Восьмий пост хочу присвятити локації, причому, на перший погляд, зовсім непримітній. Первозданний її вигляд остаточно втрачено, тож, як на мене, тим доречніше доєднати фото її сучасного вигляду, що прям пашітиме парадоксальністю спектру власних колишніх атрибутів. Місце йменувалось (може і досі так) 21 двір (а може й не 21). Перелік різноманітного хорошого і не дуже настільки широкий, що саме перерахування тягне на цілий пост. Найголовніше, що варто попередньо зазначити, це те, що двір цей — не мій і не когось з моїх друзів, в яких я буваю в гостях. В різний час тут мешкали троє моїх однокласників. Здається. Зрештою, бачите ви лише фрагмент, а місцина ця, розпочинаючись і закінчуючись широкими тунелями, має збоку два вузьких проїзди, перемежовані забацаними сміттєвими баками. Раніше був ще прикольненький кутовий проріз між будинками, але його типу всрали. Остаточно відхиляючись від теми, скажу, що місцина стара і це видно по, так би мовити, симбіозу архітектурних стилів: приземистої єврейсько-польської (у всякому випадку так виглядає) забудови, оточеної панцирем з рахітського совка. І в цій увігнутій раковині проходило життя, вільне од шкільних занудств. Сюди ми приходили догравати незакінчені футбольні матчі після уроків фізри, користуючись широким спектром з двох «полів», приходили грати просто так (на канікулах, в сутінках, що вганяли в депресію), вчили грати молоде покоління, змагались з ушльопками з «Центру Надії» (а це за парканом одразу"), грали в сніжки узимку, грали в я-не-пам'ятаю-що увечь час (але було цимесно, бо це включало в себе чудернацьку напіврозвалену цегляну гірку, по якій треба було шимпанзати, не торкаючись землі). Тут за однією з таких ігор я отримав травму і наступні роки спостерігав за падінням власного зору (отак воно — загадувати на новий рік стильні круті окуляри). Тут ми просто сиділи на гойдалках і "перетирали" за булочками (сочніками ту бі пресайз), "проспонсорованими" моєю бабусею, що тоді була директором магазину через дорогу (знаєте, що ще було через дорогу? школа). Тут ми готувались до уроків і прогулювали уроки. Все тут же і в цей же час я спробував тютюну. Тут же і з тих же рук я спробував іллегал бір. Тут ми збирались, щоб валити скоріше "на компи" (окрема історія). Тут ми билися і мирилися, перекидались по ІЧ порту різною фігнею (нокіа конектінг піпл), їли і пили усілякий їдалневий непотріб ("водограй", "холодок", "флінт з димком", "салют" — соромно писати з кепітал леттер). Тут я зблизька вперше побачив свою середньошкільну "любоу" — милу рудоволосу старшокласницю. Тут ми уявляли в наших розмовах собі ЦЕЙ час, з якого я зараз пишу це все в телефоні... Там і тоді...

... Це було 10 років тому.