Заходить сонце — наступить осінь.
Дощі і холод — темнота, немов зі зла.
В плащі, не підуть босими у роси.
Зима. Засне під ковдрою, аж до тепла.
І намальовані на склі, узори льодяні.
В пейзаж заховані повісті літа.
Тріскіт вогню, камін, тепло, наче у сні.
Із темноти, завжди є світло.
Лиш не проспати час, не зогрішити.
Прийти у світ, з весною аж до літа.
Відкриєш очі, тепло і кольорово жити.
А що застанеш в старості, як діти.
Обнявши долю, гукнеш у мандри сни.
А там вся казка, починаючи з узорів.
Пошурхотів, жовті від старості листи.
Нехай все в такт, лиш декілька мінорів.
04.09.2017р.
#Роман_Реведжук