Справа генерала Назарова: пошуки істини заради справедливості

Частина 1.

«Недостатньо оволодіти істиною, потрібно, щоб вона оволоділа нами» (М. Метерлінк)

Трагічні події, які сталися в аеропорту м. Луганська 14 червня 2014 року продовжують приковувати увагу суспільства, але вже іншою важкою для сприйняття громадськістю подією – несправедливим судом над генерал-майором Назаровим В.М.

Вирок суду Назарову В.М. є у вільному доступі у соціальних мережах, у ньому будь-хто навіть без військової та юридичної освіти може побачити «білі нитки» неправди і підтасовок, які стирчать на кожній сторінці. Сам суд –приклад неприкритої наруги над Конституцією і Законами України.

Нещодавно у справі генерал-майора Назарова відбулася подія, яка породила певну надію на справедливе судочинство: група свідків обвинувачення у своїх клопотаннях до апеляційного суду вказали на те, що суддя першої інстанції Самоткан Н. Г., яка винесла Назарову В.М. звинувачувальний вирок, грубо викривила їх показання, серед них твердження про наявність у терористів системи протиповітряної оборони, відповідальність Назарова за безпеку польотів (перельотів), наявність посадових обов'язків, за якими генерал-майор відповідав за організацію польотів (перельотів), мав віддавати щодо цього накази та інші. Апеляційний суд змушений був відреагувати на клопотання свідків і призначив нову експертизу у справі.

Розгляд справи у суді першої інстанції свідчить, що без прискіпливого контролю за судом з боку свідомої і відповідальної громадськості, справедливого вироку не буде. Тому не чекаючи результатів повторної експертизи, пропоную самостійно дослідити обставини гибелі героїв пілотів та десантників в аеропорту м. Луганська 14 червня 2014 року та зробити відповідальні кроки заради пам'яті мертвих і честі живих захисників Вітчизни.

Хочу відразу застерегти шановних читачів від думки про те, що автор замість Назарова В.М. шукає інших відповідальних за гибель військовослужбовців 14 червня 2014 року в аеропорту м. Луганська. Ні, ми разом маємо знайти істину заради справедливості. Щодо винуватих у вбивстві, то вони вже добре відомі, – це російські терористи.

Чи було проігноровано інформацію про ворожі ДРГ?

Ключовим у справі є установлення факту наявності, опрацювання та використання усіма посадовими особами усіх органів і відомств, залучених до АТО, інформаціїпро НЗФ, які здійснили теракт.

Слідством було встановлено, що інформацію про наявність терористів у Луганському аеропорту, озброєних ПЗРК та їх намір збивати всі літаки було отримано 13 червня 2014 року об 11.30 год. (відповідний рапорт подав старший групи АТЦ у секторі А) і надалі передано заступнику керівника АТЦ (генерал-майору Воронченко І.О.), координатору від ЗСУ – оперативному офіцеру (капітану Коваленко М.В.), в Штаб оперативного командування «Північ» (начальнику розвідки Блішуну Ю.В.) та до ОШУ АТО.

Як видно із вироку, прокуратура і суд не розрізняють поняття «оперативна інформація» та «розвідувальні відомості». Не бачать різниці у цьому і фахівці СБУ. На думку суду «оперативна інформація» надавалася для «опрацювання, реагування на терористичну загрозу та організацію припинення або знешкодження вищевказаних незаконних збройних груп (формувань)», а виконати зазначені заходи мав саме особисто Назаров В. М. Чому саме він? Можна тільки здогадуватися, бо навіть із сфабрикованого вироку цього не видно. А як це тлумачать нормативні документи СБУ та ЗСУ?Чому інформація про загрозу збиття літака не була реалізована АТЦ СБУ та не була доведена до ГШ ЗСУ? Чи все ж вона їм доводилася? Тоді чому ГШ ЗСУ під час планування операції перевезення військ її не мав? Чому на інформацію ніяк не відреагували в АТЦ СБУ ? Це ж був їх прямий обов'язок.

Відповідно до чинних, на момент здійснення теракту, нормативних документів ЗСУ, інформація для прийняття управлінських рішень командувачами (командирами) за характером відомостей, які в ній містяться, могла бути поточною, терміновою та позатерміновою. До позатермінової мала відноситися інформація, яка вимагала негайного прийняття рішень. Тобто під час обробки інформації про обстановку відповідними органами СБУ належало установити рівень терміновості інформації і відповідним чином її доповідати.

За ступенем достовірності відомості про обстановку поділялися на достовірні, імовірні, сумнівні та хибні. За нормативними вимогами, інформація отримана у результаті прослуховування телефонної розмови не могла вважатися достовірною – джерело ненадійне. Деякі експерти стверджують, що інформація поступала від декількох джерел, – окрім СБУ ще й від органів МВС. Але в усіх випадках первинне джерело було одне – телефонна розмова. А тому дану інформацію, а ні представники СБУ, а ні представники ЗСУ не оцінили як достовірну. Достатніх даних про хибність інформації (дезінформацію) також не було, хоча вона й могла такою бути. Цілком можливо, що для створення сприятливих умов для застосування ПЗРК, була поширена дезінформація, яка підштовхнула до вибору однієї траєкторії польоту літаків для заходу на посадку декілька разів поспіль.

Як реагувало керівництво АТО на загрозу теракту?

Штаб АТЦ СБУ, точніше його структурні підрозділи відповідальні за обробку та доведення оперативної інформації, зобов'язані були перевіряти наявні, особливо сумнівні і ймовірні відомості зіставленням інформації, отриманої від різних джерел, організацією уточнення тощо. Чи було це зроблено? Суд таке питання не досліджував, експертна комісія і прокуратура також. Чому? Можна тільки здогадуватися.

На момент організації перельоту інформація про терористів була сумнівною, саме такою її визначили усі посадові особи як СБУ, так і ЗСУ. Але після того як теракт відбувся, раптом усі прозріли, особливо представники СБУ і стали вважати інформацію достовірною.

Відповідно до чинних документів ЗСУ імовірні (сумнівні) і неповні розвідувальні відомості потребували уточнення (дорозвідки) та не могли бути покладені в основу прийняття рішення. Але органи СБУ не виконали заходів спрямованих на підвищення рівня достовірності та повноти відомостей, не надали їх установленим порядком і формою особі, яка приймала рішення на перевезення десанту повітрям тобто начальнику ГШ ЗСУ. Звертаю увагу на те, що інформацію у першу чергу слід було надати не Назарову, а начальнику ГШ ЗСУ, який організовував переліт. Факт надання інформації безпосередньо керівникам АТЦ ЗСУ та їх реакція на неї також залишилися не дослідженими.

У вироку суду зазначено «Літак був вражений невстановленими терористами, які перебували поблизу аеродрому, шляхом пострілу ПЗРК». Чому ж тоді терористів прив'язують до буцімто отриманої Назаровим В.М. «оперативної інформації» про загрозу збиття літаків терористами? Виявляється це могли бути й інші терористи, про яких не надавали дані представники СБУ. А як же презумпція невинуватості, – все що не доведено трактується на користь обвинувачуваного у скоєні злочину.

За значенням усі відомості (дані) про обстановку в зоні АТО, у тому числі про НЗФ, повинні були поділятися на особливо важливі, важливі та звичайні. Особливо важливі та важливі відомості (дані) підлягали негайній доповіді старшому начальнику, тобто керівнику АТЦ СБУ або штабу АТО, залежно від того хто добув інформацію представники СБУ чи армійці. Суд мав би у такому випадку запитати у керівників АТО від СБУ. Чому до такої важливої інформації було таке не серйозне відношення?

Отримані відомості мали б додатково аналізуватися та оцінюватися посадовими особами в структурних підрозділах АТЦ СБУ, узагальнюватися та бути приведеними до такої форми і виду, що б можна було коротко і ясно доповісти їх командувачу, старшому начальнику, вищому штабу та використовувати для управління усіма учасниками АТО, а не лише представниками ЗСУ. Саме підрозділи СБУ мали установити рівень важливості, достовірності і терміновості інформації та відповідним чином її доповісти безпосередньо керівникові АТЦ, а за його рішенням командувачу та штабу АТО, у тому числі генерал-майору Назарову. З тих посадових осіб, які мали негайно відреагувати на отриману інформацію про терористів, Назаров В.М. знаходиться у кінці списку. При цьому розвідувальні відомості чи то оперативна інформація до нього мали б бути доведені в установленій формі. Чому представник СБУ цього не зробив? І чому експерти, прокуратури і суд не звернули на це увагу? Мабуть тому, що як зазначає НШ АТЦ у листі до прокуратури, «не існує встановленого порядку розроблення, доведення довідок про оперативну обстановку оскільки вони нічим не передбачені».

Взагалі із матеріалів вироку складається враження, що керівництво АТЦ СБУ у даному випадку самоусунулося від управління силами і засобами від різних силових організацій і відомств, переклавши всю відповідальність за її наслідки на військових, які юридично не були відповідальними за проведення операції.

На термінову, достовірну, особливо важливу інформацію доведену до посадової особи установленому порядку і формі, була б відповідна реакція усіх керівників, які мали прийняті відповідні управлінські рішення на перевезення десантників у Луганський аеропорт, але насамперед АТЦ СБУ та ГШ ЗСУ. Логічно, що належним чином на таку інформацію відреагував би і штаб АТО про що свідчить на суді і сам генерал-майор Назаров: «Якби з АТЦ у Києві вся та інформація про Красне, про напрямок заходу літаків, в такому вигляді, як вона прозвучала (у суді – авт.), була б доведена до будь-кого в штабі АТО, я вас запевняю, вона би була однозначно відреагована».

У вироку суду не має жодних фактичних доказів того, що генерал-майор Назаров проігнорував термінову, достовірну, важливу інформацію, не прийняв відповідних управлінських рішень, що привело до гибелі військовослужбовців. Тому, що саме такої інформації не існувало у природі, а факт її передачі не підтверджений документами. Очевидно, що представник СБУ, який наразі є у суді лише свідком, добре розуміє власну відповідальність, а тому так наполегливо переконує суд і прокуратури про передачу відомостей Назарову В. М., але не може при цьому надати оригінали документів з цією інформацією. Чому таке безвідповідальне відношення до такого важливого документу? Свідок «щиро» зізнається, що важливість інформації зрозумів тільки на другий день тобто після того як вже був збитий літак.

Таким чином, АТЦ СБУ як орган, який згідно з нормативними документами відповідав за обробку оперативної інформації та за її реалізацію, не виконав покладені завдання. Але ні експертизу, а ні прокуратору, ну і звісно «праведний» суд це не зацікавило. А ні зазначений свідок від СБУ, а ні керівники АТЦ до відповідальності за халатність, яка привела до тяжких наслідків не притягувалися. Більше того, останні навіть не допитувалися. Дивина та й годі.

Чи дадуть експертна комісія та суд об'єктивну оцінку зазначеним обставинам? Якщо це надзвичайно важливе питання не буде досліджене, то усі решта мають мало сенсу, бо є похідними. Чому це не зробив суд першої інстанції? Можливо тому, що «Саме найпростіші істини людина пізнає пізніше за все» (Л.Фейербах). А можливо і тому, що «До істини рухаються лише коли мовчать почуття» (К. Гельвецій). В суді першої інстанції було багато почуттів та емоційного тиску на суддю, але дуже мало кваліфікованого виваженого судочинства. Тому, спробуємо самостійно провести аналіз нормативних документів стосовно проведення АТО та їх застосування для обґрунтування вироку у справі, – звісно враховуючи закритість інформації.

Які повноваження мали керівники АТО?

Основні нормативні документи зі застосування ЗСУ визначають АТО як специфічну форму застосування військ (сил). При цьому у них не згадуються заходи з організації і проведення перельотів і перевезень транспортною авіацією та відповідальність керівників ЗСУ за загальне керівництво АТО: «Антитерористична операція – це комплекс скоординованих спеціальних заходів, які проводяться органами і підрозділами СБУ, МВС, ЗС України, МНС, ДПС, УДО із залученням сил і засобів інших центральних органів виконавчої влади з метою попередження, запобігання та припинення злочинних діянь, здійснюваних з терористичною метою, звільнення заручників, знешкодження терористів, мінімізації наслідків терористичного акту, за єдиним замислом під керівництвом АТЦ (орган СБУ – авт.)„.

Таким чином, керівництвом АТО мав здійснювати керівник АТЦ СБУ. Він насамперед і повинен був припинити діяльність терористів в районі аеропорту м. Луганська, для реалізації наявної інформації про них, як це і передбачено чинними нормативно-правовими актами держави. Законом про боротьбу з тероризмом та Постановою Кабінету міністрів України від 12 травня 2004 р. №611-11 Про затвердження Положення про оперативний штаб з управління АТО (зі змінами) визначено, що оперативний штаб очолює керівник АТЦ або особа, яка його заміщує (станом на 14.06.2014 р. таким був генерал-лейтенант Крутов В. В.), а керівник АТЦ – перший заступник голови СБУ.

У чинних на 2014 рік керівних документах ЗСУ також зазначено, що способами дій у ході АТО можуть бути: оперативно-розшукові заходи територіальних підрозділів СБУ та МВС щодо виявлення факту терористичної діяльності; спеціальні бойові дії (заходи і акції) оперативних підрозділів СБУ, МВС, підрозділів СпП, інших підрозділів щодо затримання або ліквідації терористичних груп, знищення (виведення з ладу, пошкодження) їх об'єктів“. „Загальне керівництво силами і засобами ЗСУ, що беруть участь в АТО, здійснюється ГШ ЗСУ через ВСП (Військова служба правопорядку – авт.). Управління силами і засобами ЗСУ здійснює оперативний штаб з управління АТО (орган АТЦ СБУ – авт.) через оперативну групу (представників) від ООК (об'єднане оперативне командування ЗСУ – авт.) та ВСП“.

Реальна ситуація підготовки і проведення АТО у 2014 році полягала у тому, що такої структури як ООК у ЗСУ вже не існувало, а на ВСП, відповідно до її призначення, організація перельотів і перевезень не покладалася.

Фаховий рівень штабів та практичні уміння командирів у прийнятті рішень на застосування військ перед антитерористичною операцією були дійсно недостатніми, особливо в умінні правильно обробляти розвідувальні відомості та формувати обґрунтовані висновки про обстановку в умовах АТО. У ЗСУ в мирний час діям військ виділених для дій в АТО приділялося мало уваги. А заходів підготовки керівництва АТЦ із залученням військ багато років взагалі не було.

Звичайно у багатьох офіцерів був досвід миротворчих операцій, але це інші знання і досвід. І здійснювалися такі операції з участю українських миротворців в основному під керівництвом представників країн НАТО. Генерал-майор Назаров про це відверто і щиро говорить на суді. Але ж крім ЗСУ в державі у 2014 році функціонували структури, які безпосередньо призначені для виконання завдань в АТО.

Згідно Положення про Антитерористичний центр та його координаційні групи при регіональних органах Служби безпеки України, яке затверджено Указом Президента України від 14 квітня 1999 року № 379/99 (зі змінами) зазначено: „Антитерористичний центр є постійно діючим органом при Службі безпеки України, який здійснює координацію діяльності суб'єктів боротьби з тероризмом у запобіганні терористичним актам щодо державних діячів, критичних об'єктів життєзабезпечення населення, об'єктів підвищеної небезпеки, актам, що загрожують життю і здоров'ю значної кількості людей, та їх припиненні“.

У зв'язку з цим постає питання чи виконав АТЦ СБУ покладене на нього завдання? І чому за не виконання завдань, покладених на АТЦ, несе персональну відповідальність начальник штабу АТО, який керував органом (ним самим створений), який забезпечував управлінням військами (силами) ЗСУ, які залучалися до АТО?

Окрім того у Положенні зазначено, що штаб АТЦ „…відповідно до покладених завдань: готує і подає на основі аналізу та оцінки інформації керівникові Центру пропозиції щодо визначення рівня терористичної загрози, приведення всіх або окремих суб'єктів боротьби з тероризмом і Центру у відповідні ступені готовності, а також щодо сил і засобів, що можуть бути залучені до антитерористичних заходів“. Чому ж тоді керівники АТЦ маючи, як стверджують на суді його фахівці, достовірну інформацію про наміри терористів здійснити теракт у аеропорту м. Луганська, не виконали покладені на них завдання. Ні прокуратура, а ні суд навіть не досліджували питання відповідальності керівництвом АТЦ. Чому ? Тому, що істину ніхто і не думав шукати.

За що відповідав особисто генерал Назаров?

В акті комплексної експертизи вказано, що Назаров В.М. достеменно знав про розташування на аеродромі Луганська груп бойовиків, озброєних ПЗРК, тобто „усвідомлював, що політ літаків на вказаний аеродром буде здійснюватись над територією противника“ і був поінформований про „терористичну загрозу“. Одночасно суд зазначає, що у Положенні про штаб АТО на території Донецької та Луганської областей визначені завдання штабу, а також повноваження, права та обов'язки начальника штабу АТО.

Можливо, але суд не вказує чи є серед персональних обов'язків начальника штабу питання забезпечення безпеки перельотів транспортної авіації та знищення терористів у районі аеропорту. Назаров заперечує наявність таких обов'язків. Було б дивно, як би вони існували, оскільки за планування перельотів транспортної авіації відповідав Генеральний штаб ЗСУ, а за безпосередню організацію і забезпечення польотів – Командування ПС ЗСУ. Тобто судом установлена кримінальна відповідальність за не виконання посадових обов'язків, які не передбачені нормативними документами. Виявляється, що і у висновках експертизи таких обов'язків начальника штабу – першого заступника керівника антитерористичної операції не має. А як це тоді аргументує суд? Власне ніяк. Абсурдна ситуація, але суд у кримінальному проваджені, за статтею про службову недбалість посилається на Конституцію України, ст. 5 Закону України „Про боротьбу з тероризмом“ на військову присягу, Статути внутрішньої служби ЗС України, Бойовий статут Повітряних Сил, але не на обов'язки які були не виконані, чи виконані неналежно.

Відповідальність за ст. 425 настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені зазначеній статті наслідки, входили у коло службових обов'язків цієї службової особи, іншими словами, якщо обов'язок діяти відповідним чином юридичне був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи. У випадку з генерал-майором Назаровим В.М. не було таких обов'язків і судом першої інстанції це не доведено.

Далі буде …

Петро Стужук

полковник запасу,

кандидат військових наук, доцент,

учасник бойових дій (Афганістан, АТО)