Ще більше року тому я показував, що політика України стосовно досягнення порозуміння з поляками зайшла в глухий кут. І сьогодні бачимо, що ситуація тільки погіршилась, та перейшла у конкретну площину: боротьбу з українськими пам'ятниками в Польщі. Спочатку взялися за меморіали УПА, тепер вже перейшли до УНРівських поховань. Українські пропозиції порозумітися та вирішити питання легальних/нелегальних пам'ятників на територіях обох країн були відкинуті.
Останні заяви міністра іноземних справ Польщі пана В. Вашиковського та його ж відверто хамська поведінка під час візиту до Львова 5 листопада, показали, що поляки і далі продовжують зверхньо та зухвало поводити себе з Україною. І на жаль, наші владні структури продовжують грати за правилами польської сторони і саме тому тепер від нас відверто витирають ноги. Наприклад, 3 листопада наше МЗС черговий раз виправдалась перед польським міністром, переконуючи його, що в Україні нема антипольських настроїв. Не спрацювало, бо як я вже казав 5 листопада у Львові Вашиковський показав, що всі ці виправдання їм не потрібні, та висунув ще низку претензій. Мета одна – українці мають на колінах благати у поляків пробачення за справи давно минулих днів, а далі вже Польща подивиться, що їй з нами робити і яку історичну пам'ять нав'язати.
Але що тоді нам робити? Звісно, перш за все – навчитися поважати себе та свою історію. Бо поки цього не буде і далі будемо все життя виправдовуватись. А стосовно ситуації з меморіалами та військовими похованнями, які спровокували чергову фазу конфлікту, пропоную наступне вирішення проблеми:
- Україна в односторонньому порядку легалізує усі польські пам'ятники, які ще досі не легалізовані в Україні (за різними даними їх десь 150).
- Написи на усіх польських меморіалах та пам'ятниках в Україні приводяться у відповідність до українського погляду на україно-польські стосунки, щоб не було такого, щоб вбивці українців з Армії Крайової чи Війська Польського були вшановані на нашій території патетичними написами. За зразок можна взяти приклад вшанування загиблих німецьких військових на територіях інших країн – дуже скромно. Звісно, вже існуючі польські пам'ятки треба буде переробити, щоб відповідали зазначеним вимогам.
- Спорудження нових польських пам'ятників та меморіалів на території України – заборонити.
- Без сумніву, Польща з цього приводу підніме великий ґвалт, на який наше МЗС має реагувати різкими заявами, як на образливі випади з боку польських чиновників, так і на продовження демонтажу українських пам'яток на території Польщі. Якщо поляки хочуть продовжувати нищити українські пам'ятники – то Бог їм суддя. В цьому випадку, якщо є можливість перенести якісь українські поховання на нашу територію, то це треба робити, держава та громадські організації мають взяти на себе турботу та відповідальність за це.
По великому рахунку, дуже гірко мені все це писати, бо вважаю, що зараз Польща – це природний союзник для України і обидві наші країни сьогодні мають діяти пліч о пліч; важко уявити, чого б ми досягли разом в випадку дружніх відносин. Проте, на превеликий жаль, наразі це залишається мрією, бо поляки Україну просто не хочуть чути. То й досить до них апелювати. Нехай тепер шляхи для порозуміння перша шукає Польща.
