Зі списку люб'язно наданого користувачкою @SlavaUkraini видно, що вони всі щиро розділяли псевдопролетарську а насправді штрейкбрехерську ідеологію. Вони були активними «будівниками комунізму», поверталися в зону більшовицької окупації з-за кордону як дурнуваті метелики на полум'я, не робили ніяких спроб втекти не кажучи вже про якийсь спротив.

Список походу складав бот, оскільки Антон Приходько — такий самий «діяч розстріляного відродження» як й Андрій Хвиля. Але там нема Олександра Довженка.

Користувачка Banderivka(@SlavaUkraini) походу сама бот, судячи з її пришелепкуватих реплік.

Діячі «Розстріляного Відродження» намагалися щось «відроджувати» на трупах замордовах кобзарів і загиблих від першого Голодомору селян, що закономірно призвело до геноциду і лінгвоциду. По суті вони самі собі і мільйонам українців рили могилу. Борці за рабство в рабстві непотрібні. Потрібні абсолютно лицемірні, абсолютно безпринципні виродки, яких навіть людьми язик не повертається називати: такі як вікіпедист М.М.Безрук(@UeArtemis)

Я взяв імена з вищезгаданого списку, але виписав з різних джерел лише факти що підтверджують «лівоінтелектуальність» цих діячів.

¶ Микола Хвильовий -- у квітні 1919 року вступив до КП(б)У. У січні 1928 року, перед поверненням до України з-за кордону(!), у листі до газети «Комуніст» він вимушено засудив своє гасло «Геть від Москви!».

¶ Лесь Курбас -- Навчався у Львівському та Віденському університетах. Закінчив драматичну школу при Віденській консерваторії. Після навчання заснував у Тернополі перший стаціонарний український професійний театр. Переїхав спочатку до Києва, а потім до тодішньої столиці УСРР – Харкова. Народний артист «Української» РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ «Республіки» (1925)

¶ Валер'ян Підмогильний -- 1926 р. бере участь у створенні МАРСу (Майстерні революційного слова). Тоді як більшовики -- це була контрерволюція що перемогла (до 1927-го року вони офіційно писали «жовтевий ПЕРЕВОРОТ»), і більшовики -- це штрейкбрехери, а не пролетарі.

¶ Микола Вороний -- нічого неможна сказати, окрім того що він повернувся в УРСР з Західної України. Тобто зновужтаки ніякої проблеми в тому щоби жити під владою русні і більшовиків він не бачив.

¶ Микола Куліш -- після повернення Червоної Армії в Україну, він стає начальником штабу групи військ Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів. З кінця 1929 року — член президії нового літературного об'єднання «Пролітфронт» («Пролетарський літературний фронт").

¶ Михайль Семенко -- сильно критикований, Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції. На початку 1930-х років визнав "помилковість" своїх колишніх позицій

¶ Євген Плужник -- входив до МАРСу (Майстерні революційного слова)

¶ Микола Зеров -- у лютому-березні 1930 року Зерова змушений виступити "свідком" на процесі СВУ.

¶ Михайло Бойчук -- наприкінці 1925 року в Києві було засновано Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що об'єднувала бойчукістів. Серед відомих робіт -- плакат "Несіть подарунки Червоній Армії"

¶ Пилип Капельгородський -- почав працювати в редакціях газет "Вісті ревкому", "Червона Лубенщина", "Більшовик Лубенщини"

¶ Іван Микитенко -- активно працює як один з керівників ВУСППу (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників)

¶ Остап Вишня -- немилосердно висміював вади Директорії, на кпини брав і особисто Головного Отамана Симона Петлюру. "Не руш ОУНця — воно не смердітиме"(ц) https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=3040 Чи висміював Вишня Сталіна? Секретар газети "Селянська правда" (Орган ЦК КП(б)У і Центрального комітету незаможних селян)

¶ Борис Антоненко-Давидович -- був членом Української комуністичної партії, секретарем її Київського губкому. Працював у відділі культури редакції газети "Пролетарська правда". Член літературної організації Ланка-МАРС (Майстерня революційного слова)

¶ Леонід Чернов -- член літературної групи "Авангард", декларації "Авангарду" проголошували "тісний зв'язок мистецтва з добою індустріалізації"

¶ Олександр Богомазов -- 1919 — співробітник Всеукраїнського відділу мистецтва Народного комісаріату освіти УРСР, керував оформленням революційних свят у Києві.

¶ Валер'ян Поліщук -- ранній Валер'ян Поліщук декларував "неореалізм пролетарського змісту, що виростав з революційного романтизму. Окремими виданнями побачили світ понад 50 його книжок, серед найпомітніших -- "Ленін" (1922)

¶ Максим Рильський -- Академік АН УРСР (1943) та АН СРСР (1958). Депутат Верховної Ради СРСР 2—6-го скликань. Очолював Спілку письменників України. Член ВКП(б) з 1943 року. Того ж року його обрано академіком Академії наук УРСР.

¶ Марія Галич -- членкиня київської літературної групи АСПИС, "Ланка" — "Марс" (Майстерні революційного слова)

¶ Сергій Єфремов -- З вересня 1917 очолював Українську партію соціалістів-федералістів. Був віце-президентом (1922—1928) і головою Управи (1924—1928) Української Академії Наук, очолював низку наукових товариств і комісій

¶ Гнат Хоткевич -- "Пролетареві ніколи вчити європейських мов, бодай би свою знати добре і на ній принести до своєї хати світло знання" Це є по суті маніфест комуняк щодо вивчення іноземних мов: Той хто знає іноземні мови -- "не пролетар" (тобто його слід репресувати). А рідна для "пролетаря" мова має бути російською, тому що всі інші -- буржуазно націоналістичні.

¶ Павло Тичина -- Директор Інституту літератури АН УРСР, Голова Верховної Ради УРСР двох скликань (1953—1959), депутат Верховної Ради УРСР 1—7-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань. Член ЦК КПУ (1952—1967). Народний комісар освіти УРСР (5 березня 1943 — 7 серпня 1948), Академік АН УРСР (1929), Автор слів Гімну Української РСР, провідний український радянський поет, Член ВКП(б) з 1944 року

¶ Михайло Яловий -- працює редактором газети "Селянин і робітник" інструкторсько-агітаційного поїзда Голови ЦВК України Григорія Петровського, провадить активну підпільну роботу в Одесі та на Херсонщині, 1920 р. вступає до КП(б)У, деякий час Яловий перебуває в Москві як представник українського уряду.

¶ Олекса Слісаренко -- Громадський обвинувач на процесі СВУ (Процес Спілки визволення Украї́ни — показова справа, сфабрикована ОДПУ Української СРР)

¶ Григорій Косинка -- працював відповідальним секретарем Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ)

¶ Павло Филипович --

¶ Людмила Старицька-Черняхівська --

¶ Володимир Сосюра -- Кавалер двох орденів Леніна, лавреат Сталінської премії, член ВКП(б) з 1920, перебував у Червоній армії

¶ Михайло Драй-Хмара -- 1923—1929 — професор кафедри українознавства Київського медичного інституту. Ціково, знав 19 мов: українська, російська, білоруська, польська, кашубська, чеська, сербська, хорватська, болгарська, старослов'янська, старогрецька, латина, санскрит, румунська, французька, німецька, італійська, фінська. Останньою мовою, яку вивчав Михайло Панасович, стала англійська.

¶ Володимир Свидзинський -- У жовтні 1925 року переїхав до Харкова, де працював літературним редактором у місячнику "Червоний шлях", від листопада 1930 року — в газеті політуправління Українського військового округу "Червона армія". Член Спілки письменників СРСР з 1936 року.

¶ Майк Йогансен -- 1918 року поклав різку лінію у світогляді і пристав до марксівського, 1923 року став одним з фундаторів Спілки пролетарських письменників "Гарт", 1925 року із групою колег вийшов із "Гарту" і заснував літературне об'єднання Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). 1934-го вступив до Спілки радянських письменників України.

¶ Олесь Досвітній -- 1918 року за дорученням Харківського ревкому Досвітній проводив агітаційну роботу серед німецьких, денікінських і гетьманських військ, доводячи новим товаришам свою відданість революційним ідеалам. 1919 року Досвітній вступив до комуністичної партії, виконував низку відповідальних доручень партії та радянського уряду. Одна з найважливіших серед них — робота в Тимчасовому Комітеті Компартії Східної Галичини й Буковини: спершу в Києві, а згодом — у глибокому підпіллі на території Галичини. У Києві Олесь Досвітній протягом кількох місяців очолював партійне прес-бюро і друкований орган Тимчасового комітету — газету "Галицький комуніст". Основним завданням комуністичної організації, а, отже, і її газети, була пропагувати москвофільство. У березні 1920 року письменник повернувся на окуповану більшовиками Україну. Був політкомісаром і головним редактором літературно-агітаційного поїзду "Більшовик", редагував газети "Хліб і залізо", "Большевик в пути", "Селянська правда" й "Зірка". Автор сценарію фільму "Провокатор" (1927).

¶ Дмитро Фальківський -- у часи УНР займався терором у більшовицькому підпіллі. У 1920—1923 служив у Червоній армії (в органах ЧК), по демобілізації з радянського війська жив у Києві, де змінив прізвище з огляду на небезпеку помсти на участь у масових убивствах на території нинішньої Білорусі. Друкуватися почав 1924 й містив поезії в журналах "Червоний шлях", "Життя й революція", "Всесвіт", "Глобус"; належав до літературної групи "Ланка" (пізніше МАРС, Майстерні революційного слова). У ліриці Фальківського, нарівні з мотивами поліської природи, головну увагу зосереджено на зображенні російської інтервенції 1917—1920 в Україну, яку автор подає як "визволення".

¶ Олекса Влизько -- чільний тогочасний критик Володимир Коряк у центральній харківській ("столичній") газеті "Комуніст" назвав юного поета "українським Пушкіним". Це Олекса Влизько як справжній футурист розповсюдив фейк про власну загибель. Однак знайшлися більші пушкіністи і футуристи-містифікатори, які розстріляли його за приналежність до мітичної контрреволюційної терористичної організації.

¶ Ґео Шкурупій -- Належав до літературних організацій та угруповань, в т.ч. "Комкосмос" («Комуністичний космос"), "Асоціація комуністичної культури", ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури)

¶ Мирослав Ірчан -- У лютому 1920 року разом із Першою Галицькою бригадою УСС перейшов на бік Червоної армії. Член КП(б)У (1920). До кінця війни був на фронті як голова редакційної колегії і комісар агітпоїзда, редагував газету для галицького селянства "Більшовик". У жовтні 1923 року виїхав до Канади, був секретарем заокеанської філії Спілки пролетарських письменників "Гарт". Влітку 1932 року повернувся до Харкова, очолював літературну організацію "Західна Україна".

¶ Дмитро Бузько -- у Петрограді Бузько став членом Північного обкому партії лівих есерів із групи "Земля і воля". Дружину -- комуністка, котру вбили коли вона "мала провести бесіду, щоб куркулі давали хліб місту": Зрозумійте, — запально говорила жінка, — робітники голодують, завоювання революції під загрозою, ви повинні виконати наказ Голови Раднаркому Ульянова-Леніна, Інакше... Та їй не дали продовжити. У відповідь пролунав постріл, і жінка впала на землю мертвою... Тут не сильно ясно: в 1919-му Галини Бузько вже була семірична донька, з Дмитром вони познайомилися в Данії, але Дмитро туди потрапив лише 1914-го року, себто донька в Галини вже була. В 1919-му до літа Дмитро перебував в Данії як прес-аташе дипломатичної місії Директорії УНР. Тобто він був одружений з комуністкою в цей час? Улітку 1920 року Дмитра Бузька заарештовує особливий відділ 14-ої Червоної армії і засуджує до страти. Але натомість вербують для полювання на Семена Заболотного. Козаки-повстанці під проводом Семена Заболотного відбивали конфісковане у селян збіжжя і худобу, повертали їх власникам, знищували продподаткову документацію, нападали на продзагони і військові об'єкти, ліквідовували радянський аппарат, здійснювали терор щодо представників радянської влади і чекистів. Повернення повстанцями зерна та інших конфіскованих продуктів зміцнювало авторитет і підтримку повстанського руху серед місцевого населення.

¶ Володимир Ярошенко -- У 1919–1920 роках — член УКП(б), був членом повітревкому у Білій Церкві. Впродовж 1923–1924 років завідував відділом "Голос села" в газеті "Більшовик".

¶ Василь Вражливий -- спочатку він належав до селянських письменників "Плуг" (з 1931 року — Спілка пролетарсько-колгоспних письменників), потім увійшов до ВАПЛІТЕ(Вільна академія пролетарської літератури ), після її ліквідації — до "Пролітфронту" («Пролетарський літературний фронт")

¶ Сергій Пилипенко -- 1918 року, після демобілізації, Пилипенко повернувся до Києва, примкнув до місцевої групи УПСР (Українська партія соціалістів-революціонерів), що гуртувалася навколо газети "Народна воля", став її редактором. Брав участь в організації повстання проти гетьмана Павла Скоропадського, за що три місяці відсидів у в'язниці. 13 березня вступив у Комуністичну партію більшовиків. Працював переважно як редактор партійних і радянських газет («Більшовик", "Вісті", "Комуніст"), в редакційних відділах Всевидаву, завідував видавництвом ЦК КП(б)У "Космос". У часи військових кампаній проти Денікіна і білополяків командував бригадою Червоної армії. Саме його вважають прототипом редактора Карка з однойменної новели Хвильового. Від 1922 року був головою створеної ним спілки селянських письменників "Плуг". Just for fun: 1923 року виступив з ініціативою переведення української абетки на латинське письмо (взагалі тоді для багатьох мов дійсно впровадили латиницю, наприклад існувала кримськотатарська латиниця, дещо відмінна від сучасної)

¶ Кость Буревій -- депутат Всеросійських Установчих зборів, член бюро есерівської фракції Зборів. У грудні 1917 обираний членом Центрального комітету Партії соціалістів-революціонерів (есерів). Тролив більшовиків: виводить міфічний образ Едварда Стріхи — тип радянського кар'єриста, що їздить дипкур'єром уряду СРСР по лінії Москва — Париж й пише ультраліві комуністично-футуристичні вірші. Цей персонаж поєднує в собі якості безпардонного нахаби й жалюгідного пристосуванця до вимог компартії, "обпльовувача" всіх цінностей і майстра самореклами. Цілковита порожнеча Е. Стріхи доповнюється страшенною галасливістю, примітивізм — претензією на ультрамодерну "європейськість", безмежний егоїзм та егоцентризм — великим бажанням робити революції і поліпшувати суспільство. Формально це була пародія на "комункультівський панфутуризм", фактично ж — сатирична пародія на більшовицький лад та пропаговану ним "пролетарську" літературу і критику. Свій твір автор підписав ім'ям літературного образу — Едвард Стріха. Цікаво, що Михайль Семенко (лідер панфутуристів) повірив у те, що Едвард Стріха реальний футурист і дипкур'єр, а не вигаданий герой, і впродовж 1927—1928 років друкував у своєму журналі нищівні пародії на самого себе.

"Едвард Стріха" до болі нагадує порохоскота М.М.Безрука, котрий корчить з себе письменника і поета + до всього.

¶ Клим Поліщук -- у 1924 році Клим Поліщук із дружиною повернувся в УСРР зі Львова. Арештований 4 листопада 1929 року

¶ Григорій Епік -- за участь в антигетьманському повстанні був вигнаний з роботи. 1919 року став добровольцем Першого Новомосковського (більшовицького) повстанського полку, брав участь у революційних подіях. На початку 1920 року вступив до більшовицької партії і став працювати в ревкомі Кам'янки. Згодом переїхав до Полтави, був інструктором політпросвіти, секретарем та головою повітового виконкому. З 1922 року — в культвідділі окружкому КП(б)У, а потім у губкомі комсомолу. У 1924–1926 роках Г. Епік — головний редактор видавництва "Червоний шлях" та ДВУ в Харкові. ДВУ=Державне видавництво України. Навчався в Інституті марксизму-ленінізму. 1932 року видав прокомсомольський роман "Петро Ромен", де оспівував зростання радянської технічної інтелігенції.

¶ Василь Бобинський -- від 1923 працює у нелегальній комуністичній пресі Польщі, член КПЗУ. Один з організаторів групи промосковських письменників "Горно" у Польщі. Був членом літературної організації "Західна Україна" у Харкові та ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників).

¶ Дмитро Загул -- зі встановленням радянської влади стає одним із керівників літературної організації, працює в журналах "Червоний шлях", "Життя й революція", виступає як активний літературний критик. З вересня 1922 року вчителює, а потім стає директором школи села Саварка. Через рік переїжджає до Києва на посаду редактора сценарного відділу "Українфільму". Член літературної комуняцької організації "Західна Україна"

¶ Олександр Соколовський -- ще будучи учнем Чернігівської гімназії, прилучився до партії соціалістів-революціонерів (есерів). Керував робітничими й учнівськими гуртками на Чернігівщині, входив до складу бойової групи. Член Спілки письменників СРСР з 1934 року.

¶ Василь Чечвянський -- служив у Червоній армії, завідувач філії газети "Известия" в Полтаві, член ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників), старший брат Остапа Вишні

¶ Дмитро Тась -- був членом "Просвіти", співпрацював з газетою "Комуністична Боротьба", а з 1921-го – з газетою "Красное Знамя", з 1925 р. проживав у Києві, з 1930-го – у Харкові. До арешту працював літературним співробітником часописів "Пролетарська Правда", "Знання", "Піонерія", "Соціалістична Перебудова", "Молодий Ударник", "Знание", у видавництві "Радянська школа". Напередодні арешту працював у редакції газети "Соціалістична Харківщина"

¶ Юрій Вухналь -- ще студентом співпрацював у газеті "Селянська правда" (Орган ЦК КП(б)У і Центрального комітету незаможних селян)

¶ Гордій Коцюба -- член Української партії соціялістів-революціонерів (боротьбистів) (жовтень 1917 — травень 1918), Української комуністичної партії (1918—1920). З жовтня 1921 року кілька місяців працював у пресбюро радянського посольства у Варшаві

¶ Іван Падалка -- коли на диспутах у Харківському художньому інституті він брав слово, із залу кричали: "Падалку не обмежувати регламентом, нехай говорить! Його слухати — одне задоволення!" Його картини експонувалися та успішно продавалися на виставках у Голландії, Данії, Італії, Німеччині, Норвегії, Польщі, Швейцарії, Франції, Японії. http://ist.zolotonosha.ck.ua/2017/02/ivan-padalka-genialnij-grafik-i-stilist-zakatovanij-nkvs/ Належав до "бойчукістів": плеяда малярів-монументалістів, учнів і послідовників Михайла Бойчука, представників "красного мистецтва" і "красної культури"

¶ Василь Седляр -- один із засновників та ідеолог-теоретик Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ); член художнього об'єднання "Жовтень" (з 1930 року). Належав до творчої групи "бойчукістів", представників "красного мистецтва" і "красної культури"

¶ (Антон Приходько -- український радянський державний діяч. Постійний представник УСРР при Уряді СРСР. Член ВУЦВК (всі скликання, за винятком 2-х, до X-го включно) -- Всеукраїнський центральний виконавчий комітет, найвищий законодавчий, розпорядчий, виконавчий та контролюючий орган державної влади Української СРР. З 1916 року — член УПСР(Українська партія соціалістів-революціонерів) під прізвиськом "Професор". Член ЦК УПСР. З червня 1918 р. — член КП(б)У. У 1919—1920 роках — секретар УКП (боротьбистів). У червні 1919 р. — касир ЦК УКП(боротьбистів). УКП=Українська комуністична партія. Голова колегії Державного видавництва України. Секретар Центральної комісії українізації радапарату при РНК УСРР. Уповноважений від Полтавської губернії під час проведення мобілізації для підготовки посівної кампанії на Україні. Радник Повпредства СРСР у Чехословаччині. Заступник Наркома освіти УСРР Олександра Шумського. Заступник Генерального прокурора УСРР. Заступник наркома освіти УСРР Миколи Скрипника. Головував в суді на процесі Спілки визволення України. Голова арбітражної комісії при РНК УСРР.)

¶ Матвій Яворський -- вступив до Української Галицької армії, був сотником. 1919 року прибув до Києва, згодом переїхав до Харкова, де 1920 року вступив до КП(б)У і став офіційним історіографом марксистської історичної школи, протегованої московською владою. Деякий час завідував управлінням Укрнауки, згодом очолював історичний відділ Українського інституту марксизму, а деякий час весь інститут. Співпрацював з Миколою Скрипником. 5 вересня 1929 року харківська преса оприлюднила допис М. І. Яворського "Про мої помилки в концепції історії України". Після цього "каяття" Яворського обрано дійсним членом ВУАН (Всеукраїнська академія наук). Був секретарем і фактичним керівником Історико-філологічного відділу.

¶ Іван Багряний -- 1922 року почався період робочої діяльності і активного громадсько-політичного життя: він був то замполітом цукроварні, то окружним політінспектором в Охтирській міліції, то вчителем малювання в колонії для безпритульних і сиріт. 1925 року вийшов із комсомолу. Працював у Кам'янці-Подільському ілюстратором у газеті "Червоний кордон". Член спілки "Плуг" (з 1931 року — Спілка пролетарсько-колгоспних письменників), потім -- член спілки МАРС («Майстерня революційного слова"). Заднім числом логічно обґрунтував закономірність еміграції з Радянського Союзу — батьківщини-мачухи, котра пішла на геноцид проти власного народу.

PS

Вірш представника іспанського "Розстріляного Відродження" про Харків (котрий, нагадую, був "столицею" до 1934-го року; сталініст М.М.Безрук(@UeArtemis) завжди з придихом каже про "першу столицю"):

https://www.facebook.com/marusartwtch/videos/poema-la-f%C3%A1brica-ciudad-de-miguel-hern%C3%A1ndez-bellamente-declamado-por-un-represen/329242695858149/

LA FÁBRICA-CIUDAD

(En una ciudad de la U.R.S.S. —Jarko— he asistido
al nacimiento multiplicado, numeroso, rápido del tractor).

Son al principio un leve proyecto sobre planos,
propósitos, palabras, papel, la nada apenas,
esos graves tractores que parten de las manos
como ganaderías sólidas con cadenas.

Se congregan metales de zonas diferentes,
prueban su calidad los finos probadores,
la fundición, la forja, los metálicos dientes.
Y empieza el nacimiento veloz de los tractores.

Id conmigo a la fábrica-ciudad: venid, que quiero
contemplar con los pueblos las creaciones violentas,
la gestación del aire y el parto del acero,
el hijo de las manos y de las herramientas.

La fábrica se halla guardada por las flores,
los niños, los cristales, en dirección al día.
Dentro de ella son leves trabajos y sudores,
porque la libertad puso allí la alegría.

Fragor de acero herido, resoplidos brutales,
hierro latente, hierro candente, torturado,
trepidando, piafando, rodando en espirales,
en ruedas, en motores, caballo huracanado.

Una visión de hierro, de fortaleza innata,
un clamor de metales probados, perseguidos,
mientras de nave en nave se encabrita y desata
con dólmenes de espuma, chispazos y rugidos.

Es como una extensión de furias que contienen
su casco apasionado sobre desfiladeros,
contra muros en donde se gastan, van y vienen,
con llamas de sudor y grasa los obreros.

Chimeneas de humo largo, sordo, grasiento,
acosan con penumbras a la creadora masa,
a la generadora masa que obra el portento,
el tractor con los dientes sepultados en grasa.

Hornos de fogonazos: perspectivas de lumbre.
Irradian los carbones como el sol, las calderas,
los lavaderos donde llega la muchedumbre
del metal que retiene sus escorias primeras.

Laten motores como del agua poseídos,
hélices submarinas, martillos, campanarios,
correas, ejes, chapas. Y se oyen estallidos,
choques de terremotos, rumores planetarios.

Leones de azabache, por estas naves grises,
selvas civilizadas, calenturientas moles,
relucen los obreros de todos los países
como si trabajaran en la creación de soles.

En la sección de fraguas y sonidos más puros,
se hacen más consistentes las domadas fierezas.
Y el tornillo penetra como un sexo seguro,
tenaz, uniendo partes, desarrollando piezas.

Veloz de mano en mano, crece el tractor y pasa
a ser un movimiento de titán laborioso,
un colosal anhelo de hacer la espiga rasa,
fértiles los baldíos, dilatado el reposo.

Ya va a llegar el día feliz sobre la frente
de los trabajadores: aquel día profundo
en que sea el minuto jornada suficiente
para hacer un tractor capaz de arar el mundo.

Ya despliega el vigor su piel generadora,
su central de energías, sus titánicos rastros.
Y los hombres se entregan a la función creadora
con la seguridad suprema de los astros.

La fábrica-ciudad estalla en su armonía
mecánica de brazos y aceros impulsores.
Y a un grito de sirenas, arroja sobre el día,
en un grandioso parto, raudales de tractores.

Miguel Hernández