- це навіть не зрадіти, що мамографія чиста – наразі однією проблемою менше;
- а спина, що не дає спати – то чи крила ріжуться, чи осиновий кілок муляє;
- а нє, то Буча...;
- це розуміти, що якщо не можеш допомогти, не тре заважати;
- просто стули писок. Не можеш – скажи «Бородянка» — враз заклякнеш;
- це чути звук повітряної тривоги, коли телефонуєш додому;
- а сім'я відмовилася виїжджати, пославши тебе (до себе ж) ба навіть фігурніше, ніж у 2014-му – тепер ми всі перейшли на українську;
- це чітко усвідомлювати: найкраще – не сіпатись і не робити зайвих рухів; роби, що можеш, пиши активніше, ти ж так хотіла книжку;
- яка нікому не треба, бо такий формат хрін просунеш на ринку;
- це чути, як десь всередині поставлена на ріплей Фаузія – "My Heart"s Grave";
- це під час засідання діставати повідомлення від приятеля – підштанки нннада? Допродують що сі лишило від експорту. Авжеж нннада, шо пачьом? Забирай, я завтра заїду;
- це лівою рукою показувати презентуху про те, як всьо буде харашо зі смарт-логістикою, еко-їдлом та зеленою енергетикою, а правою клацати СМСку – тре ще десь позичити, бо до зарплатні всім торчу;
- а нє, порішали, сказав, за підштанки потім віддаси. Свята людина. З мене чеколядонька;
- це вже через півтора місяці забити на те, що "наступні два тижні будуть переломними";
- це приходити на роботу і спочатку казати "Дабл еспресо", а вже потім – "люди, драсьте";
- це знати: ніщо не робить тебе успішною кобітою більше, ніж повідомлення, що торби доїхали;
- це ходити по стелі від усвідомлення того, що всі проєбалі (с), дбайлово загорнуті в "неначасі", мов у сирний лаваш, дуже швидко повилазять у десятикратнім розмірі, і відхаркувати цю х... хапаленью будемо всі та з усіх дірок;
- це коли тобі начхати, аткуда_на_бєларусь_гатовілось_нападзєніє, але не начхати, звідки взялися такі ціни на супи в пакетах;
- а їх тре багато;
- це читати, як перепродують гуманітарку та військову допомогу й через те постійно відчувати плювок на обличчі – отака я в мами красапєта;
- це суперздібність посивіти зьоброю з-під свіжої фарби;
- так а шо ти хочеш – новини;
- це зітхати з полегшенням, побачивши, що френди з Харкова й Одеси – активні;
- це не реагувати на репліки про "любов із-за кордону". Любов закордонних українців – річ матеріальна, а починаючи з 2014 року – й поготів, тепер вона поширюється на лише на родичів та друзів, а й на далеких та незнайомих, які для нас є найріднішими, і це не пафос;
- це радіти від того, що на гуманітарку просять памперси й дитяче харчування;
– бо всередині колом стоїть повідомлення від волонтерів чи то з Бучі, чи то з Гостомеля, чи то з Ірпеня або Ворзеля – "дитячі суміші не везіть, дітей вже нема...";
Цей текст – так, блюз. Не лише українці співають сумних пісень. Але настає час піднімати червону калину. Ритм у мить ламається, як мирне життя. Духові виють, як повітряна тривога. До інструмента сідає джазмен. Захоплює ціль, натискає "пуск". Коли грає блюз, на небі плачуть янголи. Коли грає джаз, плачуть вже чорти в пеклі. Янголи підспівують і біжать вниз – плескати в долоні та вогняними крилами відмітати тих, хто заважає.
Підтримуємо наших зіркок:
Допомога фронту тепер доступна через PayPal
donikroman@ukr.net
Картка 4731 2196 1942 3175
IBAN UA04 30529 9000 0026 2046 8098 6837
Код РНУКПН отримувача 2508212611
Гривня картка5168 7451 1010 5332
IBAN UA71 30529 9000 0026 2047 4450 5596
Код РНУКПН отримувача 2508212611
У нас все буде джазззз. З вашою допомогою. Glory Hallelujah! Glory to Ukraine!
- це неспроможність читати художню літературу та слухати ліричних пісень. Шо там, любов у їх случилась? Так хто їм доктор! Нема що робить? А єсі найду? Так, дайте дочитати про декомпресійні голки!;
- з художніми фільмами таке ж – навіть якщо це екшн. Ну хто так стріляє?! Оййянімагу, та покличте вже Бабу Олю та дайте їй того кухтеля й відійдіть, не морочте голову!;
- а на ріплей поставлена вже "Червона калина";
- це писати поржатільні листи на фронт – з карикатурами на хуйла та кришміткою "гуманітарниєбудні";
- це нарешті познайомитися зі своєю Жабою – тому що шкарпетки хочеться – ті, що для військових, а футболки – потовідвідні. Партію. Бусик. Краще фуру. І спортивок, і мастила для зброї, і солодощів – з дабл фісташкою й помаранчовими цукатами, – і щоб передати з рук в руки, малолішо;
- доречі, бандерівська жаба – людина продумана й конструктивна: спонукає хоча б через раз вчитися чогось нового. Інтернет не для того, шоб там тупо_шарікі_лопать, там люди бабло заробляють, монетизують контент, всєдєла... Отож!;
- розуміти, що відеоряд з Харкова можна монтувати лише під "Elo Hi" Офри Хази;
- це візуалізовувати суд над хуйлом – так, як він мав би відбутися. Щоб оцей окурвок миршавий щоскеунди відчував приниження та власну ницість. "Тобто Ви наказали розпочати гарячу фазу війни в Україні через те, що вважали увагу до себе недостатньою? Тепер усі бачать, що Вас із Вашим завошивілим неадекваріумом треба було ізолювати й законсервувати ще 2007-го року!" І щоб отут йому ще й знеболювач ся скінчив... Знаю, що питання так не ставитимуть і на особистість не переходитимуть, але то мій концепт;
- це іноді мрійливо лізти рукою в чоловічі труси та з виглядом експерта промовляти: "звичайно, є синтетика, воно ж має якось носитися... Скільки там, десять пакетів?";
- це постійно думати, кому б ще написати, аби люди долучилися до збору гуманітарки;
- працюй, курво! Сидить вона, новостя дивиться до третьої години ранку. Подивися що-небудь по інтернет-торгівлі, контент-менеджменту, бо там ще воювать і після перемоги доводити все до ума, то грошей тра буде достобіса!;
- від сидіння за ноутом відчуваєш гвіздок у правому плечі та два – у лівому;
- а нє, то Маріуполь...
Поборемо!
Фото: Google