Якою є дійсна мета тиску на мєдвєдчука саме зараз? Що за вікно можливостей таке відкрилося для прєЗєдєнта? Що, зєлєнскій справді перетворився на державника?

Стосовно цієї дійсно неординарної події маємо цілий спектр думок. Від твердження, що прєЗєдєнт через два роки таки зрозумів причину московсько-української війни, розчарувався побачити мир в очах путіна, а тому взявся за знищення промосковських сил, нанісши удар в найболючіше місце путіна. Чи думки, що в цих діях проявляється спроба переключити увагу суспільства й американських партнерів з питання позбавлення коломойского впливу на владу, очищення своєї адміністрації від токсичних фігур, що їх підозрюють ледь не у шпіонажі. До переконання, що усі останні рішення й дії прєЗєдєнта — неоголошена виборча президентська кампанія.

Нижче — декілька міркувань, що на мою думку можуть спонукати до дискусії.

Відносно сподівання, що прєЗєдєнт нарешті усвідомив свою відповідальність, об'єктивно оцінив геополітичне місце України, розібрався де її ворог й хто наші союзники, сприйняв цивілізаційний вибір більшості.

Такий погляд можна б сприйняти, якщо вважати, що відносини зі США й Заходом для прєЗєдєнта є дійсно важливішими за відносини з кремлем.

А якщо ні? Якщо допустити, що його привели до влади саме з метою зміни цивілізаційного вибору країни й повернення нас до союзу з московією? І нинішні позірні стосунки з Заходом будуть доти, допоки не буде впевненості, що дрейф до московії не загрожуватиме прєЗєдєнту повторенням долі януковича. А тут без ав&кова ніяк.

Адже прєЗєдєнт хоче миру, то є його головна обіцянка. Макрон-Меркель тиснуть щоби врегулювати конфлікт на Донбасі. Путін теж ніби й не проти піти на якісь поступки. Здавалось би, треба створювати умови для зустрічі, про яку домовляються. І раптом з якоїсь біди прєЗєдєнт навпаки інтенсифікує переслідування кума путіна, ніби наривається на відміну зустрічі. Де тут логіка? Є думка, що путін ніколи не піде на врегулювання конфлікту на сході України, оскільки тоді втрачає важелі впливу на політичні процеси, на майбутнє позиціювання нашої держави.

Я в цьому не впевнений. Адже від того, що він скине нам розграбовану депресивну територію він лише виграє. Знімає навантаження на бюджет від утримання більш ніж 30-тисячного війська й усієї бюджетної сфери ОРДЛО. Отримує послаблення санкцій й пожвавлення торгівлі з Заходом, інвестиції, покращення іміджу. Дає додаткові козирі своїм прихильникам на Заході для просування інтересів московії. Виторговує ще щось у США та ЄС (серед іншого й згоду на добудову ПП-2).

З іншого боку зберігає вплив на повернуті території, не гірший, який має тепер на схід й південь України, на владу взагалі. Ще й може збільшити його, бо не буде постійного негативу від війни.

То чи є тиск на мєдвєдчука перепоною для налагодження співпраці з путіним?

Мушу не погодитись. Ніякої особливої цінності для путіна мєдвєдчук не являє — бо він лише один із провідників інтересів московії. Путін не ідіот, він не може не розуміти, що мєдвєдчук ніколи не прийде до влади в Україні. Тобто він — один з багатьох каналів впливу, засвічений. Хибна ціль для патріотів, що підтверджують коментарі останніх подій.

Більш того, є інсайд, що кремль встановив зв'язок з прєЗєдєнтом через дмітрієва. Тому, як на мене — уся возня з мєдвєдчуком — спільна гра кремля, олігархів й прєЗєдєнта на переобрання зєлєнского на другий термін. Щоби отримати всю Україну. А мєдвєдчуку потім компенсують.

Що можуть зробити державницькі сили в такій ситуації? Якими будуть їх гасла в майбутніх виборчих кампаніях. Адже «зради» ніби й не буде, «червоних ліній» прєЗєдєнт не перетне. Не буду за них думати, але хотів би, щоби уже зараз вони зосередились на проштовхуванні у Верховній Раді законів про деокупацію й колаборацію.