Якщо сьогодні запитати в пересічного військовослужбовця-контрактника – офіцера або солдата ЗСУ, про комплектування підрозділів і продовження контракту то його відповідь буде зазвичай лайлива, нервова і оздоблена семиповерховими матюками та епітетами.

Чому так?

Тому, що приходить ПИ#ДЕЦЬ мотивації людей до військової служби в ЗСУ. Для багатьох контрактників він вже постукав у двері. М’яко кажучи, спостерігаються тенденції ЖОПИ. Не буду вантажити ваші мізки цифрами скільки людей, і в якій рік пішло на контрактну службу до армії. З кожним роком їх стає все менше. Кадровикам також треба показувати суспільству скільки офіцерів (особливо молодих) і солдатів не бажають продовжувати контракт. А там дуже цікаві цифри. Солдата, і тим більше офіцера не обдурити. Мотивація служити в армії зникає як “їжак в тумані”. І це проблема не Збройних Сил, не МОУ і не ГШ – це проблема ДЕРЖАВИ.

Віщую, що клоуни від політики готові призначити крайнього – винного в комплектуванні ЗС. І чим ближче до чергових виборів то на крайнього будуть виливати помиї. Оберуть на заклання якусь високу посадову особу з МОУ чи ГШ. І буде технологічне інфо-шоу зрадо@обства. Але мотивації громадян служити в армії від цього не прибавиться. Скоріше навпаки – негатив посилиться серед тих, хто служить, якщо будуть робити крайнім в недостатньому комплектуванні ЗСУ авторитетного у військах воєначальника.

Які б плани комплектування не спускали зверху до воєнкоматів, як би їх не називали новими назвами – Центрами комплектування… з придатком “соціальної підтримки” (якої в державі немає і навряд чи скоро буде), вони не будуть виконуватися до тих пір, доки державними органами влади і місцевого самоврядування не будуть системно і комплексно враховані елементарні вимоги теорій мотивації громадян до військової служби.

Я проводив експеримент, коли був на зустрічі з молодими людьми (чоловік 50 студентів). Задав два запитання:

Перше. Хто є патріотом України? Підняли руки всі присутні.

Друге. Хто в цей важкий для країни час готовий пов’язати своє життя з армією, щоб захистити країну? Підняло руки лише ДВОЄ!!! з 50!!! І одна з цих двох – дівчина. Особисто для мене це ПОКАЗНИК того як держава дбає про комплектування своєї армії.

Сьогодні більшість солдатів-сержантів-офіцерів-контрактників ЗСУ мають переконання на кшталт цього: “Я патріот України і готовий воювати за неї ОДНАК ЧИ ДОСТОЙНО ОЦІНЮЮТЬ МОЮ РАТНУ ПРАЦЮ?”

Далі, зазвичай, він повідомить про такі основні негативні фактори, що впливають на продовження ним служби в армії:

ФАКТОР 1. ПСИХОЛОГІЧНИЙ

Швидше за все, від тих, хто три і більше років на війні відповідь буде така: “Я патріот України, але я втомився: фізично і психологічно. Мені треба відпочити, а потім буде видно. В разі загострення ситуації на фронті я відразу повернуся, щоб воювати”.

ФАКТОР 2. МАТЕРІАЛЬНИЙ

Очікуються коменти: “Нехай засунуть собі в … (вказують місце куди) ці 7500 грн. (офіцери від 10000 до 20000 і більше), коли середня зарплата в країні вже близько 9000 грн.” Варіанти відповідей можуть бути різноманітні: “В мене на пилорамі в селі простий робітник отримує 10 тис. грн., розпилюючи пизжений ліс на дошки”; “В мене сусід - водій фури в Польщі має 800 євро і похрен йому та війна”; “Охоронець в магазині "ВТБ" має свої 10000 грн. на місяць і стабільні вихідні дні”…

ФАКТОР 3. СОЦІАЛЬНО-ЗА@ОБИСТИЙ

“Деякі начальники ставляться до солдатів і сержантів як до бидла”. “Я з командирами-совками-дятлами-долб@йобами вже за@єбався служити. Не бачу сенсу з ними боротися. Нічого не зміниться. Тим більше вони клонують собі подібних”. “Моя сім’я майже розвалена із-за моєї служби”. “Будівництво гуртожитків – це добре, для холостяків, але як бути сімейним контрактникам і офіцерам?” “Я не бачу для себе перспективи в армії”. “Я вже не отримую задоволення від своєї служби” ...

НГШ нещодавно вже вдарив “у рельсу” своїм постом, процитувавши генерала Брюса Кларка: “Бойовий дух солдатів формується на основі трьох речей: від відчуття того, що вони роблять важливу справу, від усвідомлення того, що вони добре підготовлені до своєї роботи і від відчуття того, що їх добре виконана робота оцінюється за заслугами”.

Третя річ, озвучена свого часу Кларком, на мою думку - це натяк високим владним посадовим особам держави – від ВРУ – до АПУ і КМУ.

Чи достойно оцінена цими тримачами влади “добре виконана заслужена робота військовослужбовців ЗСУ”? Запевняю, переважна більшість військових відповість на це запитання просто: ДОСТОЙНО НЕ ОЦІНЕНА!!!

Я маю друга – сержанта US Army у відставці, який до війни займався підготовкою наших майбутніх офіцерів і навчав їх процедурам TLP і методиці AAR. Колись я запитав його про мотиви, які спонукають громадян і негромадян США йти служити контрактниками у ЗС. Його відповідь мене вразила. Він сказав: “Основними мотивами є безкоштовне харчування, гарне медичне страхування (для стоматології і навіть пластичних операцій), якісні одяг і взуття. Все решта: бути причетним до великої команди, якою є армія США, безкоштовні подорожі по світу і можливості військової кар’єри – це як додаткові бонуси. Грошове забезпечення – низьке і не на першому місці в мотивації. Ми маємо сформувати у рекрутів відданість військовій справі і США”.

Тут я уявив собі Абрагама Маслоу (“видатного американського психолога українського єврейського походження” :)) не приколююсь – так написано в Wikipedia), який аплодує вербувальникам-мотиваторам зі ЗС США.

Мова йде про “українського єврея” – сина емігрантів з Києва Самуїла Маслова і Рози Шиловської.

Багатьом відомо про так звану “піраміду потреб Маслоу”, яку йому приписують, хоча в жодній його публікації вона не розкрита. Я не психолог і прошу у фахівців вибачення за можливі неточності в тлумаченні, але дозволю собі розкрити сутність теорії мотивації Маслоу як я її розумію. Діаграма Маслоу показує, в якому порядку людина задовольняє свої потреби. Процес задоволення потреб називається мотивацією.

Під “мотивацією” я маю на увазі те, що спонукає до дії, що “всередині” людини і керує її поведінкою, визначає її активність, стійкість і організованість, це здатність людини задовольняти свої потреби.

Теорія А.Маслоу найвідоміша з теорій мотивації і дає можливість з’ясувати як задоволення потреб може впливати на мотивацію людини до будь-якої діяльності, зокрема і служби в армії. Вона розкриває яким чином необхідно давати можливість та створювати умови людині, щоб вона задовольнила свої потреби.

Іншими словами, до вашої уваги пропонується аналіз того, що спонукає людину йти в армію (або залишатися в ній), що впливає на її поведінку і як вона може задовольняти в армії свої потреби на основі теорії А.Маслоу.

Які ж потреби має задовольнити ДЕРЖАВА, а також посадові особи МОУ і ЗСУ, щоб громадяни заключали контракт і продовжували служити в армії?

Аналізуючи мотиви потенційного контрактника на основі теорії А.Маслоу треба врахувати таке:

  • Люди, які йдуть в армію (або залишаються в ній) постійно відчувають різні потреби і можуть об’єднувати їх в групи.
  • Групи таких потреб знаходяться в ієрархічній залежності одна від одної.
  • Потреби людини, якщо вони не задоволені під час служби в армії (нижче проаналізуємо які з них), примушують людину діяти (приймати рішення йти в армію на контракт чи (не)продовжувати його).
  • Якщо певна потреба людини задовольняється в армії то її місце займає інша.
  • Потреби (фізіологічні) в основі піраміди вимагають першочергового задоволення.
  • Потреби більш високого рівня починають активно діяти тільки після задоволення потреб низового рівня.
  • Потреби вищого рівня можуть бути задоволені більшою кількістю способів ніж низового.

Привіт тиловикам. Привіт кадровикам, щоб розуміли принципи мотивації і чому їх трахають за некомплект. Кортить передати привіт і совкам-замполітам, які тільки зараз тужаться стати “форматом mp3” – почув такий вислів нещодавно від офіцера-випускника за спеціальністю морально-психологічне забезпечення (МПЗ).

За теорією А.Маслоу існує п’ять груп потреб:

1. ФІЗІОЛОГІЧНІ (їжа, вода, одяг, повітря, тепло, секс тощо). Потенційний контрактник має повноцінне харчування і достатньо води в бойових і польових умовах. Останнім часом значних скарг на задоволення цієї потреби не було. Військовослужбовці навпаки наголошують, що стає краще з кожним роком.

Однак, є проблеми з харчуванням контрактників в ППД. Солдату-контрактнику дозволяється безкоштовно приймати їжу тільки один раз. Зазвичай це обід. Сніданок і вечерю – приймай за свої 7500 грн. А вечеря часто з бухлом “для зняття стресу” в якійсь дешевій наливайці-забігаловці. Відповідно після ВСН проміле давить на мозок і починає бурлити в крові, тому і трапляються дисциплінарні і кримінальні порушення.

Щодо форми одягу. Кожний адекватний контрактник скаже, що з цим стало в рази краще. І за якістю, і за кількістю.

Повітря чистого вистачає занадто, а секс заміняється начальниками в разі потреби. Тепло в польових умовах в зимовий період залежить часто від самого контрактника і таких як він сам. Тому як не крути, з мінусами калюж і зрадо@обів Ширлана, фізіологічні потреби в загальному задовольняються в армії на ПЛЮС.

Відкриваємо рахунок – 1:0

2. ПОТРЕБИ БЕЗПЕКИ І ЗАХИЩЕНОСТІ (захист від фізичної і психологічної небезпеки). Тут без обговорення МІНУС. Який би ти не був підготовлений контрач, тобі в армії ніхто на 100% не гарантуватиме фізичної і психологічної захищеності. Якщо брати соціальну захищеність то тут також коментувати нічого не потрібно. Декларацій багато, однак органи державної влади і місцевого самоврядування не виконують сповна Закон про соціальний захист військовослужбовців і членів їх сімей. Деякі пільги треба вибивати з боями. Тому, зі всіма позитивними моментами тут поки повний нуль. В армію мало хто йде за пільгами. Тільки заробітчани.

Рахунок зрівнявся – 1:1

3. СОЦІАЛЬНІ (відчуття причетності до певних соціальних груп: сім’я, ЗСУ, бригада, підрозділ). Задоволення потреби контрактника щодо перебування в сім’ї – МІНУС з двома мінусами. Офіцери не бачать свої сім’ї більше чим солдати.Але, в пересічній бойовій бригаді контрактник за рік перебуває з рідними в середньому 40 днів. Навіть коли він живе поряд з ППД кількість збільшується в середньому до 60-ти жнів. З 365 днів – тільки 40 днів з рідними!!! Звідси руйнування сімей і навіть самогубства.

Причетність до бригади і підрозділу буде скоріше в ПЛЮСІ, коли там є достойні і адекватні командири, з якими ти служиш. Вони цінять і поважають тебе, а ти їх. Але зважаючи на значний вплив негативного фактору №3 і відсутність сім’ї – загалом ця потреба задовольняється в МІНУС.

Рахунок 1:2.

4. ПОВАГА ТА ВИЗНАННЯ (повага з боку оточення – командирів (начальників), підлеглих, самоповага). Все ж таки дія фактору №3 і тут відіграє свою більше негативну роль. Сюди б я додав хренове визнання військовослужбовців-контрактників з боку всіх гілок державної і місцевої влади, що “їх добре виконана робота оцінюється за заслугами”.

Законодавчої – в МІНУС (проекти законів валяються в ВРУ і не приймаються роками. Яскравий приклад: щоб надати компенсацію за піднайом житла солдатам/сержантам-контрактникам слуги народу вирішували ДВА роки!!!

Судової гілки – в МІНУС. Як тільки військовому обирають запобіжний захід за кримінальним провадженням то 99% випадків – це 60 днів СІЗО. Без права нормального захисту. Тому ця потреба задовольняється більше в МІНУС.

Сюди б я додав неповагу і невизнання служби за контрактом в ЗСУ з боку виконавчої влади, а саме уряду. ЦЕ ПОЗОРИЩЕ. На фото все сказано. Навіть не коментую. Не вистачає матюків.

Солдат на передній лінії отримує стільки скільки цей продавець у комфортних умовах.

Питання ще є, чому не хочуть служити в армії контрактниками?

Задоволення потреби в причетності до бойового братерства розглядається як надзвичайно позитивна річ але не перекриває вище означених негативних чинників.

Тому рахунок - 1:3.

5. САМОВИРАЖЕННЯ (реалізація власних можливостей).

Потенційно можна задовольняти цю потребу в плюс. Але, “потреби більш високого рівня починають активно діяти тільки після задоволення потреб низового рівня”. Тому, все це індивідуально. Загалом все одно виходить в МІНУС. Ти в армії не належиш самому собі, не розпоряджаєшся своїм часом, коли і як забажаєш, твої бажання самовираження так чи інакше обмежені сприйняттям і рішеннями купи начальників (позитивно в нормальних командирів і негативно в долбо@обів). Командир і корпоративна культура в армії створює умови для твого самовираження, а не ти сам собі самоактуалізуєшся. Це стосується як солдатів, так і офіцерів.

Отже, загальний рахунок 1:4. “Все елементарно Ватсон”.

Згідно з А.Маслоу перші дві групи потреб є первинними (вимагають першочергового задоволення), три інші – вторинними. Людина передусім задовольнятиме перші дві групи потреб, що слід брати до уваги командирам (начальникам) і можновладцям при комплектуванні ЗСУ. При цьому на формування потреб значною мірою впливають національні особливості, рівень культури, освіти, правове забезпечення рівності при задоволенні потреб підлеглих із вигодою як для армії, так і для країни.

ЩО РОБИТИ?

Не буду пропонувати “велосипед”. Його вже придумали або греки, або євреї :)) Звертаюся за допомогою до ІЦХАКА АДІЗЕСА. Одного розумного чоловіка, єврея але на жаль не українського :)) , який знає толк в мотивації. Він рекомендує тим, хто має вплив і владу, застосовувати такі універсальні мотиватори:

Мотиватор №1. ГРОШІ

Суки можновладці, ви ж начебто не вороги України але дозволяєте, щоб мінімальне грошове забезпечення воюючого солдата ЗСУ (7500 грн.) було нижче середньої заробітної плати в Україні. Нині вона складає (дані на березень 2018 р.) – 8382 грн.

“Прив’яжіть” мінімальне грошове забезпечення військовослужбовця до змінного рівня середньої заробітної плати в країні. І стабільно робіть перерахунки хоча б один раз в півроку. Не потрібно влаштовувати цирки зі своїми подачками у вигляді його підвищення на 5%, фокусів з преміями. Нех#й маніпулювати!

Перш за все, грошове забезпечення - це сигнал для суспільства і самих військовослужбовців, що їхню роботу цінять і поважають не на словах, а насправді. По чесному!

Мотиватор №2. СТАТУС

Статус так само як гроші є зовнішньою винагородою. Тобто це компенсація витрат служби, спрямована на задоволення будь-яких людських потреб.

Питання:

Теперішній статус військового повністю компенсує пережиті ним труднощі і переживання небезпеки, а часто загрози своєму життю? Є відповідь?

“Зовнішнє підкріплення потребує зовнішнього підтвердження його цінності” – стверджує Іцхак Адізес, – “Щоб цей інструмент мотивації спрацював, треба мати свідків”. Додам: і не тільки під час парадів.

Мотиватор №3. ВИНАГОРОДА, ЩО ПОВ’ЯЗАНА ІЗ ЗАВДАННЯМ

Цей вид внутрішньої винагороди, який напряму пов’язаний, як казав Григорій Сковорода зі “сродною працею”. Нагородою є сама можливість займатися тією справою, яка приносить задоволення і радість. Насправді таких військовослужбовців в ЗСУ достатньо багато. Вони ядро, основа, стрижень, “золотий фонд” армії.

Цей фонд ретельно оберігають в державі? Ага, так і є. Насрати на нього, на цей золотий фонд. Сьогодні еліта країни – це не її солдати. Нинішня еліта – це сброд “казлов і підарасов”, які мають важелі влади і бабло. Ти маєш бабло і владу? Ти - еліта.

Мотиватор №4. МОЖЛИВОСТІ

Можливості для використання влади, впливу, навчання, кар’єри, задоволення інтересу, різноманіття (постійний "движ"), здобуття бойового і життєвого досвіду, авторитету, ентузіазму тощо. Тут в ЗСУ можна розійтися будь-якому контрактнику. Було б бажання і безбашенність в хорошому розумінні цього слова.

Мотиватор №5. ПРИЧЕТНІСТЬ (ЗНАЧУЩІСТЬ)

“Я – невід’ємна частина команди побратимів”. Відчуття причетності до спільноти, групи стимулює певну поведінку людини. І в армії вона може якнайкраще задовольнятись, коли є можливість спільно приймати рішення, коли твоя думка є значимою, в тебе є реальні повноваження і доступ до закритої для інших інформації тощо. Все це є відмінними мотивами.

Мотиватор №6. МІСІЯ

Що тримає особовий склад, простих солдатів і сержантів в тонусі і стимулює їх досягати мети, якщо вони не займають високі посади, не мають достатнього суспільного визнання, служать і воюють у складних умовах і отримують мізерне грошове забезпечення?

Це не фанатики з порушеною психікою. Такі люди віддані своїй місії, вони самовіддано в неї вірять і служать заради її виконання. Їх місія – захищати Україну. І це не пафос. Але багато хто в суспільстві байдужий до їх місії і відверто "проституціює" на цьому.

Виходячи з аналізу цих джерел мотивації, наголошую, що мотивують зовсім не гроші, які платять контрактникам в ЗСУ. Це з одного боку. З іншого - ніхто не каже, що грошове забезпечення не відіграє важливу роль в мотивації. Кожному військовослужбовцю необхідно утримувати родину і на щось жити. Але якщо держава хоче досягти позитивного мотиваційного ефекту служби в армії, то вона повинна “цілити” саме на внутрішню мотивацію. Військовослужбовці – це не бездушні машини, які запрограмовані на знищення,без задоволення потреб і забезпечення винагороди вони працюють (служать) неефективно .

Іцхак Адізес наголошує, для того, щоб ці мотиватори спрацювали, потрібно сформувати корпоративне середовище і культуру, які були б вибудовані на взаємоповазі і довірі. Їх необхідно дуже бережно вирощувати, плекати і розвивати. А це здатні зробити дійсні авторитетні лідери, а не просто командири і начальники.

Якщо цього не зробити негайно, комплектування ЗС так і залишиться в тому місці, де воно вже зараз перебуває.

P.S.

Написаний текст стане яснішим і зрозумілішим, коли порівняєте підходи до реклами служби в армії США і ЗСУ. Про рекрутинговий відеоролік, шедевр від Командування СВ “Лопата” тихо промовчу.

https://www.youtube.com/watch?v=iafz9buKC-Y

https://www.youtube.com/watch?v=48nAUKI3x2s

Тільки після перегляду не плюйтеся.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація