А ось я, до речі, чудово розумію росіянські радощі з нагоди 1000-річчя смерті київського князя Володимира. Тут, дійсно, є що святкувати:

Звів зі світу двох своїх старших братів, Олега та Ярополка (вагітну дружину якого згвалтував). Захопивши місто Полоцьк, винищив усю родину місцевого князя Рогволода, але перед цим на її очах згвалтував дочку Рогволода, Рогнеду (вона стала його дружиною та народила пізніше князя Ярослава Мудрого). Обдурив з грошима наймане в Швеції для захвату Києва варязьке військо. Провів своєрідну реформу язицького культу, за наслідками якої вперше в давній Русі були запроваджені людські жертвоприношення давньослов'янським богам.

Повість временних літ свідчить: «а наложниць було у нього 300 у Вишгороді, 300 в Бєлгороді і 200 на Берестові, у сільці, яке називають зараз Берестове. І був він ненаситний в блуді, приводячи до себе заміжніх жінок та розтліваючи дівчат».

Загалом, той ще покидьок з сучасної точки зору. Але абсолютно типовий як правитель тих часів, і, що найголовніше — безумовно наш, національний, покидьок. Оскільки основою етногенезу українців, в першу чергу, стало плем'я древлян, представницею якого була мати Володимира, Малуша. Так що нам нема куди від нього дітися (та й навіщо?).

А ось для сучасного Кремля середньовічний князь Володимир — зразок для наслідування. Вони самі хотіли б діяти саме так в міжнародних справах, за дикунськими феодальними законами — як наш київський князь, котрий навіть не вмів читати, але все одно став видатною історичною постаттю та засновником української держави. Але, на жаль (для його лисого тезки) таке було можливе лише в Середньовіччі.

Так що Хуйлові залишається хіба що з пісною пикою ставити свічки в на швидкоруч облаштованому московському Князь-Володимирському храмі. Бо навіть для дикунського публічного згвалтування, окрім зухвалості, цинізму, розбещеності та дурної сили потрібно мати, насамперед, ще й міцні яйця. А де бідосі їх взяти?