Парламентські вибори 2019 року обіцяють бути найдраматичнішими і, без сумніву, ключовими в історії українського політикуму. Це будуть дихотомічні вибори між відносним «добром» і умовним «злом». Вибори між темною і світлою стороною сили. Вибори, в яких не буде середини, а будуть лишень дві крайнощі.

Зараз я спробую пояснити, які фактори свідчать про такий можливий розвиток подій.

Отож, для розуміння ситуації, давайте скласифікуємо наступних політичних гравців, які потенційно братимуть участь у виборах до законодавчого органу. Ознайомившись із політичними рейтингами, а також, зважаючи на діючі фракції в парламенті VIII скликання, можемо припустити, що у перегонах братимуть участь наступні гравці: БПП, БЮТ, Народний фронт, Опозиційний блок, Самопоміч, Радикальна партія Олега Ляшка, група «Воля народу», група «Партія Відродження», Громадянська позиція.

Тепер візьмемо до уваги статтю «Ахметов, Льовочкін і Медведчук, або Троє в партії, не рахуючи Рабіновича„, що опублікована на Українській Правді. Якщо коротко, то у ній ідеться про те, що сучасні опозиціонери, а це — політики, які відверто тримають курс на країну агресора — Російську Федерацію, намагаються знайти порозуміння та об'єднатися заради реваншу на виборах 2019 року. Мета — завести найбільшу фракцію в парламент та зайняти крісло Прем'єр-міністра.

Ключовими гравцями в цій команді, яку ми будемо називати «Реваншисти» є наступні особи: В.Медведчук, С.Льовочкін, Р.Ахметов, В.Рабіновіч, Ю.Бойко, О.Вілкул, Б.Колесніков, В.Новінський.

В разі досягнення домовленостей і успішного об'єднання вони:

• будуть мати найбільший медійний пул (медіа-холдинг Ахметова, холдинг Фірташа-Льовочкіна, включаючи «Інтер», та «112 канал» із NewsOne, які зараз перебувають в орбіті впливу Медведчука).
• мають можливість консолідувати виборців Партії регіонів на Сході та Півдні країни
• в разі злиття Р.Ахметова, В.Новинського, Б.Колеснікова, Д.Фірташа, С. Льовочкіна, В. Медведчука в одній силі – зможуть сконцентрувати найбільший фінансовий ресурс в українській політиці.

Погодьтеся, що з такими можливостями нескладно виграти парламентські вибори в сучасній Україні. Це вдасться зробити, якщо вони:

• зуміють домовитися і будуть дотримуватися цих домовленостей, не розсваряться під час виборчих перегонів
• не знайдеться потужної політичної сили або об'єднання, яке зможе протистояти на рівних (повинно мати фінанси, медіа-ресурси, підтримку зовнішніх і внутрішніх гравців).

Логічно випливає, що такими опонентами можуть бути діючі політичні проекти з молодими політичними партіями. До них я відношу наступних гравців: БПП, БЮТ, Народний фронт, Самопоміч, Громадянська позиція, Сила людей, Свобода, Демократический альянс. Усі вони різні, з різними фінансовими можливостями, ідеологією, поглядами на подальший розвиток держави. Але у всіх них є одна спільна риса — вони декларують незмінний євроатлантичний курс. Давайте назвемо цю когорту — єврооптимістами.

Очевидним є те, що тільки об'єднавшись єврооптимісти можуть протистояти реваншистам. Хоча б тільки через те, що будь-яка злагоджена система має потенційно більшу здатність до перемоги, ніж окремі її елементи. І якщо реваншисти зможуть домовитися на основі спільного капіталу та почуття поразки, то для об'єднання єврооптимістів потрібно шукати значно більше спільних факторів. Важко собі уявити, щоб Петро Порошенко домовився з Юлією Володимирівною та Анатолієм Гриценком. Ще важче уявити, що Олег Березюк із «Самопомочі» підпише договір з лідером БПП. Крім того, виборець може не зрозуміти і не підтримати таке об'єднання.

Отже, розглянемо найбільш імовірний випадок, коли «реваншисти» об'єднаються, а «єврооптимісти» об'єднуватися не стануть. Якщо народні депутати не внесуть зміни до виборчої системи, то наступних представників народу будемо обирати за змішаною системою. Тобто 50% обираємо за мажоритарною, а іншу половину — за пропорційною виборчою системою. Тепер подивімося на рейтинг підтримки партій і політичних лідерів у вересні 2018 року за версією КМІСу. Розглянемо розподіл підтримки серед тих, хто визначився, за кого голосуватиме, а таких — 68,3% респондентів. Знайдемо суму «єврооптимістів», «реваншистів» і партій, яких в дійсності не існує, або ті, що явно не підтримують жоден з напрямків.

Як випливає з таблиці, близько 40% мандатів отримають „європтимісти“. Така ситуація могла б їх цілковито задовольнити, якби виборча система була виключно пропорційною. Але ж виборець буде мати змогу віддати голос також за кандидата в окрузі. І тут починається найцікавіше. Мажоритарну складову, ймовірно, виграють реваншисти, оскільки мають значно більше впливу в медіа. (Загальна частка телеканалів Україна, Інтер, НТН, К1 становить близько 24,29 %), а також — потенціал до вливання великих сум коштів в округи. Якщо мажоритарку виграють „реваншисти“, а пропорційну — єврооптимісти, тоді зі створенням однорідної коаліції будуть проблеми.

Згідно з тим же рейтингом, 31,7% виборців ще не визначилися, за кого голосуватимуть. Проте, цей процент є порівняним із часткою людей, які не приходили на вибори минулих років. Тому вважатимемо, що ті, що не визначилися, суттєво не впливатимуть на розподіл мандатів.

Отже, якщо єврооптимісти не об'єднаються, тоді це може призвести до реваншу проросійських політиків. Таке ми вже бачили в сучасній історії після приходу до влади помаранчевих. Прихід до влади В.Януковича, який спочатку зайняв пост Прем'єр-міністра, а потім — Президента, стався завдяки сваркам всередині команди „любих друзів“.

Історія повторюється. Змінюються імена, декорації і засоби. Ось це ми і будемо мати можливість спостерігати найближчим часом, якщо не вивчимо помилок минулого. А ще, як тут не згадати німецького філософа Гегеля, який говорив, що історія повторюється двічі: перший раз — у вигляді трагедії, другий — у вигляді фарсу. Трагедію ми вже спостерігали. До фарсу, сподіваюся, не дійде.