site.ua
член клубу
  • 6 місяців тому
  • Наука
  • 1 908
  • 32
  • 2
  • 3

23 лютого - одна з найтрагічніших дат у новітній кримській історії. Саме цього дня у 1918 році більшовики, які перед тим узурпували на півострові владу, вдалися до масових вбивств. Протягом трьох днів вони розстріляли майже тисячу осіб - переважно офіцерів та представників інтелігенції. Ці події стали піком першої хвилі червоного терору в Криму, що котилася ним упродовж двох місяців.

Наприкінці грудня 1917 року на території Криму утворилися три центри влади: Рада народних представників Таврійської губернії у Сімферополі, Директорія Кримської Народної Республіки у Бахчисараї та Військо-революційний комітет у Севастополі, кожен з яких мав власні збройні загони. У перших днях січня нового, 1918 року з'єднані сили Ради представників та Директорії вступили у відчайдушну боротьбу із семикратно численнішими матросами-чорноморцями та червоногвардійцями - опорою більшовицького ревкому. По двох тижнях війни національно-демократичні сили зазнали поразки, і півостровом прокотилася перша, але не остання хвиля червоного терору.

Своєрідною "репетицією" погромів можна вважати розстріли офіцерів Чорноморського флоту севастопольськими матросами 28-30 (15-17) грудня 1917 року. Тоді, прикриваючись "помстою" за переслідування після придушення революції 1905 року, корабельні команди міноносців "Гаджибей" та "Фідонісі" убили понад 30 своїх командирів, а всього загинуло у місті 128 офіцерів. Тоді ж ці події охрестили "Варфоломіївськими ночами". Після цього Севастопольський ВРК постановив: обшуки і арешти можуть проводитися тільки за ордерами, а справи мають розбиратися слідчими комісіями та розглядатися на відкритих засіданнях ревтрибуналу. Севастопольський комітет РСДРП(б) випустив 30(17) грудня відозву "Проти самосудів!". У ній говорилося:

"Гнів народний починає виходити зі своїх берегів... Партія більшовиків рішуче і різко засуджує самочинні розправи... Товариші матроси! Ви знаєте, що не у більшовиків шукати контрреволюціонерам пощади й захисту. Але нехай їхня винуватість буде доведена народним гласним судом... і тоді голос народу стане законом для всіх".

Севастопольська бухта, поч. ХХ ст.

Севастопольська бухта, поч. ХХ ст.


Але було занадто пізно - поодинокі розправи тривали до середини січня, а потім червоний терор розгорівся у повну силу. Майже кожного разу безпосереднім поштовхом до нього ставало падіння того чи іншого кримського міста, і, що характерно, з кожним разом рівень звірств "червоних" зростав.

18(5) січня 1918 року за підтримки севастопольських матросів радянський режим був встановлений у Феодосії. Спочатку більшовики немовби "соромилися", розстрілюючи лише офіцерів (хай навіть армійських, що тільки-но повернулися з Кавказу), і майже не чіпаючи місцеве населення. У місті загинуло менше 100 осіб.

Номан Челебіджіхан, 1917 р.

Номан Челебіджіхан, 1917 р.


Увечері 26(13) січня 1918 року "червоні" опанували Сімферополь. Наступного дня був заарештований та посаджений до севастопольської в'язниці лідер кримськотатарської революції Номан Челебіджіхан. У кримській столиці більшовики розв'язали терор вже не тільки проти військовиків, але й проти інтелігенції.

Одним з перших убили дитячого благодійника і жертводавця Червоного Хреста Франца Шнейдера, учасника революції 1905 року. Як було написано у некролозі у "Южных ведомостях",

"потім, коли ці панове дізналися про все, що покійний робив тут для найбіднішого населення, вони явилися до гробу просити у трупа вбитого Шнейдера вибачення".

Загинув начальник спільного штабу кримських демократичних сил полковник Володимир Макухін, колишній видавець газети "Таврический Голос" Ніколай Зайцев та безліч інших. Російський офіцер Ніколай Крішевський коротко описав події після падіння Сімферополя:

"Зараз же почалася розплата, почалися розстріли офіцерів, яких вбили понад 100, і найбільш поважних громадян. Останніх зібрали у в'язниці та убили всіх - понад 60 осіб на дворі в'язниці".

Усього приблизно 200 сімферопольців і гостей міста стали жертвами червоного терору в січні.

Тіла жертв червоного терору в Євпаторії, викинуті на берег влітку 1918 р.

Тіла жертв червоного терору в Євпаторії, викинуті на берег влітку 1918 р.


27(14) січня 1918 року до Євпаторії підійшли два кораблі Чорноморського флоту - крейсер "Румунія" і транспорт "Трувор". Наступного дня місто було узяте, почалися обшуки і арешти - хапали не тільки офіцерів, але й міщан та особистих ворогів революціонерів. На "Труворі" почалася розправа над полоненими. Крішевський свідчив про долю 46 в'язнів:

"Зі зв'язаними руками були вишикувані на борту транспорту, і один з матросів ногою скидав їх у море, де вони потонули. Ця звіряча розправа була видна з берега, там стояли родичі, діти, дружини... Всі вони плакали, кричали, молили, але матроси тільки сміялися. Серед офіцерів був мій товариш, полковник, родина якого теж стояла на березі і молила матросів про пощаду. Його пощадили - коли він, будучи скинутий у воду, не пішов відразу на дно і почав благати, щоб його прикінчили, один з матросів вистрілив йому у голову".

За три дні матроси убили і втопили не менше 300 осіб, з яких кількадесят і у самій Євпаторії. Тут до терору вперше долучилися і місцева більшовицька влада.

Мол - головне місце страти ялтинців. Ялта, поч. ХХ ст.

Мол - головне місце страти ялтинців. Ялта, поч. ХХ ст.


29(16) січня 1918 після чотириденного опору червоногвардійцям впала Ялта. Озлоблені й сп'янілі у прямому і переносному сенсі переможці негайно почали чинити розправу над переможеними. Схоплених офіцерів, громадських діячів і просто багатих ялтинців піднімали на борт прибулих з Севастополя міноносців, допитували, а потім розстрілювали на портовому молу. Тіла скидали у воду. Кадет Данило Пасманік писав:

"Офіцерів розстрілювали за списками, складеними солдатами з лазаретів і таємним більшовицьким комітетом, що існували вже давно... Було б убито набагато більше людей, якби не було продажних більшовиків: за дуже великі гроші вони або вивозили намічені жертви за Джанкой, або ж переховували у лазаретах і готелях".

Хапали на вулицях не тільки здорових, навіть хворі у шпиталях не могли почувати себе у безпеці. Офіцер Антон Туркул згадував кількома роками пізніше:

"З переданих листів я дізнався про кінець мого брата Ніколая... Матроська чернь увірвалася і у той лазарет, де лежав брат. Натовп знущався над пораненими, їх пристрілювали на ліжках. Ніколай і четверо офіцерів його палати, важкопоранені, забарикадувалися і відкрили у відповідь вогонь з револьверів. Чернь зрешетила палату обстрілом. Усі захисники були вбиті. У диму, у крові озвірілі матроси кинулися на сестер і на доглядальниць, що були у палаті".

Палац Мордвінових після обстрілу більшовиками. Ялта, 1918 р.

Палац Мордвінових після обстрілу більшовиками. Ялта, 1918 р.


У матеріалах Особливою комісії з розслідування злодіянь більшовиків, організованої головкомом Добровольчої армії Антоном Денікіним, зазначалося:

"Досить було крикнути з натовпу, що стріляють з такого-то будинку, щоб червоногвардійці та матроси негайного відкривали вогонь по вікнах зазначеного приміщення. За такою огудою були вбиті домовласник Константінов і його дочка. Не вдовольнившись пролитою кров'ю невинних, вбивці розграбували квартирне майно Константінових і частину меблів відвезли у дар своєму комісару Біркенгофу".

На третій день масовий терор пішов на спад, змінившись індивідуальними переслідуваннями і грабежами. Контрибуції та реквізиції більшовиків у Ялті пізніше оцінювалися в кілька мільйонів рублів. Розграбуванню були піддані палаци й садиби по всьому узбережжю. Влітку того року німецькі водолази знайшли на дні міської бухти "ліс тіл" утоплеників. Щонайменше 200 загиблих ялтинців та мешканців навколишніх селищ - на совісті "червоних".

Січневі погроми меншої інтенсивності відбулися і в інших містах Криму. Лише Алупка та Керч змогли уникнути червоного терору.

 Декрет "Соціалістична вітчизна у небезпеці!". Петроград, 21 лютого 1918 р.

Декрет "Соціалістична вітчизна у небезпеці!". Петроград, 21 лютого 1918 р.


Але це ще був не кінець. 21 лютого 1918 року Рада Народних Комісарів Росії видала декрет "Соціалістична вітчизна у небезпеці!". Він повторно запроваджував смертну кару, скасовану ще у жовтні минулого року. Того ж дня на матроському мітингу у Севастополі була обрана спеціальна комісія з більшовиків та анархістів, що ініціювала нову хвилю розправ.

22 лютого ультрареволюціонери почали вимагати у міської ради автомобілів для здійснення арештів, але отримавши відмову, рушили пішки. Увечері озброєний натовп у 2,5-3 тисячі осіб спочатку зібрався на пристані, а потім, розбившись на загони, під гаслами "Смерть контрреволюції та буржуям!" і "Хай живе Соціалістична Революція!" розсипався вулицями Севастополя. "Контрреволюціонерів" та "буржуїв" витягували з домів і вели до будинку Морського зібрання. Хапали і за попередньо підготовленими списками, і випадкових перехожих.

Матрос Бєляєв так пізніше згадував ту ніч:

"Коли всі люди були зібрані в одній кімнаті, я подивився на них; там були і офіцери, і священик, і так, просто різні, хто попало. Там були зовсім старі хворі старики. Половина матросів вимагали знищити їх. Була обрана комісія, куди потрапив і я. Я намагався, щоб люди йшли через цю кімнату. Людей було багато, були й лікарі, була вже повна зала... Ніхто не знав ні заарештованих, ні того, за що їх заарештували. Більше стояти було ніде. Прийшла зграя матросів і вимагала видачі. Я вмовляв, що це офіцери на виборних засадах, лікарі та старики. Нічого не слухали. Погодилися вивезти із зали. А близько 12 год. ночі дзвонить телефон з міської лікарні, мене запитують, що робити з 40 трупами, що біля лікарні. І тоді я дізнався, що всіх повбивали. Я чув, що у Стрілецькій бухті на пристані багато вбитих. Я звернувся знову до Ради... Але всі заходи були марні, матроси розбилися на окремі купки і вбивали всіх".

"Переможець". Білогвардійський плакат проти червоного терору. Дон, весна 1919 р.

"Переможець". Білогвардійський плакат проти червоного терору. Дон, весна 1919 р.


О другій ночі 23 лютого 1918 року група матросів увірвалася до міської в'язниці та почала вимагати видачі затриманих. Тюремний комісар по телефону отримав вказівку Севастопольської ради видавати всіх, хто зазначений у матроських списках. Серед першої п'ятірки був і Номан Челебіджіхан. Дивом вцілілий очевидець Володимир Лідзарь писав:

"Їм зв'язали руки іззаду... Їх повели... Ніхто з приречених не просив пощади... Дорогою до місця вбивства, у Карантинній балці, як передавав потім робочий Рогулін, їх катували: хворого старого Карказа били прикладами і кулаками, і в буквальному сенсі слова волочили, позаяк він хворів ногами і не міг йти, адмірала Львова смикали за бороду, Синицю кололи багнетами, і глумилися над усіма... Перед розстрілом зняли з них верхній одяг і вже розстріляних, мертвих били по головах камінням і прикладами".

Пам'ятник жертвам більшовицького терору. Феодосія, 2008 р.

Пам'ятник жертвам більшовицького терору. Феодосія, 2008 р.


Розтерзане тіло кримськотатарського лідера разом із іншими закинули до автомобіля і відвезли до Графської пристані. Там вбитих вантажили на баржі, відвозили подалі від берега і, прив'язавши до них каміння, кидали у море. Лише небагатьом родичам пізніше вдалося відшукати рештки тіл своїх близьких. О четвертій годині матроси повернулися, або продовжити розстріли ув'язнених. За одну ніч у Севастополі було убито близько 250 осіб, а за три дні - від 600 до 800; у Сімферополі 24 лютого розстріляно ще 170. Лише 27 лютого керівництво Чорноморського флоту змогло ухвалити резолюцію про припинення самосудів.

Таким чином, за два місяці першої хвилі червоного терору в Криму (кінець грудня 1917 - кінець лютого 1918 рр.) було вбито до 2 тисяч осіб. Але поодинокі позасудові розправи тривали аж до самого повалення радянської влади на півострові у квітні 1918 року.


Підписатися на автора можна тут.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація