Вы мне ещё за Мариуполь ответите!
Вечір 31 жовтня 2025
Ніхто так і не второпав, що сі стало – зв'язок відрубали по всьому свинарнику. Увесь, о 22.00 по Москві. «Улус Ждучє, щоб він не діждав, нарешті дочекався», гигикнули в Києві. "Oh hell yeah baby!", відповіли у Вашингоні округ його Колумбія, оновили стратегічний запас поп-корну та направили небалакучого полковника по бургери й енергетик. Головний комуніст Китаю дістав передостанній інфаркт телефонний дзвінок: «Добранок, дядьку драконе. Нічого не рухай і скажи своєму пиріжечку, аби й він жодних кнопок не тірібонькав. Ніхто не хоче ані ядерної війни, ані обвалу ринків. Тобі зараз як ніколи треба платоспроможні споживачі. Ну, і постачальники їдла – і всі бажано живі.»
Багато хто бачив над Кремлем усміхненого гарбуза. Ця вогняна усмішка не віщувала нічого хорошого. Коли вже нарешті рване, мріяли вдячні платники податків.
Найзабганніших заступників міноборони й генштабу – ніхто навіть їхніх прізвищ не знав – о першій ранку повиймали з іграшок і потягли перед світлі очі. Світлі очі були чорні й вузькі, скули – широкі, піджак – мамадарагая – рожевий, а стать – взагалі жіноча. В кабінеті через запах кориці й сигар ще пробивалося амбре всидженого памперса. На першому столі держави був фарфоровий ліхтар Джека зі свічками всередині. Пізда, подумали воюваки.
- Она самая. Доброе утро, товарищи. – посміхнулася нова хазяйка. – Сразу к делу. – вона дістала з товстої папки два аркуші. – Вот приказы о вашем назначении на посты министра обороны и начальника генштаба. Вы же всегда об этом мечтали.
Воєнні вклякли й потягли руки до пустих голів. За півтори години на об'єднаній нараді вище військове керівництво, яке лягало спати ще середніми міністерськими чоботами, кліпало очима в монітор, вперше вислуховуючи команди від жінки в рожевому.
- Меня зовут Эрика Ниязова, я ваш новый Верховный Главнокомандующий. Товарищ Путин в количестве восьми человек сейчас арктическими огородами добирается в Гаагу. Этот самолёт авиаотряда придётся просто выбросить, потому что пацаны наперегонки сдают ДНК и чемоданы на борту закончились полчаса назад. К делу. Безусловное одностороннее прекращение огня до 04.00 по Москве. Если после четырёх утра хоть какой-нибудь организм или механизм вообще хоть шевельнётся в украинскую сторону, я этот огонь прекращу так же, как и ваших предшественников, царство им... ну хоть какое-нибудь. Начать вывод войск со всей территории Украины. Всей – значит в границах 1991 года, проверю до сантиметра. Об исполнении доложить.
- Есть! – хтось із полководців дав півня.
Вона закінчила нараду і підвелася, аби перевдягти піджак. Коли часу геть нема – подаруй сі дві хвилини. Дихай глибоко. Давай. Ніязова торкнулася номера, який набирала вперше в житті.
- Владимир Александрович, доброе утро. Извините за ранний звонок. Меня зовут Эрика Ниязова, я новая глава России. Мною только что был отдан приказ о безусловном одностороннем прекращении огня до четырёх часов утра сегодняшнего дня и о начале вывода войск со всей территории Украины. Просто перестать стрелять – всё, как вы и хотели.
Співбесідник явно намагався похвалити вдалий пранк.
- Понимаю, что не имею морального права ничего просить у украинского народа в вашем лице. Однако возьму на себя смелость попросить вас не уничтожать Керчинский мост. Это значительно ускорит вывод российских войск из Крыма.
На тому кінці безкінечно перемішували «незаконная постройка», «будем рассматривать», «надо ускориться» та всілякі «общие усилия нас с вами».
- Я всецело полагаюсь на вашу мудрость. Мы должны незамедлительно закончить этот кошмар. На справедливых условиях.
«очень согласен»...
- Безмерно вам благодарна за этот разговор. Надеюсь, мы будем на связи. И да. Для того, чтобы освежить память Владимиру Владимировичу там, в Гааге, я отдала приказ рассекретить все архивы, и в первую очередь – всё, что касается подготовки к полномасштабной агрессии.
Співбесідник захрипів.
- Всего доброго.
Вона відключилася й зареготала. Вашу мудрость! Моооост, курва! Ой я не можу! З Днем 111, малий – скоро зрозумієш, що це таке. Еріка витягла інший телефон і мерщій відправила + в один чат. Почали поволі оживати соцмережі – поки, звичайно, боти, бо живі холопи навіть «два плюс два чотири» побояться лайкнути. Так, тепер тра мерщій діда наспасібкать по саму маківку, бо як би ми без нього помирилися... Так, старого вже попередили.
- Містер Президент, добрий вечір. Вибачаюся за пізній дзвінок. Я Еріка Ніязова, нова голова Росії.
- Моніка?
- Еріка, сер. Комред Путін нейтралізований, червоної кнопки ніхто не торкнеться. Я віддала наказ про виведення російських військ з України.
- О, це чудовий розвиток подій, Арабіка!
- Еріка, Містер Презилент. Я вже мала коротку розмову з Президентом України, аби він розпочав відповідні дії. Ми маємо зупинити цю варварську війну. Все, як ви й хотіли.
- Так, я вже зупинив близько десяти війн.
- Ваше прагнення до миру й титанічні зусилля, що ви їх доклали до зупинення власне цієї війни – неможливо переоцінити. Особисто триматиму вас у курсі й чекатиму на зустріч, на якій ми зможемо відсвяткувати ваш неперевершений успіх.
- Цілком згодний. Я виступлю по телебаченню й це буде круто виглядати на екрані А ще розповім про нову бальну залу.
- Так, сер. Ми повністю налаштовані на стабілізацію та співпрацю.
Еріка видала ще кілька компліментів і закінила розмову. З ким доводиться працювати! Шекспірівська драма – «Бозакляк і Бальник».
Технічна команда вже ганяла по всіх каналах «Лєбєдіноє озєро», де в балерин замість голів були усміхнені гарбузи. Прийшло повідомлення в чаті – крем де ля кремЛь встиг утікти лише у Феофанію, і та тепер забита – разом з каналізацією. Не пропускають навіть фуру з памперсами. Золотий Донні вже писав у своїй «Правді» про чудову телефонну розмову з новою леді Росії, яка була безмежно вдячна красівому йому за можливість мати діл.
Коли ваша ласка, то на геловінські приколи для наших котиків і котичок:
5168 7451 6186 3300
4731 2106 4358 1344
Донік Роман
А як ласки нема – то на День Мертвих для трупупантів. Кожна ваша дія, кожна гривня – точно в ціль!
Розмова з головою Центробанку була коротка. Виплату пенсій принити. Не «на какой период», а припинити нахрєн. Тимчасові труднощі. Лошві валюту не продавати. Всі внески лошви – сюди. Так, мені. Я знаю, що ви вже були на низькому старті для конфіскації. Час настав. Можете звільнитися, як ви давно хотіли. А можете працювати дистанційно. Браслет ногу не муляє?
Попереду був довгий день. Еріка вийшла в ефір – спочатку англійською, для нормальних людей. Заспокоїла й запевнила в дотриманні норм як міжнародного права, так і здорового глузду. Тепер починалося найцікавіше. Техніки вже форсили меми «А где дедуля? Я за него» і «Доброе утро, страна, на!»
- Дорогие россияне, доброе утро. Меня зовут Эрика Ниязова. Предыдущая власть себя исчерпала. Как, впрочем, и огромные человеческие ресурсы, и российскую экономику в целом. Бывший президент Путин смещён, арестован и этапирован в международный трибунал как признанный военный преступник. Страна не просто находится на грани катастрофы, мы уже занесли ногу для рокового последнего шага в пропасть. Я решила предотвратить трагедию и временно принять управление Российской Федерацией. Моей командой уже разработан пакет экстренных стабилизационных мер...
Так, бидло сидітиме по норах ще три дні на комендантській годині. Екскаватори вже в дорозі. Тра буде книжку назвать «Майн Драйв». Вона запалила сигару прямо в лімузині, аби перебити запах не те що старості, яку щосили лікували й маскували – їдучий гормональний сморід липкого страху. Так пахне смертельно налякана людина – і вона викликає єдине бажання – накинутися і рвати її на будь-який прапор з зрібними деталями. О! Прапор... Еріка дивилася на порожні московські вулиці. Вона не була тут років з двадцять. А тепер їй хотілося побачити, як цей вилизаний пейзаж перетвориться на «заброшку» та «разрушку».
- Никогда б не подумала, что кофе в парламенте будет среднего рода, — вона йшла коридорами Держдуми. Силовики вже від п'ятої ранку пакували помічнукерів і помічняшок нардепів та сенаторів і культурно пояснювали, що папіка або мамочку арєстовалі_с_концамі. То ж є чудовий шанс посісти їхнє місце – як багато помічників і хотіли. В коридорі якийсь полуфлюгер у Бріоні хапався за голову: «Как? Блядь, как?!»
- Просто, блядь. – почув він ззаду й нажаханий розвернувся. – Вон Моссад целое седьмое октября проебал. – продовжила Ніязова. — А тут... Хуяк! – и вы слушаете «Маяк».
Еріка привітала новиєліца з призначенням, представила т.в.о. спікера – сорокадев'ятирічного пацана, в якого вже заздалегідь сіпалося око та тремтіли руки. І, посміхнувшись, тихо сказала:
- Работайте.
Відео з виразом облич у сесійній залі потім облетіло весь світ – звичайно, той, де був Інтернет.
Фраза «понеслась пизда по кочкам» ще ніколи не була такою доречною. Місяці кропіткої роботи вже приносили результати. Мільйони сторінок компромату, ретельно зібрані половим_органом_дєдушкі, були вельми доречні. Команди вже зводили величезні бази полонених та викрадених дітей. Друкувалися сотні законопроектів, за які Дума завтра проголосує навіть не перегорнувши жодної сторінки. Поки було тихо – поліцію ще від учора мотивували і сказали, що нема в цій країні нікого, більш уповноваженого від них, і вони то вірно зрозуміли – було видно. Російський Постпред в ООН вже пхався додому з усім виводком – через Мехіко та Стамбул. Країни Балтії тепер відчували обережний оптимізм – Еріка по телефону всіх запевнила, що війна не буде. У Донецьку та Севастополі калібровані кати з Ізоляції та інших тюрем радо сідали в бусики ВІП-трансферу. Майстри їхали в Росію – тепер там і роботи було менше, і запрлатня втричі вища, і клієнт – не оці твердолобі хохли, а ніжне державне сало – все, як вони й хотіли. Перед кріслом водія був холодильник із запрєщьонкою. Пасажири миттєво похватали сендвічі та порозливали «Фінляндію» з баварським – нєт_ну_умєют_же_фашисти_дєлать_сука... Вони розомліли та вже подумки прив'язували до столів хто Мізуліну з Бузовою, а хто й Шамана – аж тут пропало світло. І з'явилося від запаху нашатирю й радісного: «ГУР приветствует в Днепре!»
Хорошіруські здебільшого мовчали у своїх закордонах. Були якісь потуги від першого ешелону – вони дістали формальні відповіді в соцмережах. Там же порозліталися коменти на кшталт «Мальчики, не мешайте тёте – она, в отличие от вас, работает» або «Отмена санкций, отмена санкций – чтоб нам щас новых не навешали за всё нахуеверченное!» Мадам Навальная написала щось геть дерев'яне й не дістала навіть формальної відповіді, проте в мережах добре розійшлося «Шальная императрица вдовствующую не читает». Силовики обживали маєтки новопосаджених, новеньким роздавали зброю та прості інструкції. В Криму тихо збирали манаткі...
Дні тиші промайнули. Конституцію вкотре розпатрали й перешили, але всім було по всьоравно. Прапор так і лишився три смуги. Верхня й нижня смуги чорні, між ними – теж чорна. Прапор також виконуватиме функцію герба. Чорний прямокутник, бо чорний квадрат – вже було і харе тирити. Замість гімна – нємн, хвилина мовчання в пам'ять усіх жертв усіх режимів на цій клятій землі. На 50 років. Оптимістично як для Московії, нє? Еліти Зауралля, на корню куплені Китаєм, було знесено. Новим було обіцяно, що вони підуть за попередниками, якщо не виконуватимуть вказівки центру. Або підуть у китайські табори, бо діда Сі вже дістало ловити інфаркти на московських новинах. І так, суверенітет буде, проте від репарацій не врятує – сядєм_усє. На Північному Кавказі повним ходом йшла різанина. На московських смітниках почали знаходити понівечені тіла всяких соловйобих з вирваними язиками – і не тільки.
Фронт не затих – фаши-мальчікі були зайняті взаємним грабунком і обнуленням. Командири не могли до пуття вивезти все навойоване. Салдатікі пхали на горбу і плазми, і пральні машини, часто розміновуючи собою шлях для інших. Зет-канали захлиналися не в змозі зрозуміти, за що ми гинули, і благали порішать за логістику. Рішення було мудре. В тих, хто дотяг себе та свої лахи до залізниці, забирали зброю, в потім трамбували в потяги, за якими стежили українські дрони. Після переїзду на російську територію, де легендарні визволителі точно нікому не вперлися, їх витягали з вагонів, копняками й матюками запрошували до свіжовиритих траншей і наостанок зачитували новий закон – смертна кара за мародерство. Надлишкове майно їхало на сортувальний хаб. Потяг повертався.
В Криму теж було весело. Квартири не продавалися, не було ані логістики, ані бензину, але на всіх автошляхах стояли кілометрові черги. Військові вдиралися в оселі кримчан нульового покоління, виносили, що могли, вчили цивільних родінулюбіть і пакувалися на виїзд. Приватні авта на міст вже не пропускали – навіть за п'ятикратні хабарі. Зв'язок майже не працював. Аss-вободітєлі, що звільняли Крим від власної присутності, чхати хтіли на обмеження в 5 тон – по мосту весь час пхали на болота те, заради чого варто було домбити Брезден і Бюсельдорф – офісні крісла, мікрохвильовки, іграшки й фашистське диво – біде, в якому і геранька краще росла, і дошик заварювався міцний та нажористий. Катакомби Севастополя були забиті тілами мародерів, які не бажали ділитися навойованим та банківськими картками з командирами. В якийсь момент вєртольотчік_Сєрьога, намагаючись підняти забиту під саму зав'язку машину, крикнув: «Да ебись оно всё, провались!», таки злетів і буквально за десять хвилин гепнувся на міст – в останню третину, ближчу до боліт. «Вертушке мостец, мосту вертец!», «Низко пошёл, к дождю», відгукнулись вдячні співвітчизники.
Закордонних поїздок в Еріки було небагато – хтось же мав заощаджувати державні кошти, ага. Всі, хто треба, приїхали в Мосвку – 10 листопада вона підписала капітуляцію. Над Кремлем було вперше піднято чорний прапор. «Невесёлый Роджер», плюнули мемотворці. Армія тепер мала підсилювати МНС та Мінінфраструктури на найскладніших ділянках. Для процесу денуклеаризації було створено міжнародну комісію – Ніязова була щаслива виграти час, поки в Україні нарешті відбудуться вибори. Відкривали архіви – просто всі. Країна по шию була в судових процесах. Окупаційні сили було виведено з Грузії – і одразу запрошено кого до траншей, кого до в'язниць, аби колишній еліті не було сумно. На гроші, витрушені з колишніх, наймали силовиків – не для того, аби вони затримували старих та підлітків, а для того, щоб не пускати у великі міста тих, хто втік від централізованого повернення додому. Почався переговорний процес щодо репарацій.
Ніязову часто навідували різні персонажі з делікатними меседжами – з ними вона говорила сам-на-сам. З одним з них – люб'язним брюнетом з Вашингтона – вони навіть виходили на перекури на трибуну Мавзолея, який тепер стояв закритий. Чоловік пересвідчився, що прослушки нема, і запитав:
- Лавочка на переучёте или с концами? Или отец-беснователь в отпуске на Мальдивах?
- Халас. Прикинь, картавого РПЦуха на святые мощи разгребла. Я им под это дело налог на прибыль задрала – с 25 до 33 процентов. По-христиански кагбэ.
- Они тебе там страйк не выкатили?
- Семеро самых прошаренных собрались почитать мне на ночь свою анахтему. Сесссно, их тут же сдали. Службисты их разом упаковали и напоследок разъяснили, что в стране напряжёнка с мощами Ильича – они пользуются спросом, так как излечивают алопецию и дефекты речи.
- Это ж сколько у него теперь ручек? А лысинок?
- До богини Каннон пока не дотягивает, но Шива уже точно обзавидовался.
Тривала зима – зі злиднями, комунальними катастрофами та хворобами. Старих виганяли з дому, відкрито фіксували смерті від голоду й холоду. Цивілізований світ був зайнятий допомогою Україні, а здебільшого – собою. Ходили чутки, що все відбувається згідно якоїсь таємної бомаги, яку в Україні написали масони під диктовку бандерорептилоїдів. Типу світоустрій без Росії. Жерти не давать, ядерку забрать, все пошматувать. Общєчєловєкам нарешті розтлумачили, що будь-який мир із Росією – незалежно від влади й умов – просто пауза. Ворога не треба ані годувати, ані лікувати. Західні країни обвально відміняли аусвайси тамтешнім русскомирівцям і відправляли родінулюбіть – свобода слова свободою, але в нацбезпеки всі ходи записані. За любов до Росії більше не платили. Ніяк і нікому. Новоприбулих з-за кордону – кого не вбили під час пограбування – відправляли за Урал, куди вже готувалися зайти західні компанії, що потребували дешевої раб-сили. Китай був змушений пригальмувати експансію через внутрішні негаразди. Захід вже готувався вирішити проблему злочинності серед мігрантів – найбільш креативні в плані насильства товариші мали їхати на заслання за Урал – на роботи, після яких вже тупо не було сил порушувати закон чи розмножуватися. Земля юридично належала бельгійським, голандським, британським і іншим компаніям. Пацани все ще перебували на новій батьківщині – просто був нюанс. У вигляді недообнулених на СВО чи після неї наглядачів. Про права людини в перейменованій Московській Республіці... щось таке питали, але перепрошиття післявоєнного світу відкинуло це на другий план.
Традиційна рекомендація від автора. Уклінно прошу передивитися й долучитися:
https://www.youtube.com/watch?v=cb4-vBuS3WE
https://www.youtube.com/watch?v=V-WYwlBQb-4
Рідненькі, я знаю – букаф_многа. Ще трохи – і буде веселіше.
Влітку в двох столицях почалися маштабні дорожні й будівельні роботи – з суворим дотриманням всіх регламентів та під наглядом. Копали всюди. Це не могло не викликати різні чутки. «Наша ХаНа строит подземную мегатюрьму», «Батыевна – посвящённая древнего культа, центральными фигурами которого являются два мифических чудовища – мужское и женское. Их заковали в цепи в северных землях. Мужское заточено в круглой как солнце келье. Женское – в полукруглой как луна. Она хочет освободить этих чудовищ, потому что тот, кто это сделает, будет владеть этим миром и светом солнца и луны. А теперь внимание! Москва уже считай в кольце, Питер – в полумесяце!» «Наша мандам расширяет свою подземную железку».
Раз на тиждень прес-секретар Саша «приносил в клювике» останні чутки та плітки. Еріка завжди вислуховувала, зрідка сміялася й майже ніколи не наказувала якось реагувати.
- Полностью согласна. «Мужское и женское» — это дейсвительно чудовищно. – прокоментувала вона чергову порцію нісенітниць. Мала такий вираз обличчя, ніби то не її команда це розганяє з її ж подачі.
- Эрика Батухановна, да они там совсем страх потеряли с этой вашей свободой слова! Считаю целесоо...
- Саша, ну вы будете этой ерундой заниматься? Придумали, что моё настоящее имя – Хабиба Насибова, сокращённо ХаНа. Маразм! Ну какая я Хабиба! Хабиба значит любимая. Я скорее Хафиза – помнящая. Да шучу я, Господи! А сокращения – штука хорошая. Подумайте над этим на досуге.
- Дискредитации на них нет!
- Бросьте. Москва буквально стоит на море, и это не досужие россказни. Про Питер я вообще молчу. Всё уже прогнило к чертям. Вот мэрии и укрепляют колыбель революции и логово стабилизации.
- Они так и пишут – ведутся инженерные работы с целью укрепления подземной инфраструктуры.
- Скуушно. Люди хотят заговора – дайте им заговор! Чтоб всё, как они хотели. Мы исполняем желания народа. Мы типа Госуправсбытмечт. Ладно, везде виновата буду всё равно я. Для цареверов это нормально. На сегодня всё, спасибо.
Двері за Сашею зачинилися самі. Ваша свобода слова... Я з бидлом не воюю – воно саме гигне. Знав би ти, підполковнику, які слова злітали з язиків пропагандятлів, поки я не...
Коли у вересні був даний старт денуклеаризації, кремлівському Протоколу наказали тримати поближче прапорці не тільки України, а й Тайваню, Південної Кореї та Японії – малолішо. «Кабздаа! Нас же перестанут бояться!» — неслося з кожної відворітні. «Нихуя подобного. У нас есть подпиндосная АмЭрика – страшная, как ядерная война!» Абідна_слушай, подумала Ніязова. І попхалася в косметологічний кабінет.
Вечір 31 жовтня 2026
Це була перша річниця її правління.
Рік під чорним прапором, з поствоєнною кризою, голодом, епідеміями, апокаліномікою... Єщьо_нємного_потєрпєть – все, як холопи й хотіли. Вже був пізній вечір, і в кабінеті пахло терпким бренді та ваніллю.
Двері різко відчинилися, і всередину зайшли семеро чоловіків.
- Поздравляем! Сделала из страны кладбище! – майже впевнено сказав один з путч-команди.
- Я старалась. – відповіла Еріка наче звідусюди. Двері зачинилися. Перше крісло Московської Республіки повернулося до візитерів. В ньому сидів скелет із розкуреною сигарою в зубах. На столі був свічник у вигляді недобре усміхненого геловінського гарбуза – величезного, він наче виріс за рік. Троє кинулися обшукувати кабінет.
- Я вам не девочка пятидесятилетняя. – задоволено говорила вона. – Я бухалиси великого гробяного моря. Ладно, заболталась я тут с вами. С праздником, товарищи. У меня для вас сюрприз.
З кінчика сигари попіл сипався скелетові межи ребра.
- Пепельницу! – закричав міністр внутрішніх справ.
- Юр, уже ей-богу не принципиально, — засміявся її голос.
- Я понял! – заволав Саша. – Эрика Ниязова – Эриния! Эринии – богини мести у древних греков!
- Ну хоть один с ноута не только Порнхаб смотрит. – полегшено видихнула вона. — Молодец. Возьмёшь на полке пирожок. Только его сначала надо хорошенько поджарить. В первом ящике стола телефон.
Двоє чоловіків ломанулися до стола – марно.
- Даже не пытайтесь.
- Эрика Батухановна, я вас умоляю, ну давайте...
- Даже не пытайтесь себе представить, сколько клонов у этого телефона. И где.
Пролунав рінгтон Нокіа початку століття. Путчистам здалося, що починається землетрус. За пару секунд з-під землі вирвалося полум'я, яке поглинуло все.
- Как охуительно Россию расхера... – наспівувала Еріка, стоячи перед двома величезними плазмами. Приємний брюнет з Вашингтона був поруч. В принципі вашингтонець був хайфовчанином, а народився й виріс він у Кам'янському, коли воно було ще Днєпро – хайБогмилує – дзержинськом.
Починалося перше листопада – День 111. День Мертвих – для тих, хто пам'ятає та шанує. День забуття – для тих, хто мертвий душею. І День Тризуба – для тих, хто ніколи нічого не забуде.
- Москва напрочуд ергономічненько склалася! Спочатку такий спалах, що в НАСА перехрестилися, а потім все це під землю і в воду! За одне жаба душить – не встигли всі курви злякатися.
- Я б так не сказав, — посміхнувся Гаррі. – Кремль був майже порожній, і від нього вибухи йшли по колу. Елітка бачила, що до них наближається. – він відкорковував шампанське. – З Пітєром повозилися, але воно того варте. Там пів-області піде купатися з мінімальними наслідками для Естонії та Фінляндії. Ми ж не Пєрєгрєта Тунберг. Нам реально шкода довкілля. Північну Пальміру проапгрейдили до Імпортозаміщьонной Атлантиди. – він подав Еріці бокал. – За здійснення мрій.
- За синергію між технічним мисленням, творчим підходом, штучним інтелектом і доповненою реальністю. – відповіла вона.
Півроку по тому
Море було вже тепле й лагідне, а яке – не скажу. Еріка й Гаррі лежали на шезлонгах, підставляючи сонцю свої нові обличчя. Попереду купа планів. У травні Україна приймала учасників конференцій по відбудові та донорів. Шість різних подій вже створили досить насичений графік. Ну, нам таке не вперше.
- Любий Десмонде, давай попросимо підтвердження на твій літак, бо я там хочу нормально пошопитися. Ну, й додому ж порожняком не летять. А зі свого джетика я виросла. – от халепа, зараз можна й пику перешити, і ноги довші поробити, але ванілла барбі з мене геть ніяка.
- Гаразд, Беверлі... – посміхнувся він. — Знаєш, давно хотів тебе спитати. Інколи прислузаюся до себе... І – нічого. А в тебе як?
- I"m not even sorry darling. I am not even sorry.
Зображення: Ігор Теплицький і якийсь штучний розумник