Різдвяні свята – це завжди радість, сміх, поїздка до родини, подарунки і красива ялинка як символ Різдва і Нового року. Саме з останнім атрибутом в Україні постійно виникають певні непорозуміння. Якщо суперечки у сім'ї, де повинна висіти та чи інша прикраса, ще можна якось владнати у колі найближчих, то головна хвойна красуня України постійно стає об'єктом палких дискусій серед суспільства. Найцікавіше, що дуже часто до абсолютно релігійного, здавалось би, атрибуту Різдва приплітають і… політику.
Буремний 2020-й рік винятком, на жаль, не став. Міська влада Києва вирішила дещо відійти від традиційності. На самій ялинці почепили іграшки у вигляді тваринок, а на верхівку дерева помістили капелюх, який, за задумом автора, має зігрівати звірят холодними зимовими ночами.
Проте не всі українці оцінили таку ідею. У соціальних мережах розгорілись «вогненебезпечні» суперечки щодо зовнішнього вигляду центральної ялинки. Частина людей побачила у капелюсі все, що завгодно: від символізму «йолки» Януковича до засобів контрацепції. На таке обурення громадян в інтернеті влада не змогла не відреагувати і поспіхом прибрала аксесуар. 1:0 на користь суспільства. Чи ні?
То як оцінити всю цю ситуацію і чому влада Києва, все ж, відмовилась від свого задуму із ялинкою в капелюсі? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли експерти.
Пилип Іллєнко, ексголова Державного агентства України з питань кіно:
Історія з відьмацьким капелюхом на різдвяній ялинці нагадує мені сюжет фільму Тіма Бертона «Жах перед Різдвом», в якому за організацію Різдва беруться головні персонажі Геловіну.
Принагідно хочу звернутися до просвітлених співвітчизників, які вже оголосили цю шапку витвором сучасного мистецтва, головною інновацією, символом прогресу, ознакою толерантності і тестом на широту поглядів.
Якщо мені не подобається той чи інший капелюх – це не означає, що я ненависник прогресивного людства. Я маю таке ж право святкувати християнські релігійні свята, як і ви – їх ігнорувати. Я з повагою і розумінням ставлюся до вашого вибору, проте очікую такого ж ставлення і до мого. І навряд чи ваше захоплення відьомськими капелюхами з наукової точки зору є більш прогресивним, ніж моє бажання бачити на святковій ялинці різдвяну зірку. Але давайте, все-таки, визнаємо той очевидний факт, що зірка є важливим символом Різдва, а відьомський капелюх – ні.
А якщо подивитися трохи ширше, то українці як нація досі не пройшли до кінця болісний процес відновлення та пошуку втраченої національної ідентичності. І такі експерименти з символами можуть принести суспільству значно більше шкоди, ніж користі. Як би симпатично, на перший погляд, не виглядала та чи інша «шляпа».
У фіналі фільму Тіма Бертона головний герой усвідомлює, що перетворив святкування Різдва на катастрофу та допомагає виправити ситуацію. В результаті він повертає собі любов до Геловіну та знаходить справжнє кохання.
Переконаний, що новообрана Київська міська рада мала би зберегти демонтований капелюх та повернути його назад до Хогватсу, звідки цей символ прогресу й інновацій був позичений, очевидно, без дотримання авторських прав. Зрештою, він лише може сортувати учнів по факультетах, а розподіляти депутатів по комісіях та чиновників по департаментах, на жаль, не здатний.
Кирило Сазонов, політолог:
Це «покарання» за те, що Кличко відмовився йти у мери від «ЄС»
Ситуація, яка склалась, є доволі простою і не вартою «ламаного гроша». Влада вирішила трішки відійти від традицій і причепити на головну ялинку країни шапочку, яка зігріває маленьких звірят. Чому це так зацікавило дорослих, зрозуміти складно, бо така акція була розрахована в основному на дітей.
Але пізніше спрацювало декілька факторів. Перший із них полягає у тому, що певні релігійні організації вирішили нагадати про себе і зловити «хайп». Вони почали вимагати дотримання усіх атрибутів та символізму Різдва Христового, у тому числі й вигляду самої ялинки. Можливо, для них це і важливо, хоча, якщо бути максимально точним, то слід зауважити, що хвойне дерево має досить віддалене відношення до Вифлеєму.
Після того додалось трішки політики. Прихильники Петра Олексійовича Порошенка і його партії «Європейська Солідарність» почали «розганяти» всю цю історію у соцмережах і не тільки. Це таке собі попередження Віталію Кличку. Зараз на дрібницях його навчать і покажуть, який резонанс і «хайп» вони вміють створювати. Це «покарання» за те, що Кличко відмовився йти у мери Києва від «ЄС» і пішов сам. Ба більше, у нього з'явились певні президентські амбіції, він заговорив про можливість відновлення партії «УДАР», тому дехто вирішив його провчити. Тобто, без політики тут не обійшлось, влада Києва поступилась, капелюх зняли, а які висновки зробив Віталій Кличко – ми побачимо згодом.
Петро Олещук, політолог:
Це насправді важко оцінювати. Як я пригадую, наша Різдвяно-Новорічна ялинка ще жодного року не отримувала однозначної оцінки. Ця тема у нас завжди обростає різного роду обговореннями, починаючи ще від легендарної «йолки» Віктора Януковича.
Я думаю, що це просто відображення усього нашого суспільного дискурсу, коли всі хапаються за якусь тему, яка є актуальною. Усі починають її обговорювати, при чому використовують усе це для того, аби просто якось відстоювати свої політичні погляди, вподобання і тому подібні речі. Тобто, тут відразу приплітається політика.
В принципі, можна по-різному ставитись до будь-якого подібного рішення з естетичної точки зору, але тут ми маємо відображення високого рівня заполітизованості українського суспільства. У нас буквально у кожній темі знаходять якусь, образно кажучи, «зраду».
Ірина Фаріон, доктор філологічних наук:
Коли немає глибоких ціннісних переконань, то виходить така хаотична шарпанина – то в один бік, то в інший. Криза нашого суспільства полягає у тому, що воно безідейне і безідеологічне. Якби це суспільство було релігійне і традиційне, воно б ніколи не мало проблем із тим, якою має бути ялинка. На вершечку мала би бути Вифлеємська зірка, крапка. Тоді це питання ніхто б не обговорював.
Я наголошую на двох началах – релігійність та національність. Саме ці два фактори рятували Україну в найстрашніші історичні періоди. Оскільки українці за свою історичну дорогу частково розгубили ці дві основи, то на початку Новорічно-Різдвяних свят вони завжди потрапляють у якісь «пастки» з ялинкою. То у нас була «януковичівська йолка», то капелюх від Зеленського.
Проте, тут є і позитив. Він полягає у тому, що крик суспільства впливає на цю абсолютно недолугу владу, яка є виявом свідомості більшості. Тому влада і зняла капелюх, а на мою думку, – презерватив, з тієї ялинки. Ось так вона і буде робити – то оголювати себе, то ховати срамні місця. Тому я вважаю це невеличкою перемогою. Нехай справді Різдвяна ялинка стане символом нашої самобутності та традиційності. Є речі, які у жодному випадку не мають підпадати під моду, а тим паче під постмодернізм. Постмодернізм – це катастрофа сучасного світу. Виживають ті, хто в головному тримаються класичного стилю, а не біжать за якимись віяннями, які легко змітають. От і змели капелюха чи то пак щось інше.
Валентин Гладких, філософ, політолог:
Рішення ухвалюють не на підставі кількості голосів, а на підставі гучності їхнього волання
Точно так само відбувається і в інших країнах світу. Так працює демократія, це плюралізм. Проблема тут полягає утому, що немає дієвого механізму, який може погоджувати різні інтереси чи вподобання людей. Тому в результаті ми маємо ситуацію, яка зветься акламацією. Це коли рішення ухвалюють не на підставі кількості голосів тих чи інших людей, які щось обирають, а на підставі гучності їхнього волання. У результаті меншість, яка голосно кричить, банально нав'язує свою думку більшості, яка мовчить. Я так кажу тому, що впевнений, що більшість точно не виступала проти того капелюха, але вона промовчала у той час, коли «мракобісня» волала.
Тут нічого нового немає, це проблема, яка існує в самій демократії. Єдине, що мене дивує у цій ситуації, це те, що цю історію з українською ялинкою намагаються подати як щось ексклюзивне. Таке могло трапитись у будь-якій країні світу. Там також спалахують дискусії в соціальних мережах, де люди сперечаються з приводу абсолютно незначущих речей. Це ХХІ століття, демократія, плюралізм, соціальні мережі та цифрове суспільство. І замість того, щоб шукати якісь способи вирішення таких суперечок в інституційний спосіб, все зводиться до отакого «волання».
У підсумку я хочу сказати, що усім нам би не завадило трохи спокійніше й толерантніше ставитись до розбіжностей у поглядах.