З коридором затемнень будьте здорові!

А кацапам хай всюди світиться й палає – аж по саму Кретинічну Корею!

Скажіть-но мені, бандерославні, кого зі своїх ворогів Людині-павуку було найлегше перемогти? Хто цей найзручніший антагоніст? Зелений Йоблін? Соррі, то з геть іншої франшизи – ніяк не надивимося. Зелений Гоблін, Сендмен? Ящір, Веном чи, може, Док Ок?

Ніііт. Це Колобок.

Ви не знайдете цього персонажа в жодному голлівудському всесвіті – там уміють як поважати себе й аудиторію, так і робити пристойну графіку. Пітер Паркер виніс приблатньонний буханець в_одну_калітку, навіть не з'явившись на фінальний двобій. І що характерно, таку ж халепу має крадьківщина Колобка з Північноатлантичним альянсом. Клята НАТА ще не встигла допити вранішню каву і провести брифінг та медитацію, а тут хоп! – і вже переможенька під'їхала. Для прем'єри «Колобка» прокатну поляну зачищали спецназівськими антизахідними методами – і все ніяк. Триєдиний Людина-рогалик, Бургермен та Піццабой (Тобі Магвайр у Сема Реймі точно піцу розвозив), навіть не знаючи, розмотав оборзівшу арнаутку з кримінальним минулим. Пардон спитать... а Прігожин точно всьо?

Для «Колобка» було ретельно підготовлено червоний хідник у полі без конкуренції. І тут – ета_успєх_я_щітаю – по два чи три куплені квитки на один сеанс із десятків. Я обратно пардон спитать, а шо так слабо? А бюджетників чого не зігнали? Ну, ще згонять. Кіноглядачі на болотах вищали, що цей кіно-, так би мовити, продукт не підходить для дітей віком від шести років. Я ж навпаки вважаю, що саме для кацапських дітей фільм цілком прийнятний, ба більш, має бути обов'язковим. Він їх готуватиме до реального життя. Це щось на кшталт ляльок Барбі з двома дітьми від попередніх шлюбів, кривими ногами та мамою-істеричкою з Твєєрі або Кенів з алкогольною залежністю й заборгованістю по аліментах.

Це казка, на яку болота повністю заслуговують. Історія істоти, яка народилася незрозуміло як, і виховувалася вулицею. А після того, як виповниться шість рочків, або на СВО, або на уроки материнства у початковій школі. Це готуватиме молодих путінят до того, що з ними відбудеться. Фентезі тут годі чекати. Твій тато лох педальний, твоя мамка – то окреме йобнуте хрензнашо з низькою самооцінкою. Тож твій єдиний вибір – стати криміналізованим бидлом і потім десь згинути або в канаві від дешевого алкоголю, або, як герой, бути з'їденим собаками в українській посадці.

В принципі, обсир огляд Колобка треба починати геть не звідси. Все абсолютно правильно зроблено. Ця тєлєга – найлегший спосіб дістати мільярд руських рублів, тобто порядку 12 мільйонів доларів США, і напружуватися якомога менше. Я весь час роблю за знедар їхню роботу, причому задурно. Підозрюю, що не в знедарах справа. На рівному місці і, нагадую, абсолютно по трезвяні, можна було б наліпити цілий всесвіт колобків.

Головному бідосі залишити його минуле, і можна навіть дати клікуху – Батон або Кірпіч. Якщо хтось пам'ятає, теж був такий хліб за совка. Сам він називає себе А.У.Е.Бок на честь російського кримінального руху, що поглинув практично всю молодь за Уралом. За головним героєм наглядає слідчий на ім'я Колупок, який завжди каже: «Нічєво_я_наколупаю». Ще за А.У.Е.Бком пильно стежить Шокєрвбок, силовик-борець із тероризмом, який, як його нацлідер зразка 99-го року, ще мріє «мочіть_в_сортірє». Також у фільмі присутній Полупок, пригламурений темщик-ліберал, який вже збирається давать по тапках за кордон, але для цього йому треба підсуєтити трошки бабла. Звучить епічна тривожна музика – як і щоразу, коли родіна_в_опасності. На горизонті з'являється воєнком Полубокс (Машков, Дюжев, ще якесь гівно – хай беруть, що хочуть), а з ним – цілий бравий лейтенант, каратист Ставімблок. Хай йому Харламов в озвучку. Ги, б дуже хотіла подивитись, як мучноооє (повбивав би!) без кінцівок показує карате. Коротше, настав момент для гумору рівня ПТУ-казарма-абізянник. Полубокс:

- Как_на_дрожжах_здравія_желаю! Ну_што, сосіскі_в_тєстє, родіна_зовьот! Пріключєніє_всєй_вашей кхм... оставшейся_жизні! Профєссіональная_формовка, врать_нє_стану, посипка_со_всєх_сторон, ето_да, но_нє_в_шаурма, панятна? Нє_в_шаурма!

- Как_гаваріцца, каравай, каравай, каво_хочєш_забірай. – додає Ставімблок.

Тут уже не витримує Полупок:

- На хот-дог мені не впало ваше кряключєніє! Щоб я там попав у заміс і спікся нафіг? Нєєєєєт!

Булки починають штовхатися боками, аж тут з'являється А.У.Е.Бок – з синцем на весь окраєць та вкритий лушпинням від сєємочєк.

- Таваріщ_камандір, разрєш... ну_ви_ето_ну_єго_кароч. Давайтє_я_пайду. Мнє_как_би_ето...ну, тіпа_тово. А_етат_круасан – он_же_сразу_пакатіцца_пампушкам_сдавацца. Скажет, забірітє_міня_к_сібє, я_хачу_стать_как_ви_паляніцей! Нафіґ_он_нужен, етот_полу...фабрікат!

- Маладєц, синок! – хвалить босяка Полубокс. – Ти_на_від_вродє_і_нє_сдобний, но_желткі_явно_єсть. Слава_нашему_Прєзідєнту, у_нас_в_странє_дємократія, а ето_значіт, что_всєгла_єсть_вибор. Тєбє_всьо_аформім_па_красатє, а_вот_полуфабрікат_давєдьом_до_готовності.

- Што? — не розуміє А.У.Е.Бок.

- Круасан_бєз_начінкі  — масло_на_вєтєр, — відповідає Ставімблок. – Кто_здєсь_борзий_і_с_ухмилкой, тому_мєсто_на_бутилкє!

- І_правільно, — додає воєнком. – Тот, кто_хочєт, єдєт_на_СВО_бєз_бутилкі. А_кто_нєт – тот_да.

Скрєпна перебивка «Через три дня» — псевдослов'янський шрифт на фоні триколора.

По_сусєкам_скрьобаниє батьки А.У.Е.Бка дивляться відео на старенькому смартфоні.

- Дараґіє_папа_і_мама, — той явно читає з бамажкі. – Савсєм_скора_я_атправлюсь_защіщать_нашу_родіну. Будєм_давіть_насци..., нацисскіє_паляніци_і_пампушкі! А_патом_дабірьомся_до_іхніх_варєніков_с_вішнямі_і_галушек! Я_іщьо_всєм_на_районє_пакажу! Оні_мєня_как_називалі? А.У.Е.Бок. А_тєпєрь_знайтє – міня_зовут Z-А.У.Е.Бок! І_всьо-на_у_нас_будіт_харашо!

Та ж перебивка, тільки «Месяц спустя». Та ж завааалінка з бярьозою, тільки бруду побільшало. До колобатьків підкочуються Полубокс і Ставімблок з кам'яними писками.

- Дараґіє_папа_і_мама_ґєроя, — воєнком явно вже відсвяткував, тож формулює повільно, але це лише додає сцені пафосу. — Ми_сєйчас, как_і_всєгда, живьом_в_грозовиє_врємєна, что_дєлаєт_нас_сільнєє. Z-А.У.Е.Бок_ваш_двєсті. – нарешті видихає він.

- Вимпєлок_павєсьтє! — хрипить Харламов. Зараз він схожий на бандита з Дикого Заходу, бо має на писку трикутний бордовий вимпел, для пошиття якого в сусідки-вдовиці віджали поношену жіночу білизну, вкрадену в Україні її судженим.

Музика, титри, калюжі, замизгане небо...

Нехай котиться москвороте, а в нас своя робота.

Допомога фронту тепер доступна через PayPal

donikroman@ukr.net

5168  7451  6186  3300

4731  2106  4358  1344

Донік Роман

Кожна ваша копійчина в ціль! Досвід, ефективність, звітність, аналітика.

Що нам з болотних хлєбо-проєбулочних_іздєлій, запитаєте ви.

Як сказав такий собі Распадімір Уб'їч Ленін, кіно всьому голова. Ну, трохи йнакше сказав, але не суть.

Ми зара в такому кіні – світові гіганти дрібненько хрестяться, а хто розумніший – вже записує на майбутнє. Кожне покоління українців втрапляло в халепу кіносагу — з вини сусідів. Різниця в тому, чи будемо ми просто глядачами в залі, або акторами другого плану та головними героями, чи сценаристами, продюсерами  й режисерами. А може, тими, хто володіє правами або видає прокатний дозвіл. Або хтось стане тим простим електриком, який повністю відімкне світло в залі, десь за п'ять-шість тисяч кілометрів від українського кордону. І як би нас не намагалися залишити по той бік екрану, ми знову піднімаємося, збираємося, запускаємо штучний інтелект, який і досі бігає на базі, що була створена інтелектом природним, і, як то кажуть, на морально-вольових монтуємо себе в сюжетну тканину кожної серії. У нас немає іншого виходу, окрім хепі-енду, червоного хідника і слів «Тhank you, Academy». А в залі всі сидять з картонками "Thank you, Ukraine" та «Аnd the winner is...»

Кажете, Оскари відрами давали — я не брав? То як, пробіжимося по варіантах? Майже ніде не треба нічого сильно вигадувати.

Голлівуд, як годиться, насипле спецефектів від щирого серця. Хромакей все стерпить. Військовий слідчий ірландського походження Кел О'Бок з ризиком для життя викриває схему зливу даних у Пентагоні, і цей спрут, звичайно, не може обійти своїми щупальцями такі поважні доми, як ЦРУ і АНБ. Героєві допомагає експертка – політкоректної зовнішності та правильної накуреності. А далі рок-н-ролл. Рої фаєрболів літатимуть і переможно нищитимуть усіх ворогів найкращої, найнеперевершенішої демократії за всю історію.

Китайський кіномонстр проапгрейдить ведмедеві кунг-фушні функції, лисиці дотачає дев'ять чи скількись там хвостів, а самого колобка зробить чи то фарфоровим, чи то золотим, чи то просто шовковим м'ячиком принцеси, четвертої та нелюбимої дочки імператора, яка згодом стане воїном і започаткує власну гілку цього заздалегідь перенаселеного кіновсесвіту.

Боллівуд знову викатає яскраві тканини, квіти, смарагди, як у Пані Амбані, і порушення законів фізики. Найбільш культовою буде сцена, де колобок із пронизливою ліричною піснею падає на ніж злодюги, але при цьому не гине, а просто ділиться на дві рівні, одноокі та кривороті пряні булочки, які, збільшившись до розміру баскетбольних м'ячів, забивають у бруд потенційного вбивцю. Музика знову стає веселою, і цю імбу поріжуть на рілси.

Дорама традиційно подивує несподіваним сюжетом, як син великого чеболя покохав бідну, проте напрочуд талановиту дівчину-інженера, яка розробила кульку-супердрон. Але фішка не в корпоративних війнах чи фінальних сценах, де принижувачі нарешті покарані. Говорячи про дораму, хочеться звернути увагу на такий аспект, як хейт. Знаково, що у випадку «Колобка» повідомлення з погрозами смертю дістали і режисер, і виконавець головної ролі, і члени їхніх родин. Ну, 12 мільйонів баксів – це завжди 12 мільйонів баксів. А жаба то є жаба – трохи частіше, ніж завжди.

І отут я знов-таки пардон. А якась зетріотична навколокамуфляна блогерня хоч писнула, що на гроші, які пустили на відвертий шлак, можна було хоть_как-та_памочь_пацанам? Ой, не чує баба... (с)

Бондіана. — ну куди ж без неї, ріднесенької? The name is Bond. Call of Bond. Перезапуск франшизи. Праворульні машини, обов'язкові перегони на всіх видах транспорту, правильно підігнане шмаття, відінстаграмовані локації і, звичайно, персональна харизма. Попередження: пити виключно кошерний мартіні-водка, так, як він має робитися, а не отовсьо, що рудий папірєднік юзав у «Казино Рояль» 2006 року. Знаєте, чому він так погано закінчив? Бо використав одну й ту ж дівчину у двох фільмах поспіль. Коммандер, робіть, як люди до вас робили. Sometimes the old ways are the best. (с)

 Серія чудових продуманих відео про те, що було, що ймовірно буде, що в кого на серці й чого вони, суки, ніяк не вспокояться — осьо: https://www.youtube.com/watch?v=bHjwkPumM6Ahttps://www.youtube.com/watch?v=Le889_vEIHE https://www.youtube.com/watch?v=mNu0fmdBmq4

та отуточки: https://www.youtube.com/watch?v=F-z0eyyd9_0 https://www.youtube.com/watch?v=LU51cDHT97M https://www.youtube.com/watch?v=Oj-hVJHoeWU

Уклінно прошу переглянути й за можливості долучитися, тому що кожен ваш лайк, комент, репост, донат чи спонсорство дійсно є внеском у Перемогу України. Чудовий шанс вмонтувати себе у сюжетну канву епічної саги. Зробіть собі подарунок — милуйтеся фотографіями розпаковки ваших посилок та/або влучними коментарями до донатів.

І, наостанок, головний феномен (і не тільки в кіно) – Україна...

А отут фігу щось можна зробити за шаблоном, бо війна та українська реальність тилу чи евакуації – речі сильно нелінійні. Мені б дуже хотілося розповісти історію про героїчного волонтера, хай буде Сергія Колобківського, юнака, який ще не досяг призовного віку, тому допомагає мамі, яка пече пиріжки для українського війська. Колобківський стареньким автом відвозить коробки на Нову пошту. А потім їде дедалі ближче до нуля. І каже: «Ти – те, що ти їси. Все розумію за здорове харчуівання, але краще бути маминим пиріжечком чи солодкою булочкою, ніж овочем»... Це було б чудово, і епіки можна було б навішати трошки більше, ніж по вінця. Але чомусь мені проситься геть інша історія.

Колобківський насправді старший. І воював ще до повномасштабки. Тепер у нього з усіх кінцівок лише ліва рука до ліктя. Для того, щоб нарешті пройти протезування та дістати хоча б якусь пенсію, головний герой має... довести, що він живий. Документи було втрачено під час вибуху, і з усього взводу залишився він один.

Сергій має старшу сестру Ганну. Вона фрілансер із нестабільним заробітком та регулярними панічними атаками. Про історію цієї родини дізнається журналістка Ірина. Для того, щоб нарешті з'ясувати, кого поховали замість Сергія, вони з сестрою мають знайти сім'ї його полеглих побратимів і добитися ексгумації. Не всі контакти збереглися. Ганна не вміє керувати автомобілем, тож щодня вона вивозить Сергія в колісному кріслі у двір і намагається навчитися водити машину під його керівництвом, але весь час ловить панічку. Ірина розуміє, що тепер руками й ногами Сергія буде вона. Концепт картини: Він все знає і все вміє. Сьогодні він не все може, але завжди є завтра.

У Колобківського дві вищі технічні освіти. Він мріє багато чого зробити в цьому житті. Але для цього йому треба належним чином організувати своє життя й нарешті з'ясувати, кого поховали замість нього. Чия родина оплакує не свою дитину? Хто ще досі не знає, що їхній син, чоловік чи брат поклав життя на цій війні? Герої мають пройти крізь усі бюрократичні перепони та людське небажання бачити тих, хто їх захищав. А ще – стати свідками тихої драми кожної родини. Тут можна навішати чого завгодно і ні в чому собі не відмовляти — все одно не помилишся. Життя – воно, курва, бентежне.Особливо, коли намагаєшся довести, що воно все ще триває. А за чиєсь завтра хтось віддав своє зараз і завжди. Оце і є реальний концепт. Та яка картина, Господи!.. Я за вопше.

Коли закінчуються титри і починається прибирання попкорну, люди з темної зали повертаються у реальне життя. Туди, де закони фізики працюють трохи більше, ніж на повну — я перепрошую — потужність. Туди, де поранений не викатує промову на 97 секунд, а хутчіш шукає турнікет. В той світ, де треба не руками в кайданках перерізати дріт, аби зупинити зворотний відлік до апокаліпсису, а дотягнутися до евак-петлі побратима. В ту мить, де за долю секунди треба вхопити дитину, собаку і торбу з документами й ліками. І нарешті зрозуміти, що кіно, яке ми дивимося в житті сьогодні, залежить від того, як ми проголосували вчора. А те, що дивитимуться наші діти, буде визначено не тільки нашим минулим, а й нашим майбутнім вибором. І від нас залежить, чи буде в Україні прем'єра безальтернативної перемальованої «Вєсни_на_Зарєчной_уліце», чи будь-якого фільму на вибір. Це я до того, що слово «продукт» може мати абсолютно різні відтінки та значення, навіть якщо йдеться про кінопродукт. І «кадри» — теж. Про слово «камера» поговоримо трохи згодом... тобто... як ви зрозуміли, версія для ПорнХаба майже готова.

Насамкінець хочу запитати в запор-єбріків. А що там по врожаю сей рік, а таварісчі?

Показати, як в Україні жнивують? Жіночка на комбайні, спека за сорок, зліва вогонь, справа розмінування, в небо годі дивитись. У вас на таке нема... хрін з нею, з технікою, хрін з ним, з паливом – духу нема. І того, від чого тісто стає здобним. Жопит (жизнєнний_опит) підказує, що десь у жовтні-листопаді фермери-лаптєхльоби залишаться не просто без заробітку – без рук, без ніг і з головою в сраці. Ось і буде колоб...зда. Хотіли як краще хоча б як завжди, а вийшла полная каквсігда... На весь екран. І ставатиме ширше та глибше.

Тож Пітер Паркер знову переміг – навіть не прийшовши на власну прем'єру на москві.

Go get them, tiger! Or should I say "spider"? (c) А ми пішли готуватися до свого гала-показу.

Всіх цьом, кота – двічі!

Поборемо!

Зображення: Reve