Коли почалась виборча компанія, Зеленський та його команда займали позицію нападника. Вони шукали слабкі сторони п'ятого президента та тиснули на них. Адміністрація Порошенка намагалась у свою чергу захиститись та закликала людей одуматись. Нормальна ситуація для нормальної країни. Тут хочу відразу опустити деталі, про чорнуху, бо обидва штаби грали по жорсткому, не гребуючи грязюкою. Єдине, що хочу зазначити це те, як з честю програв Олексійович і не взявся незаконним способом утримувати владу в своїх руках. Опущу знову ж таки стогін його прихильників та декілька неприємних моментів, які насправді більше зашкодили іміджу саме п'ятого президента та опустили рейтинги його партії на парламентських.

Українська мрія

Насправді це давно минулі речі, але про них потрібно було трошки зазначити. Сьогодні ситуація змінилася. Зеленський перейшов через кордон, взяв усю повноту влади та сам перетворився на ціль. Правда ціль на сьогодні не досяжну для критиків будь-якого штибу та рангу. І складно визначити чому склалася подібна ситуація. З однієї сторони, більшість звичайних людей вважає Зеленського вихідцем із простого народу, такого собі сусідського сина, який зміг пробитися із самого низу до верху та стати президентом. Чим не українська мрія? Кожен середньостатистичний українець мріє про завершення війни, свій бізнес та спокійне заможне життя при якому ти зможеш змінювати навколишній світ на краще. І якщо Юрій Филюк, соціальний підприємець та засновник Івано-Франківського «Теплого міста» це суто втілення західноукраїнської мрії простого українця, то Зеленський це білінгвістична версія української мрії, яка об'єднала під своїм крилом усіх від заходу до сходу. Звичайно, вона не ідеальна, не розуміється на деяких речах, іноді відверто тупить, але це ж звичайний українець тобто його віддзеркалення. Не будемо зараз розбирати портрет середньостатистичного обивателя. Навіщо? Зайдіть в магазин, кав'ярню, перукарню, або навіть міську/сільську раду та гляньте на власні очі.

О — опозиційні сили

Добре йдемо далі та спробуємо знайти ще одну проблему чому не працює критика Зеленського. важливо, мабуть, розуміти хто саме критикує шостого президента. Перша група це прозахідна парламентська опозиція, яка сьогодні переживає новий та набагато жорсткіший постпомаранчевий синдром розчарування суспільства в прозахідній групі політиків. Багато хто в суспільстві задається важливим питанням: чому за свою минулу каденцію, ці люди не зробили краще? І це питання більш ніж справедливе бо прозахідну опозицію складають уламки НФ та БПП, людей котрі мають ще свіжу політичну історію, яка сьогодні звичайним людям здається, якщо не негативною то сумнівною. Стосовно партії Вакарчука то її можна назвати конструктивно-слабкою опозицією, тобто людьми без чіткої позиції, а значить за межами мислення звичайної людини. Традиційна опозиція БЮТ дуже слабко сприймається, до кого тільки в опозиції не були ці люди, вони самі скомпрометували свою опозиційність та стали таким собі втіленням самозакоханості Юлі Володимирівни у саму себе та владу, яка висковзує із її рук. Про східних політиків то взагалі можна було б не згадувати, сьогодні вони займають стійку позицію маргіналів, які не дивлячись на сітку власних інформаційних каналів не сприймаються суспільством та вважаються п'ятою колоною, хоча на справді люблять тільки самих себе та гроші. Багато в чому вони можуть бути вдячні за обвал своїх рейтингів Путіну та Януковичу. Відновити свій вплив буде не просто, принаймні при Зеленському вони це точно не зможуть зробити.

Друга група це звичайно позапарламентська, або позасистемна опозиція. Сьогодні у цьому блоці надзвичайно дивна ситуація. З однієї сторони тут перебувають значні уламки старої, дискредитованої влади, які нічого не можуть зробити бо не сприймаються суспільством. Також існує певна група нових політичних груп, які сьогодні сприймаються не так, як мали б. Наприклад, рух «Стоп капітуляції» не знайшов широкої підтримки серед суспільства. Про партії нового штибу типу " Демократичної сокири" та "Сили людей", які раніше виглядали дуже правильно та привабливо взагалі можна забути. Можливо причиною цього є перейняття комунікаційних тез президента Порошенка, можливо проблема в загальному розчаруванні прозахідними політиками.

Націоналісти, які знову опинились поза межами влади теж виступають противниками Зеленського. Однак їхня махрова позиція ніколи не була в моді, вони не розуміють, що важливо змінюватись та приймати деякі речі, які відповідають сучасності та вподобанням українського суспільства. Війна з фемінізмом та гомофобія перетворила цих людей на маргіналів, замість того щоб перекинути їх в нову могутню опозицію, котра захищає Україну від Росії та має право голосу.

Канали комунікації.

Можливо, стріли критики не долітають до рейтингів Зеленського через дискримінованість каналів комунікацій. Про групу каналів Медведчука навіть говорити не буду, загалом ці канали в суспільстві не сприймаються. Прямий канал це махровщина, вони надто непрофесійно працюють, Петру Олексійовичу чи чий це канал варто було б його позбутися. Ці люди дискредитували себе відсутністю балансу тому сьогодні, говорячи навіть правильні речі, вони виглядають не дуже добре. Прийшов час створення нових каналів.

Про 1+1 думаю сьогодні, як про опозиційний канал говорити не можна. Так само, які група Пінчука займає сьогодні нейтральну позицію

Громадська журналістика перебуває в ступорі. Не дивлячись на постійні розслідування, стосовно Богдана, групи "Приват" та "95 кварталу" рейтинги нового президента стоять на місці. За даними останнього соціологічного дослідження політику нового президента підтримує більше ніж 60% громадян. І це при тому, що більшість українців голосували раніше не за Зеленського, а проти Порошенка. Можливо, проблема громадської журналістики, якраз лежить в тому, що не дивлячись на свою чіткість та правильність вона завжди була швидше тим камінцем, який кладуть в пращу, а ніж самою зброєю. Тобто, поки інформацію не почнуть розганяти інші, масові ЗМІ то вона не запрацює та не вдарить по Голіафу. Громадську журналістику дивиться дуже маленький відсоток суспільства тому вона по суті своїй не може нанести значного удару.

Соціальні мережі та гумор

Сьогодні, в команди президента в цих двох галузях повна перевага. Стосовно гумору та сатири то там все просто — повна монополія 95 кварталу. Не так легко скинути цю групу з вершини, як би хотілось. Дизель шоу виглядає дуже слабо, вони значно поступаються переліком своїх програм та й намагаються не зачіпати теми політики у своїх шоу.

Соціальні мережі то тут все складно, фейсбук скинув опозиційну напругу, видно, що вибори скінчились. Одночасно можна спостерігати, що група президента не перестала працювати в соціальних мережах. Вони намагаються вирівнювати імідж президента та іноді знецінюють критику. Тобто, мені здається, що існують групи тролів, які активно критикують президента за зріст, російську мову, неграмотність та трошки політику. Ти дивишся і розумієш, що це неадекватні люди і їх критика не виправдана. Насправді це цікава технологія хоч і сіра.

Можна дістати таки доторкнутися?

Рейтинг президента таки можна розбити. Це було продемонстровано протягом останніх декількох тижнів. Правда бити потрібно не по самому президенту. Та й чи бити взагалі? Скоріше шукати тріщини в оточенні. І мова зараз не про Богдана, який ніколи нормально не сприймався в суспільстві. Щоб збити рейтинг Зеленського варто атакувати партію "Слуга народу" та уряд. Слуги народу зовсім не слуги. Потрібно продемонструвати це суспільству. Дубінський, Яременко, Іванісов, Литвиненко — поки це весь список на сьогодні. І по дурному казати, що ці люди стали жертвами атак ззовні, вони стали жертвами своїх власних слабкостей та були викриті.

Якщо цей список буде рости, а я більш ніж впевнений, що буде то рейтинг президента розсиплеться. Бо ж як відомо президент у нас відповідає за все в країні, а перш за все за комуналку та свою політичну партію. Це звичайно був частково жарт та все ж. Коли слуги перестануть бути в головах людей чимось новим, то і президент перестане бути недоторканим він стане одним із чужинців, котрі живуть поза суспільством та нічого не роблять окрім того, що грабують Україну.

Замість висновку.

Тут скільки завгодно можна дискутувати про те чи схожий Зеленський на відомого, українського, соціального підприємця Филюка, але точно можна зазначити, що він не схожий ні на стару політичну еліту ні на олігархів. І до слова, команда президента намагається кожен раз це демонструвати. А чи можна бити по українській мрії? Ні. Треба спробувати розірвати зв'язок президента з цією річчю. Потрібно продемонструвати хибність думки, що президент частина народу, який його обрав. Чи вийде це зробити швидко? Цей образ будувався довго, тому розбити швидко його не вийде. Однак його можна підпилювати щоденною роботою проти слуг. А там можливо і скандал, розкол, перевибори та зростання сил опозиції, а це вже зовсім інша річ бо можна посіяти хаос та знищити будь-якого президента.