Я зараз зроблю дещо правильне, але нелогічне.
Допис про Голодомор має бути українською.
Він дістане менше переглядів та перепостів, ніж текст московською мовою. Ба більш нелогічне є те, що я в ньому хочу звернутися й до тих, хто «ні панімаєт па-укрАінскі». Хай напружать щелепно-мозкові м'язи або чим там вони думають, що думають.
Минулої суботи в багатьох вікнах по всій Україні – і не тільки — були свічки – у пам'ять про загиблих під час Голодомору – геноциду українського народу. З одного боку, було багато дописів про те, що свічок дедалі меншає. Люди чи то усталіатвайни-і-нєгатіва, чи вже вродилися байдужими. А з іншого боку, сей рік я побачила більше фотографій, де свічка пам'яті була не самотньою зірочкою. В неї була гідна компанія.
Зброя.
Це чіткий сигнал ворогу – розірвемо братолюбильник! Це обітниця співвітчизникам — ніколи знову! Цього разу свічку наче пригортав автомат – не плач, сестро моя-зоре, і не тремти. Тепер ми разом. Ми прокинулись. Ми тут. Назавжди.
Дивлячись на вогник у надвечір'ї, я намагалася зрозуміти, де коріння отієї байдужості. Чи в тім, що мільйони дійсно живуть, «под собою не чуя страны»? Чи в розвиненому шлункізмі? Або просто в незнанні й небажанні знати власну історію?
Можливо, комусь не вистачило 28 років офіційної та 5 років важкої та кривавої, проте реальної незалежності України, аби вже забути за ту мишачо-паперову докторську. Ті, хто більшу чаcтину життя тинявся по чергах і парткомах, аби вилити на когось свою агресію, не в змозі зрозуміти, що світ об'єктивно змінюється. Вони тупо хочуть шарової гречки. І щоб усе порівну. То ж ділити мусять вони, інакше порівну не буде, бо навкруги самі паскуди, ну ви знаєте...
Шлункізм і популізм – якось воно все не про голову. Людоньки, шлунок – то святе. То чого ж ви чините так, щоб вам не було що туди вкинути – годі вже казати про завтра – вже сьогодні? Реально вже час випускати Океанчука з отим «Як же так? Йаак же так?» Що поробиш, hollow дно...
Щодо дна. Тут треба згадати й нащадків тих, кого завезли в українські хати, де ще лежали попухлі тіла. Вони фізично не здатні відчувати під собою щось окрім болота. А воно, як і запор-єбрік, «граніц не імєєт».
Ні кордонів, ні історії. Безкордонність виявилася розповзанням гнійника, а історіопатія коштувала й коштуватиме нам дуже дорого. Знаєте, в чому причини незнання сучасними українцями власної історії та байдужість до неї? Нас не вчили питати «чому?». Думати про наслідки. Стежити, що зникло з загальної картини. Не спонукали знаходити смислові невідповідності в матеріалі, який ми мали завчити, відповісти й забути.
А тепер слідкуйте за руками. Невідповідностей було настільки багато, що перше ж питання «чому?» поклало б усю систему, як вентилятор – картковий будинок. Хрещення України-Руси – кінець Х століття. Щось там за болотом зарохкало – слава Богу ХІV. Жилтаваріщі, ви кто будєтє? Братья? Братствуйте собі на своїм болоті! Хронологічно більш близький приклад. Блокада Ленінграда. Промисловість працює й відправляє на велику землю танкі-пушкі-самальоти... Зрадонька на самім верху, мов та звізда на Касап..., пардон, Цап-царапській вежі. Завчили, розповіли, забули.
Мозок не дурний, навіть у шлунків. Він викидає те, з чого не може скласти правильну картину. Нормальний врожай та експорт зерна? І населення середньої європейської країни – що, миші з'їли? «Як же так»? Спрацював якийсь запобіжник – все зійшло на «давно». А той, хто намагався поставити якісь питання, в кращому випадку мав сам відповідати – на оте «тєбє чьо, больше всєх нада»?
За совітів у нас взагалі лаялися «сільнаумним» і «большєвсєхнада». Тепер – «ваінствующім мєньшинством».
Не сильно розумних, і тих, кому ніц не треба, і взагалі більшість хочу приві... а нє, таки піздравити.
Ви таки жерете своїх дітей.
Падєліть вашу атнять! Ви. Їх. Жерете. Зараз.
Ви заїдаєте їхнє майбутнє. На десятиліття вперед. Затягуєте їх у жорнова Намворожого Союзу. Прищеплюєте їм мрій про халяву, якої не буде. Привчаєте не думати так, як не думали й ви. Це природньо, бо іншого ви їм дати не можете. Просто майте мужність сказати – ми наробили багато дурні. Вигрібайте до когось розумнішого, не слухайте тих, хто солодко обіцяє. Кожне покоління має зробити власні помилки, то ж нехай ваші не сильно дадуться взнаки вашим дітям.
Не треба ображено кліпати очима. У потемнілого від червоно-чорної української землі черепа іноді більш осмислений погляд, ніж у вас.
Їсти своїх дітей – не метафора.
Українцям ніколи не був притаманний канібалізм.
Чи вам тепер зрозуміло, що таке русифікація та дружба з москвою в чистому вигляді? Спочатку вони забирають зброю й мислення, бо голорукого й дурноокого легше забратати.
Потім перетворять брата без автомата на шмат карбоната.
Оцей проміжок часу, коли наєбалізм вже цвіте рясно, а канібалізм ще не розпочався, дає шанс схаменутися. І поставити правильні запитання. І наполегливо вимагати відповідей.
А то подейкують, мовляв, сам найвеличніший із «таво, што било» не зовсім зрозумів, хто, як і навіщо організував Голодомор. Що тут можна сказати – як на п'ятому десятку не порозкладало, то вже годі сподіватися. Синьйор Шаурмьор. Смєшно, нє? А чого? А в Ха'ареці пожартувати про Голокост? Тіпа ну по-олний Ха'арєц? А чого? Смєшно же ж... Волька ібн бабуся думає, що встигне туди добігти. Оце дійсно смішно — всі впевнені, що їх омине. Ви думаєте, Казакістан проскочив? Чи Йосік ібн сапожнік пожалів Кавказ? Дащас! Там же чудово знали, яким нічим він був, перш ніж стати всім. Чи вам не здається, що наше зашквареня теж сіпається, думаючи про те, що ми знаємо, ким він був і чим він грав, перш ніж вхопити бабусю за те, що вона сама підставила?
Дружба з москвами, Приват, ринок землі, різні пОРДЛянки? Співставляй.Те.
Не хочете повторення?
Карта ПриватБанку 5168 7573 4764 2680 Донік Роман
На якісні запобіжники від геноциду.
А тим, хто «ні панімаєт па-укрАінскі», хочу сказати одне.
RF will no longer stand for Russian Federation or Russian Friends.
It will mean only Ruthless Famine and Rude Fakes.
Rise and Fight!
НІКОЛИ ЗНОВУ!
Фото: Google
