Бурхлива реакція на мій пост у Facebook про те, як до нашої школи потрапив часопис «Русская школа», який ми не передплачували і не могли передплатити з цілком очевидних причин, виявилася дуже показовою.
Журналісти СТБ з'ясували, що це видання друкується за гроші фонду «Русский мир», який створений указом Путіна. І це видання отримують усі 300 київських шкіл та близько шістсот шкіл в інших містах України. Чесно кажучи, я такого не очікував :(.
Серед «партнерів» журналу — організація «Русское Единство», лідером якої є сумнозвісний Сергій Аксьонов (той самий, що «очолює» анексований Крим). Окрім СТБ, сюжети про ситуацію з «Русской школой» підготували також 1+1 та «ПравдаТут».
Звичайно, що у коментарях під моїм постом були різні позиції. Від обурення та вимог негайно заборонити видання до докорів на мою адресу.
Суть докорів: «скандал на порожньому місці та утиски російської мови». Бо часопис та ГО «Русская школа», яка його видає, діють, нібито, у межах українського законодавства, а Укрпошта, яка розносить по українським школам цей непотріб (у прямому сенсі цього слова), лише виконує замовлення, за яке їм заплатили гроші. Джерело тих грошей Укрпошту не цікавить: поштарки лише виконують свою роботу.
І ось тут — є питання. Я вже зазначав, що, з суто формальної сторони, часопису та Укрпошті закинути практично нічого, окрім з'ясування процедури нав'язливої підписки та джерел фінансування цієї ГО. Прямих закликів до порушення територіальної цілісності України або до повалення конституційного ладу я там не побачив.
Але основа, базовий концепт цього видання — повзуча пропаганда «русского мира» як такого, де України взагалі не існує. Наприклад, один з розділів називається «Из истории отечественного образования» — і йдеться там про освіту в Російській імперії та СРСР. Виявляється, саме це — наше «отечество». І тексти там — більш ніж сторічної давнини.
Цілком логічно виникають запитання: яким чином це нас стосується? І взагалі: НАВІЩО українській школі цей «русский» часопис?
Відповідей на ці запитання я не почув: вони залишаються відкритими.
Аналізуючи власну реакцію, мушу сказати, що років п'ять тому таке видання я б сприйняв більш-менш нейтрально (ну, за виключенням низької видавничої якості). Але зараз такі часописи з ледь прихованою пропагандою філософії «русского мира» викликають миттєве обурення та несприйняття.
Бо розміщення на обкладинці поруч українського прапору та російського триколору сприймається як знущання.
Бо головний редактор цього непорозуміння — відвертий путінець і сепаратист, Александр Кондряков який організовує «педагогічні» заходи у анексованому Криму, ліпить маячню про «утиски російської мови» та заявляє, що йому «на Украине неуютно и некомфортно».
Бо досить багато учнів нашої школи кожного дня з тривогою стежать за новинами зі Сходу, де їх батьки та брати воюють за Україну проти російської агресії на Донбасі — і кожного дня наражаються на цілком реальну загрозу їх життю: саме через отаку пропаганду «русского мира».
Бо на вході до школи — пам'ятна дошка нашому випускнику, Герою України (посмертно) Євгенію Зеленському, 23-річному хлопцю, який загинув на Донбасі від російської кулі, випущеної саме вихованцем отакої «русской школы».
Я не знаю, скільки ще років має пройти, щоб я — за фахом вчитель російської мови та літератури, людина, яка і зараз у побуті досить часто послуговується російською — знову став спокійно сприймати російські новини та російські тези.
Звичайно, це станеться лише тоді, коли повернеться анексований Крим, коли «їхтамнєти» заберуться з Донбасу, коли в Україні настане мир.
А то того — все, що говориться чи пишеться прихильниками «русского мира», я буду сприймати як свідому злочинну брехню.
Бо «русская школа» — то камуфляж для «їхтамнєт».
