site.ua
riznychenko.d
Дмитро Різниченко
новачок

Минулося. Ех, минулося.

Був, був короткий період, коли бетонна стеля влади тріснула і ми пробилися крізь неї, ніби паросток на свіже повітря, під високе небо, і держава була така легка, уважна й піддатлива - тільки руки прикладай та твори її, видирай трухляві шматки бетону, під якими копошаться хробаки, запускай денне світло в затхлі коридори, чисти й перетворюй, як все життя мріяв, і вулиці були такими привітними й своїми.
... І ось я несподівано піймав себе на давно знайомому відчутті - ходжу й уважно спостерігаю, гріючи руків'я ножа в кишені. Лички тилових міліцейських сержантів знову налилися вагою, а обличчя - зверхністю. Над головою не відчувається неба, а з суб'єктів державності ми знову перетворилися на об'єкт її важкої уваги та джерело її нервів. Повітря змінилося.
Ну, та нічого, нам не звикати, ми почали цю війну занадто давно, щоб сумувати через реакцію за півкроку до перемоги. І сильніші ми стали незрівнянно.
Життя триває.