Питання ставлення в Польщі до України та української історії набуло неабиякої актуальності після прийняття польським сеймом ухвали про геноцид поляків українськими націоналістами на Волині. Сьогодні антиукраїнська риторика в Польщі базується на міцному полі історичних фальсифікацій та маніпуляцій фактами. Причому фальсифікується фактично будь-яка сторона українського національного руху, а потім ці фальсифікації активно тиражуються по світу антиукраїнською пропагандою, стаючи основою гучних історичних «відкриттів» та «розслідувань» недобросовісних істориків та журналістів, як в Україні, так і за її межами.

Одним з найболючіших та гострих «українських питань» для поляків є історія українського добровольчого руху у військах СС та дивізії військ СС «Галичина», яка у Польщі практично завжди подається під соусом з фальсифікацій. Для поляків українська дивізія військ СС є відвертим жупелом, за допомогою якого вони лякають українцями себе, своїх громадян та наївних толерантних європейців. Характерно, що в Україні на це зазвичай дивляться крізь пальці, і якщо фальсифіковані моменти історії ОУН та УПА ще іноді знаходять адвокатів серед українських істориків, то фальсифікації історії предтечі Української Національної армії зазвичай лишаються без відповіді. Це не дивно, бо більшість українських істориків або зовсім необізнані в цьому питанні, перебуваючи в полоні ще радянських пропагандистських вигадок, або вважають, що цього робити не треба, бо «Європа нас не зрозуміє». Таке відверте кон'юнктурне ставлення до національної історії, її корегування відповідно до чиїхось там сторонніх вимог, не припустиме сьогодні, коли Україна перебуває у стані війни та формує нову національну ідеологію.

Типовим прикладом такої звичайної фальсифікації є стаття «історика» Павла Лепковські в популярній польській газеті «Річ Посполита» від 25 серпня 2016 року з красномовною назвою: «СС-Галичина: армія диявола. Одне з найбільш злочинних формувань Другої Світової війни» («SS-Galizien: Armia diabła. Jedna z najbardziej zbrodniczych formacji II wojny światowej"). Щоб підкреслити актуальність для сьогодення, польський автор з самого початку об'єднує історію та сучасність, повідомляючи своєму читачу, що "вони були одними з найбільш злочинних формувань в історії. Сьогодні лозунги, які проголошували злочинці з СС-Галичини в черговий раз стали девізом сучасних українських націоналістів".

Далі йде стандартний набір штампів, які показують, що пан Лепковські зовсім не розуміється в українській військовій історії. Зокрема, на його думку історія дивізії "Галичина" починається з 1929 року, коли була заснована ОУН, далі йде абстрактна інформація про цілі ОУН, діяльність УВО, наслідки радянсько-польської війни, контакти українських націоналістів з німецькою розвідкою та дикі пасажі в стилі, що "предтечею звірячих злочинів, які пізніше з ентузіазмом здійснювала СС-Галичина, була діяльність диверсійних груп ОУН у ІІ-й Речі Посполитій". Також обов'язково згадано про "Нахтігаль" та "Роланд", волинську різанину і звісно про Варшавське повстання. В кінці випливає шокуючий висновок, що дивізія "Галичина" знищила 120 000 поляків, а вручення командуючому УНА генералу П. Шандруку вищого польського ордену "Віртуті Мілітарі" є наругою над пам'яттю загиблих поляків та євреїв.

В принципі, критикувати цей опус немає особливої потреби, оскільки безперечні історичні факти говорять зовсім про інше. Зокрема, відверто хибно пов'язувати дивізію "Галичина" з ОУН, навпаки, ця організація виступила категорично проти створення дивізії, а якщо і спрямовувала туди деяких своїх членів – то виключно вимушено, щоб спробувати встановити свій вплив в дивізії (що не вдалося). Існування "Нахтігалю" та "Роланду" до дивізії також немає жодного відношення. Давно доведено, що українські дивізійники не брали участь у придушенні Варшавського повстання, на Волині жодного українського підрозділу військ СС не було, і взагалі – вони практично ніяк не пересікались з польським населенням. Цікаво, що автор статті лише мимохідь закинув дивізії "Галичина" один єдиний факт військового злочину, який можна з нею пов'язати. Йдеться про знищення села Гута Пеняцька, яке за сумісністю було опорним пунктом польських партизан, що тероризували місцеве українське населення, в лютому 1944 року. Формально дивізія "Галичина" відношення до каральної акції проти цього партизанського осередку не має – її здійснив 2-й батальйон 4-го галицького добровольчого полку СС разом з місцевими загонами УПА. Однак вояки цього полку носили відзнаки української дивізії і пізніше були включені до її складу, тому нерідко цю акцію приписують саме дивізії, що не зовсім коректно. Крім цього, не відомо жодного факту здійснення військових злочинів українцями в уніформі військ СС та з "золотими левиками на рукавах".

Варто сказати, що навіть серед поляків знайшлись критики цього опусу пана Лепковські – критичні коментарі можна побачити і під самою статтею на сайті газети та у "Фейсбуку". Але позитивних оцінок значно більше, що свідчить про те, що польське суспільство в цілому готове сприймати зображення українців як злочинців, а українську історію – як злочинну історію. Тому не дивує, що цей примітивний фальсифікат лягає на придатний ґрунт в Польщі, Російській федерації та навіть серед певних кіл в Україні. В сьогоднішніх реаліях українці навряд чи зможуть вплинути на громадську думку в Польщі, бо остання дуже заангажована та налаштована проти нашої країни. Навіть виважену та коректну заяву української Верховної ради стосовно проголошення поляками волинських подій геноцидом, поляки трактували як "аморальну" та "агресивну проти польської держави". Єдине що ми можемо в цій ситуації і що має значно більшу вагу – це вплинути на українське суспільство, донести до нього історичну правду, розкрити ворожі фальсифікації, та тим самим – консолідувати суспільство, громадську думку, національну ідеологію.