема теорія обурення.

Все виглядає зрозумілим без додаткових коефіціентів, якщо прийняти просте базове положення. Єдиний стан електрона в атомі — це рух по колу. І все. Немає ніяких гантелей р-орбіталей і р-електронів, як і немає наступних d-, f-, g-станів електрона, і d-, f-, g-орбіт. Просто з таких кілець, по яких рухаються електрони і побудовані всі атомні орбіти. На мій погляд, першим дослідникам, які описували поведінку електрона в атомі, просто не вистачило просторової уяви для побудови повністю кільцевої моделі атома, тому вони вимушені були ввести штучні поняття та вигадали ідею гантелеподібної орбіти. Пізніше ці ідеї корифеїв закріпилися, і після того, як вони попали в усі навчальні посібники з фізики, їх ніхто вже не може спростувати. Це майже неможливо.

Насправді, в атомі водню міститься одне електронне кільце, яке є простим і вірним рішенням. З цим ніхто не суперечить, тому що воно узгоджується з усіма розрахунками і сучасними уявами щодо s-електрону. Цей єдиний електрон обертається по колу навколо ядра, яке знаходиться в центрі цього кола. Водночас кільце орбіти може також вільно обертатися навколо ядра, утворюючи сферу. В атомі гелію перший електронний рівень доповнюється другим, який являє собою паралельно розташоване кільце з протилежним першому направленням руху електрона. Протилежний напрямок руху другого електрона необхідний для компенсації магнітного моменту, що виникає під час руху першого електрона.

В атомах другого періоду періодичної системи елементів перший рівень електронів займає більш близьку до ядра систему з двох s-колів, а зі збільшенням заряду ядра всі наступні займають свої місце у гарній 8-кільцевій конструкції, яка може вільно обертатися навколо ядра — центру симетрії. Кільця цієї конструкції безперервно продовжуються одне в одне у будь-якому напрямку. При цьому напрямок руху електронів у протилежних кільцях є паралельним – це є важливим, тому що створює спрямоване магнітне поле.

Конфігурація магнітних полів у цьому випадку така, що відбувається взаємоузгодження руху електронів саме за цими траєкторіями, а ядро виявляється у своєрідній магнітній пастці. При зміщенні ядра з центру цієї системи в один чи інший бік, збільшення сили магнітного поля з цього боку повертає ядро на своє місце у центр системи. Атомні орбіти електронів виходять  центрально-симетричними, в яких радіус кільця є сталим. При додаванні нових електронів і збільшенні відстані від ядра, збільшується діаметр конструкції, але за умови повної симетричності і узгодження односпрямованих рухів протилежних електронів, може бути побудована тільки 8, 18 і 32 кільцева конструкція, одинична або подвійна, де можливо збереження симетричних магнітних полів, що утримують ядро у центрі.

Таким чином, у ІІ і ІІІ періодах на орбіті можна розташувати конструкцію з 8 кільців, у ІV і V періодах — 18 кілець, 6-7 періодах — 32 кільця. Таким чином усі хімічні елементи можна розташувати в періодичній системі зі зміною своїх хімічних характеристик. Після повного заповнення 8 кілець на більшій відстані від ядра починається заповнення саме 18 кілець, а не будь-якої іншої кількості. Інші варіанти неможливі. Інше число кілець не може стати взаємозв'язаним і не може створити симетричну сферичну конструкцію з таким розрахунком, щоб електрони, рухаючись по всій орбіті і переходячи з одного кільця на інше, зберігали постійний напрямок руху при поверненні на те саме кільце. Так логічно і просто можна пояснити наявність саме таких елементів періодичної системи, які є в природі.

Подібні кільцеподібні моделі малювали і американським архітектором К.Снельсоном у 1963 році та іншими. Однак вони не зв'язували і не зв'язують ці вузли саме з потоками електронів, тому 18- і 32-електронна орбіта в них змодельована неправильно. Траекторія руху електрона по периметру усіх рівнів 8-, 18- і 32-електронної орбіти виглядає хвилеподібною, тому враховуючи добре відомий корпускулярно-хвильовий дуалізм частинок мікроміру, цей процес можна описати терміном «постійна хвиля». Цей дуалізм виявляється наочно завдяки нашій правильній уявній конструкції будови атома.

За наявності на орбіті одного електрона він рухається по всім кільцям, переходячи з одного кола на інше. При розміщенні на орбіті кількох електронів, їх максимально може розташуватися не більше кількості усіх кілець, щоби вони могли повністю замикатись кожний у своєму кільці, тому на 8-кільцевій орбіті може бути не більше 8 електронів, а у 2 і  3 періодах – не більше 8 хімічних елементів. Більша ймовірність розташування електронів в одному з восьми кілець рівня зумовлює необхідність постійного збереження максимально повної компенсації моменту атома та максимальної симетрії електромагнітних моментів, що відбувається в такій конструкції автоматично. У такій системі при появі певних внутрішніх флуктуацій і зовнішніх негативних впливів існуючі магнітні поля змушують вертатись на своє місце заряджені негативно електрони і позитивне ядро. Заповнення електронними орбітами всього рівня створює для кожного окремого електрона можливість тривалого часу перебування в ідеальних для себе умовах колового руху в межах одного кільця.

Другий 8-електронний рівень у ІІІ періоді хімічних елементів утворюється на певній відстані від першого. Радіус атома при цьому збільшується. Кільця обох рівнів розташовані один проти одного, але напрямок руху електронів у них протилежний, що забезпечує повну магнітну компенсацію атома. Наступний рівень є 18-електронним, далі йде 32-електронний. У другій структурній одиниці цих 18-і 32-електронних конструкцій є великі кола, побудовані з шести одноелектронних кільців. Ближчі до ядра електрони мають більшу енергію та швидкість руху, щоб не впасти на ядро, так як знаходяться між позитивно зарядженим ядром і негативно зарядженими електронами зовнішніх орбіт. Перехід електрона з більш енергетичної до менш енергетичної орбіти супроводжується втратою їм енергії та випромінюванням кванта світла — фотона.

Усвідомлюючи таку будову електронних оболонок атома легко пояснюється і передбачається характерні властивості елементарних часток і складніших хімічних частинок — атомів, молекул і іонів. Зрозуміло, що в межах одного періоду (горизонтальний рядок елементів періодичної системи) атомний радіус зменшується зліва направо, тому що зростає заряд ядра.

До цих пір радіус атомів сприймався як даність, тому що він ніяк не узгоджувався із існуючою моделлю будови атому. Ми спробуємо це зробити зараз, враховуючи нашу гарну модель будови атома. Розглянемо періодичне збільшення радіусів атомів першої групи (вертикального стовпчика) елементів періодичної системи (першого вертикального стовпчика): водень — літій — натрій — калій — рубідій — цезій — францій (0,05 — 0,155 — 0,189 — 0,236 — 0,248 — 0,268 — 0,290 нм). Він свідчить про те, що радіус 8-електронного атома літію приблизно в 3 рази більше 1-електронного атома водню (можете порівняти відношення одного кола до всієї 8-кількової моделі конструкції навіть візуально). Крім того, всі електрони в атомах 2-го і 3-го періодів збільшують радіус атома більше (на 0,034 нм), ніж 18 електронів в атомах 4-го і 5-го періодів (на 0,012 нм), що неможливо пояснити інакше, чим співвідношенням розмірів кілець у 8 — 18 — 32 – колових конструкціях до радіусу всієї сфери атома, що станосить близько 1,7 — 2,5 — 4,2. Ближчі за значенням одне до одного виходять розміри кілець 8 і 18 — кольцевих конструкцій. Ці розміри відповідають як енергії електронів, так і відстані їх від орбіти до ядра.

За неможливості побудови в рамках 8-кільцевої орбіти симетричної та компенсованої за всіма показниками конструкції з незаповненими повністю 8-ма кільцями один або кілька електронів стають слабко локалізованими. Тоді може відбуватися конформація у 6-кільцевій неспареній моделі, яка пояснює аномально низькі перші потенціали іонізації газоподібних атомів бора та кисню в ряду їх зростання у другому періоді до подібних потенціалів атомів в інших періодах.

На відміну від атомів, молекули завжди створюють спарені кільцеві електронні орбіти, які є більш стійкими. Цим можна пояснити, що в природі переважають молекули, а не атоми. Недостатня наповненість електронних енергетичних рівнів одного атома підштовхує його до об'єднання з іншими атомами для взаємного досягнення ідеальної електронної конфігурації. При цьому одне з електронних кілець атома вбудовується у кільце 8-кільцевого рівня іншого атома. Так виникають хімічні реакції.

Так званий водневий зв'язок, який існує між молекулами, у складі яких є атоми водню і атоми елемента іншого періоду (вуглець, азот, кисень), є по суті магнітним зв'язком на певній відстані між молекулами, тобто між кільцами з некомпенсованим магнітним моментом. Енергію водневого зв'язку (20-30 кДж/моль) можна розрахувати між певними молекулами, як енергію магнітного поля, враховуючи радіус кільця, швидкість руху електрона (або силу електричного току) і відстань між електронними кільцями молекули. Відсутність водневого зв'язку між молекулами H2S, H2Se, H2Te, на відміну від H2O, пояснюється компенсацією магнітного поля зовнішнього 8-кільцевого рівня внутрішнім 8-кільцевим рівнем, в якому рух електронів кільцями має протилежний напрямок. Завдяки цьому магнітному за своєю суттю водно-водневого зв'язку вода володіє унікальними фізико-хімічними властивостями, що зумовило появу та існування життя на Землі.

8-валентність важких хімічних елементів пояснюється домінуванням основних чотирьох магнітних осей, породжуваних 8-електронною орбітою і підтримується завдяки такій унікальній геометричній будові 18-і 32-електронних орбіт. Зовнішні 18- і 32-електронні орбіти можуть бути накладені на 4 основні магнітні осі внутрішньої 8-електронної орбіти.

Виходячи з такої будови атому можна також пояснити появу органічного життя. Враховуючи напрямок руху електронів по кільцях 8-кільцевої моделі атома вуглецю над коловою молекулою бензолу сумарно формуються кільцеві потоки суміжних електронів. Це надає молекулі додаткової стійкості саме у такому кільцеподібному варіанті будови. Парування великих електронних бензольних кіл призводить до утворення пуринових і піримідинових основ, а отже і спіральної молекули нуклеїнової кислоти ДНК або РНК. Можна стверджувати, що природа стала живою, тобто самовідтворюваною, саме завдяки гарній будові атому і колових потоках енергії у ньому. Молекула ДНК по суті концентрує і направляє у певному напрямі електронні потоки, що створює різні комбінації електромагнітних полів. Тому ця молекула може легко конформуватися для активації певних своїх ділянок, а інші ділянки при цьому закриваються всередині і стають неактивними. Таким чином, ДНК клітини під сумарним впливом інших електромагнітних полів, вірогідно інших ДНК, постійно конформується в процесі росту плода і плода людини. Таким чином, будь-яка ДНК в клітині, як у голограмі може містити інформацію про увесь організм.

Враховуючи таку модель будови атома легко пояснити відсутність випромінювань, які мали б бути за умови колового прискорення електрону у неправільній гантелеподібній орбіті. Фізично, з одного боку, це можна пояснити взаємним гасінням виникаючих сталих електромагнітних хвиль від електронів сусідніх кіл, по яких електрони рухаються у протифазах. З іншого боку, постійне повернення електрона на те саме місце під час руху по колу протягом тривалого часу не повинно викликати ніяких змін такої системи, як всередині так і ззовні, у тому числі будь-якого випромінювання. З цього виливає тоді висновок дуалізму Всесвіту, його безкінечності і одночасно замкненості. Адже рівномірний поступальний рух електрона по прямій є різновидом колового руху з дуже великим радіусом, наближеним до безкінечності. У такому випадку прямий рух електрона у Всесвіті за відсутності зовнішнього впливу, призведе до його повернення у вихідну точку траєкторії. Але тут ми вже потрапляємо на територію філософії.