Курс на «нові обличчя» не є новим для України, як би дивно це не звучало. Дуже часто експерти та суспільство звинувачують Володимира Зеленського у тому, що він «набрав» некомпетентних людей у свою команду. Однак у 2014-му році у Верховну Раду увійшло 56% нардепів, які до того не були при владі: журналісти, експерти, соціологи і герої Майдану.
Втім, підсумок роботи «нових облич-2014» (де було чимало феєричних осіб) дуже наочний: менше одного відсотка довіри наприкінці каденції. Найцікавіше, що більшість цих «зірок екрану» зараз взагалі зникли із політичного обрію.
То де ці люди зараз, для чого насправді їм була потрібна влада і як українцям відрізняти популістів від людей, які дійсно хочуть змінювати систему? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін, історик та політолог Андрій Ніцой і філософ та політолог Валентин Гладких.
Яким чином «новим обличчям» зразка 2014 року вдалось прийти до влади?
Олег Соскін:
Половина із них зайшла у Верховну Раду за партійними списками. Це означає, що або вони мали гроші, або за них заплатили для того, щоб вони виконували якісь функції лобістів певних кланово-корпоративних груп. Ці групи усім відомі, вони не змінились і кожна з них хоче мати своїх «шісток» у владі. От тому вони й купили ці прохідні місця у списках партій.
Що стосується мажоритарників, то там схожа ситуація. До влади приходив або той, хто має гроші, намагається їх захистити і вже мав «підгодований» округ, або заходив лідер якоїсь групи, аби посилити її позиції в парламенті. Другі хотіли просто захистити свій бізнес за допомогою політичних методів. А реальні політики тоді, фактично, до влади й не прийшли.
Революція Гідності зіграла роль тільки тому, що нею скористався всякий, м'яко кажучи, політичний непотріб. А ті, що зайшли через Майдан, як з'ясувалось, були просто купленими. Значну частину надзвичайно потужно фінансував Сорос і цим депутатам було доручено перетворити Україну в таку собі базу-годівницю для світових фінансових корпорацій.
Андрій Ніцой:
Основною причиною того, що за них проголосували, був запит на злам системи і розчарування у тому, що традиційні політики і партії не знищили цю систему за період після Помаранчевої революції. Тому цей скепсис до традиційних політичних інституцій і розчарування у ньому зумовили те, що люди прагнули побачити будь-кого нового, в кого можна було б повірити. Крім того, у суспільній свідомості Віктор Янукович і його президентство на той момент розцінювались як логічне продовження невдачі Ющенка і поразки ідей Помаранчевого майдану.
Ті, хто вписувався у їхні лекала, на того вдягали «костюмчик» міністра, заступника міністра, депутата і так далі. Ті, хто не вписувався, так і залишались у розряді активістів
От ця сукупність факторів і призвела до того, що «майданні» люди, які виступали зі сцени у 2014-му році, пробились до влади. Хто помітний і сподобався людям своїми рішучими закликами (як, наприклад, Парасюк), на того люди і звернули увагу. Інший варіант – якщо людина постраждала на Майдані: побили Тетяну Чорновол – вона відразу героїня, ледь не Жанна д'Арк. Нібито боролася з корупцією під час громадської діяльності , значить зробимо її ким-небуть по боротьбі з корупцією. Побили Дмитра Булатова з «Автомайдану» – став міністром молоді та спорту. Тобто, найменш помітний вчинок вже заслуговував, щоб за людину проголосували.
А вже тоді ці люди проходили таке собі таємне «сито» партійно-номенклатурного відбору. Оця «сцена Майдану» потім закривалась у своїх теплих офісах і там проводила своєрідний кастинг з цими героями. Ті, хто вписувався у їхні лекала, на того вдягали «костюмчик» міністра, заступника міністра, депутата і так далі. Ті, хто не вписувався, так і залишались у розряді активістів.
Валентин Гладких:
За великим рахунком, те, що відбулось на парламентських і президентських виборах у 2019-му році, – це тенденція, яка почалась набагато раніше і вже тривала у 2014-му році.
По-перше, це був прояв повного банкрутства політичного класу в Україні. Себто, українське суспільство втратило віру в те, що наявний політичний клас зацікавлений, або взагалі спроможний змінити країну на краще. А може він і не зацікавлений, і не спроможний. Тому були всі підстави для формування запиту – «якщо ці не можуть, давайте спробуємо інших». Цей запит був задоволений у 2014-му році за допомогою інструментів, які тоді були доступні. Тому такі люди і прийшли до влади.
А завершилось все цією так званою електоральною революцією 2019-го року, коли старий політичний клас, за великим рахунком, був повністю усунутий від панівного положення у владі.
Багато хто з цих нардепів не зумів, або не захотів продовжувати свою політичну кар'єру. Чому так?
Олег Соскін:
Самостійних політиків там майже не було. Можна взяти будь-кого і охарактеризувати: він заходив у Раду як лялька. У них була чітка програма і вони виконували функції, які їм доручали. Ці нардепи, в основному, обслуговували групу Коломойського, Порошенка і так далі. Та сама Ірина Геращенко чи та ж Клімпуш-Цинцадзе – за них проголосували б люди? Та ніколи! Вони потрапили у Раду винятково завдяки Порошенку, оскільки належали до його групи і він просто зберіг їхнє політичне майбутнє. Вони хороші виконавці, добре виконують роботу, яку їхній лідер між ними розподіляє. А ті, що не знадобились своїм «господарям», були викинуті. У них просто вже «сіла батарейка». Я маю на увазі, що здоров'я, потенціал, витримка і воля у них закінчились, вони «перегоріли» і їх відправили на «політичний смітник». Тому такі екснардепи кажуть, що вони не захотіли продовжувати свою політичну кар'єру. Насправді ж, вони вже були «відпрацьованим матеріалом» і не потрібні своїм «господарям».
Андрій Ніцой:
Тут треба визначити, про кого ми говоримо, бо частина депутатів була щирою, а частина просто хотіла нажитись за свою каденцію.
Якщо взяти ідеалістів, які хотіли змінити систему з олігархічної на демократичну (а такі теж були), то про них ми не можемо сказати, що вони хотіли лише збагатитись. Вони справді хотіли змінювати все, але побачили, що керівництво країни в особі президента, спікерів ВР та уряду не збирається нічого міняти. Вони під словом «реформи» чи «зміни» просто все переназвали і почали відшліфовувати старі олігархічні схеми та потоки. Тоді нова влада злилася в обіймах з тими ж олігархами. На тому і була похована Революція Гідності.
А такі, що просто хотіли нажитись, безперечно, були завжди. Проте, це є скрізь, в тому числі й при запусканні вдалих реформ. Це більш-менш нормально для нашого недосконалого суспільства. Проте це не нормально для лідерів. Якщо ти стаєш президентом, міністром чи нардепом після революції в країні та артикулюєш вірність ідеалам цієї революції, яка тебе привела до влади, то ти повинен бути локомотивом реформ, яких вимагала ця революція. Якщо керівні посади займають люди, які вірні цим ідеалам, то вся інша меркантильна публіка буде підлаштовуватись під лідера і буде змушена працювати не на свою кишеню, а на інтереси суспільства. А у нас вийшло так, що дехто відкривав собі офшорні рахунки під час Іловайського котла…
Валентин Гладких:
Подивіться їхні декларації. Чи хтось із них став біднішим за час перебування у Верховній Раді України чи на будь-яких інших посадах при владі? Відповідь лежить на поверхні. Тобто, збагатитися і конвертувати власні політичні позиції у вигоду для себе у них усіх вистачило розуму.
Другий момент полягає у тому, що якщо говорити, що ці нардепи вдруге «не пішли» у політику, то треба розуміти, що багато хто із них намагався балотуватись знову. Це означає, що їхня політична кар'єра була завершена примусово, а не з їхнього власного бажання. Себто, хтось не знайшов собі місця у партійних списках, когось не взяли у ті проекти, які потенційно могли подолати прохідний бар'єр, комусь не дали грошей на формування власного політичного проекту, а когось просто потурили, бо прийшла нова команда. Але це не означає, що вони добровільно відмовились.
Вони забезпечили своє майбутнє за той час, коли були у Верховній Раді
Я скажу більше, багато хто із них досі перебувають «на плаву». Ті ж Сергій Лещенко, Мустафа Найєм досі прекрасно себе почувають, просто вони стали менш публічними. Якщо ми переглянемо, як себе зараз почувають «козак» Гаврилюк, Володимир Парасюк з його кримінальними справами чи інші нардепи, які були «новими» у 2014 році, то ми побачимо, що вони живуть доволі непогано. Я це веду до того, що вони забезпечили своє майбутнє за той час, коли були у Верховній Раді.
Яку моральну оцінку, на вашу думку, заслуговують ці «нові-старі» політики?
Олег Соскін:
Ніхто із цих народних депутатів не відстоював інтереси держави. Цими людьми керувала жадоба влади, грошей і бажання піднятись над іншими, щоб показати своє «я». Таких, щоби були ідеалістами і по-справжньому боролись за Україну, я навіть не можу пригадати. Та й таких там і не було, бо якби вони тоді робили щось корисне, то ми б зараз не мали цієї ситуації, коли держава, фактично, є банкрутом і не має навіть якогось «острівця», щоб від нього відштовхнутись і почати підніматись.
Андрій Ніцой:
Людина, яка пішла у владу, не змогла виконати свою місію (зламати стару і збудувати нову систему) – це слабка і непрофесійна людина. В таких людей можна кидати камінь, але у нас також були нардепи, які просто не розрахували власних сил. Це так само, як людина виходить на пробіжку, думає, що пробіжить 5 кілометрів, а вже на третьому в неї бракує сил і людина захекалась. Це буває, ти ж не професійний спортсмен, а революціонер-аматор, який потрапив у владу з ВУЗу, бізнесу чи громадської роботи. Але такі люди, як правило, добровільно йшли у відставку.
Набагато більшому засудженню та остракізму підлягає інша категорія нардепів-новачків. Це ті, яким сподобалося бути при владі, вони усвідомили свою нікчемність на державній посаді, але набрались досвіду, увійшли у смак і почали «дерибанити», як і їхні попередники.
Валентин Гладких:
Українська політика ще з часів свого виникнення завжди була боротьбою за отримання та утримання влади. А влада завжди була спроможністю задовольняти свої забаганки всупереч забаганкам інших. Тому і цього разу люди скористались нагодою, яка їм випала, хтось менше, а хтось більше. У когось краще працювали ці «моральні гальма», які не дозволили займатись повним безчинством, у когось вони були гіршими, а хтось їх взагалі не мав. Якісь нардепи мали зовнішні обмеження, тобто вони хотіли, але не могли через певні обставини.
В принципі, їм дали політичну оцінку, взагалі викресливши їх із політики. Принаймні частина із таких викреслень пов'язана із виборами, тобто оцінкою суспільства. Те, що деякі екснардепи залишились на посадах, то за це відповідатимуть ті політичні сили, які їх посадили у ці крісла.
А, якщо коротко, то будь-яке збагачення людини на високій посаді, не пов'язане із її зарплатнею, є незаконним і аморальним.
Які поради ви б дали виборцям, аби ті нарешті припинили цей біг граблями?
Олег Соскін:
Наша проблема полягає в тому, що у нас голосує «біомаса», а «розумні», у своїй більшості, не йдуть на вибори
Тут все дуже просто. І Ющенко, і Порошенко і Янукович нам показали, що вони обіцяли одне, а, прийшовши до влади, почали робити абсолютно інше. Це є, так би мовити, моментом істини. Я маю на увазі брехливість кандидата. Наша проблема полягає в тому, що у нас голосує «біомаса», а «розумні», у своїй більшості, не йдуть на вибори, бо вважають, що і так нічого не зміниться. Біомасу, у свою чергу, просто «купують», їй дають гроші. Ми всі добре знаємо, як це все відбувається. Саме тому ми знаходимось у безвихідній ситуації.
Єдиним варіантом може бути закон, який усуває від посади чиновника чи високопосадовця, якщо він починає робити те, чого не декларував, або не виконує своїх обіцянок.
Якщо чесно і відверто, то в цій ситуації нам би все спростила вільна торгівля зброєю. Якщо людина починає брехати на високій посаді, то тоді громадяни самі могли б її застрелити. Люди усунули б кілька посадовців і більше такого не було б. Я просто вже не бачу іншого варіанту, тому що вони усі брехуни. Звісно, це емоції, насправді повинен бути якийсь дієвий механізм, але зараз на законодавчому рівні його неможливо створити. Але поки ми не виробимо такого механізму, ми не зможемо вирватись із цього замкненого кола.
Андрій Ніцой:
Треба судити тільки по справах, які реально робить той чи інший кандидат. Якщо твоя заява чи прихильність до економічної реформи підкріплена конкретними діями (науковими розробками, аналітикою, симпозіумами та семінарами, на яких ти довів і готовий втілювати реформу), то отут ще діють слова. А без всього вищезгаданого слова просто не мають жодної ваги.
Зараз головні дії кандидата навіть не є економічними, на мою думку. Головне – це війна і гуманітарна сторона. В економіці все просто – треба її «відпустити» і дерегулювати, знявши усі бар'єри для підприємців. Головним є те, що людина робить у гуманітарних питаннях і стосовно російсько-української війни.
Тому тільки по реальних звершеннях можна судити. Як приклад, можемо взяти попередню владу, яка у 2017 році одягнула вишиванку і розповідала нам про українську освіту та мову, а сама насправді робила протилежні речі. Зараз наслідки цієї шкоди стають зрозумілими, але за допомогою пропаганди їх приписують вже Зеленському.
Валентин Гладких:
Є ресурси, які фіксують обіцянки політиків та стежать за тим, як вони ці обіцянки виконують. Шукайте, заходьте на сайти, відкривайте потрібну вам людину і порівнюйте. Що вона обіцяла, що виконала, що не повністю виконала, за що навіть не бралась тощо. Читайте пояснення, чому політик не зміг виконати обіцянку і все інше. Такі інструменти допоможуть нам зробити політиків більш відповідальними, відстежуючи їхню діяльність.
А далі питання лише у виборцях. Але ми повинні розуміти, що політики борються за владу і витрачають на це мільйони доларів. Суспільство має себе запитати: чи кандидат, який тратить величезні гроші на свій мандат, іде в політику, щоб зробити МОЄ, а не СВОЄ життя кращим?
Довідка «Вголосу»
Чим зараз займаються деякі «нові обличчя» ВРУ VIII скликання
Надія Савченко
Депутат: фракція «Батьківщина», №1 у списку. Член групи з міжпарламентських зв'язків з Республікою Таджикистан. Пізніше звільнили із партії.
Зараз: відеоблогер
Семен Семенченко
Депутат: фракція «Об'єднання „Самопоміч“, №2 у списку. Перший заступник голови Комітету ВРУ з питань національної безпеки та оборони, український військовик, командир 2-го Батальйону спеціального призначення „Донбас“ 1-ї Бригади оперативного призначення Національної гвардії України, сформованого з добровольців, майор запасу Національної гвардії України.
Зараз: підприємець
Ірина Геращенко
Депутат: партія „Блок Петра Порошенка“, №9 у списку. Перший заступник Голови Верховної Ради України.
Зараз: депутат ВР.
Єгор Соболєв
Депутат: фракція „Самопоміч“, №13 у списку. Був заступником глави депутатської фракції „Самопоміч“. Також очолював комітет ВР з питань протидії корупції. Був звільнений з цієї посади у 2017 році.
Зараз: програміст у компанії 'Data Ocean'.
Мустафа Найєм
Депутат: фракція „Блок Петра Порошенка, №20 у списку. Заступник глави депутатської фракції, у 2016-му році зняли із цієї посади. Член комітету ВР з питань європейської інтеграції. Пізніше – безпартійний.
Зараз: заступник гендиректора Укроборонпрому.
Тетяна Чорновол
Депутат: фракція «Народний фронт», №2 у списку. Член комітету з питань національної безпеки і оборони ВР.
Зараз: громадський діяч, якого пов'язують із Петром Порошенком.
«Козак» Гаврилюк (Михайло Гаврилюк)
Депутат: фракція «Народний фронт», округ №95. Заступник голови Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів та осіб з інвалідністю.
Зараз: водій таксі.
Ольга Богомолець
Депутат: фракція «Блок Петра Порошенка», №3 у списку. Голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я. Пізніше звільнена з партії.
Зараз: лікарка, співачка
Володимир Парасюк
Депутат: позафракційний, самовисуванець, переміг на окрузі №122. Член Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції.
Зараз: дані відсутні.
Юрій Тимошенко
Депутат: позафракційний, округ №88. Суб'єкт висування – фракція «Народний фронт». Член Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції.
Зараз: дані відсутні
Сергій Лещенко
Депутат: партія «Блок Петра Порошенка», №19 у списку. Голова підкомітету з питань міжнародного співробітництва та імплементації антикорупційного законодавства Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції.
Зараз: член наглядової ради державного акціонерного товариства «Українська Залізниця».
Олег Барна
Депутат: фракція «Блок Петра Порошенка», округ №167. Голова підкомітету з питань контролю за дотриманням законодавства у сфері запобігання і протидії корупції юридичними особами Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції.
Зараз: громадський діяч.
Ігор Мосійчук
Депутат: фракція «Радикальна Партія Олега Ляшка», №9 у списку. Член Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин конфлікту в Закарпатській області. Перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Член Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для проведення розслідування відомостей щодо нападів на Катерину Гандзюк та інших громадських активістів.
Зараз: громадський діяч.
Роман Гурський, ІА «Вголос»