Андрій Юсов причетний до спецоперації ГУР, яка викрила мережу китайських хакерів, що діяли в інтересах Росії. Отримані дані мали потенціал документально засвідчити пряму участь Китаю у війні проти України. І саме це робить «китайську версію» замаху не конспірологією, а робочою гіпотезою, яку варто розглядати нарівні з офіційною. Бо коли всі дивляться в одному напрямку, аналітик зобов'язаний подивитися в іншому.

Почнемо з того, що відомо не всім. Я свідомо не деталізую масштаб та характер операції ГУР, проте скажу головне: мова йде не про опосередковану участь Пекіна через «сірий експорт» мікрочіпів чи верстатів подвійного призначення, а про пряму — через кібероперації, спрямовані проти української інфраструктури та оборонного сектору.

Чому це важливо розуміти? Пекін витрачає колосальні дипломатичні зусилля на підтримку іміджу «нейтрального посередника». Весь «мирний план» Сі Цзіньпіна, вся риторика про «відповідальну велику державу» — це ретельно вибудувана конструкція, яка тримається на одному фундаменті: формальній непричетності Китаю до бойових дій. Документальне підтвердження того, що китайські кіберпідрозділи працювали в інтересах російської військової машини, зруйнувало б цю конструкцію миттєво. І не просто зруйнувало б — воно дало б Вашингтону, Брюсселю та Лондону правову підставу для принципово іншого рівня тиску на Пекін. Від санкцій проти конкретних структур до перегляду всієї архітектури відносин із Китаєм.

Тепер запитання, яке я ставлю собі як аналітик: хто найбільше програє від такого витоку? Росія? Безумовно, але Москва вже давно перебуває під максимальним санкційним тиском, і додатковий компромат на неї — це крапля в морі. А ось для Пекіна це був би стратегічний удар. Не тактичний, не іміджевий, а саме стратегічний — той, що змінює правила гри на десятиліття вперед.

І тут ми підходимо до найцікавішого. В розвідувальній аналітиці є принцип, який я засвоїв ще на початку кар'єри: коли офіційна версія пояснює все занадто гладко — шукай те, що вона не пояснює. Операція «Енігма 2.0» приписується виключно російському ГРУ, і це логічно. Але логічно не означає повно. Китайські спецслужби мають і мотив, і можливості, і, що найважливіше, — нагальну потребу «знешкодити» потенційне джерело витоку інформації, яка може кардинально змінити геополітичний баланс.

Я не стверджую, що Пекін безпосередньо координував замах. Спецслужби такого рівня не діють настільки прямолінійно. Проте в світі розвідки існує безліч форматів взаємодії, які не залишають слідів: від «дружнього обміну інформацією» між службами до створення умов, за яких одна сторона виконує роботу, вигідну іншій. Чи могла китайська сторона сприяти тому, щоб конкретна людина потрапила у прицільну сітку ГРУ? Чи могла вона надати розвідувальні дані, які полегшили б планування операції? Ці запитання не мають публічних відповідей, але сам факт їх постановки — вже частина аналізу.

Ширший контекст підкріплює цю версію. Китай останніми місяцями активно нарощує присутність у кіберпросторі, і кілька західних розвідок фіксують безпрецедентну активність китайських хакерських груп, пов'язаних із Міністерством державної безпеки. Україна, яка стала найбільшим полігоном кібервійни у світовій історії, має у своєму розпорядженні унікальний масив даних про ці операції. Люди, які цими даними володіють, автоматично стають мішенями. Не лише для Москви.

Мій висновок такий: ми звикли аналізувати цю війну через призму двостороннього конфлікту між Україною та Росією. Але реальність складніша. За лаштунками діють гравці, які вважають за краще залишатися в тіні, і чиї інтереси не завжди збігаються з тим, що ми бачимо на поверхні. Спроба вбивства Юсова — це, можливо, один із тих випадків, коли нам варто подивитися глибше за очевидне. Бо в розвідці, як і в шахах, найнебезпечніший хід — той, якого ви не побачили.