ПУТІН НАПАДЕ!

Інетом шириться шквал переможних реляцій на тему «путін дав задню» та турботою про марно потрачені ним кошти. Й невиправданою впевненістю стосовно захищеності України, нашої готовності до відкритого широкомастабного нападу московинів.

Пропоную тверезо оцінити події березня-квітня 2021 в контексті оборони нашої держави.

1. Чи є напад реальним.

Путін не приховує свого наміру повернутись до клубу вершителів долі світу, скориставшись страхом Заходу перед світовою війною (в чому він переконався, коли цивілізовані країни не встали на захист декларованих цінностей й дозволили потопити в крові визвольні прагнення чеченського народу), починаючи з мюнхенського безпекового форуму 2007 р. успішно й демонстративно підкріпленого шантажом лідерів НАТО в Бухаресті-2008 (коли вони відмовились надати ПДЧ нам й Грузії) й безкарним нападом на Грузію, а згодом й на Україну. В промові для Давосу-2021 він вчергове відкрито заявив Заходу про намір розвязати війну, як той не відмінить санкції.

Якраз воєнна істерія березня-квітня 2021 й мала підкріпити ті погрози й знову пересвідчитись у нездатності Заходу протистояти його експансії. Ну й примусити президента Байдена й лідерів ЄС до переговорів.

Було зрозуміло ще тоді, що єдиним реальним об'єктом нападу буде (та й залишається надалі) саме Україна. Як асиметрична (його стратєгія) відповідь Заходу при небажанні йти на поступки.

2. Чи досяг путін своєї мети.

Так. Посадив лідерів Заходу за стіл переговорів й пересвідчився, що НАТО у війну московії проти України не вступить, що «мюнхенська змова.2» є й надалі єдиним постулатом реальної політики Заходу. Що торг можливий.

1У даному випадку й за рахунок суверенітету України. Й тепер єдиною його проблємою у поверненні України до імперії, якщо те не вдасться зробити без відкритої війни — буде створення приводу до нападу й ситуації, що дозволить йому позірно виправдати агресію перед світом. Ці приводи московія продукує з часу розвалу срср від виправдання територіальних претензій до боротьби з фашизмом й необхідності денацифікації України та теоретичного обгрунтування правомірності застосування для покарання «українських злочинців» своїх правових механізмів.

3. Чи була успішною перевірка здатності московії до проведення стратегічної наступальної операції для знищення України.

Знову так. Московія підтвердила дієвість авторитарної моделі організації влади для досягнення політичних цілей війни, готовність до війни верхів й пасивність суспільства, спроможність держави забезпечити розгортання усіх видів збройних сил й родів військ на театрі війни, їх всебічне забезпечення й керівництво.

У суто військовому сенсі цілі перевірки теж досягнуті.

Путін протестував усі елементи стратегічної операції: необхідні сили і засоби, управління ними, логістику й систему мобілізації, у т.ч, й «добровольців».

Здійснено перекидання військ, озброєнь й матеріальних засобів мало не з усієї території країни (навіть з Східного ВО, відомо про перекидання ртп в Крим із Забайкалля) усіма видами — залізничним, морським, повітряним, своїм ходом. Його масштаби можна приблизно оцінити, якщо мати на увазі, що для перевезення однієї батальйонної тактичної групи залізницею потрібно грубо 60-90 платформ й вагонів (для 50 додаткових бтгр, що перекидались це 3-4.5 тисячі). А для перекидання повітрям парашутно-десантного батальйону — 10-12 літаків Іл-76.

Війська як мінімум трьох армій, двох флотів й флотилії, ВПС, три повітряно-десантні дивізії здійснили практично повний цикл підготовки до бойових дій — приведення до бойової готовності, перевезення, перебазування й марші до районів оперативного призначення, на оперативні аеродроми, створення бойових порядків, розгортання на позиціях ракетних військ й артилерії, тренування в бойових діях, повітряному й морському десантуванні, бойові польоти, видача боєкомплекту й викладка боєзапасу, реальне управління військами. І, здається, практично без надзвичайних пригод й втрат.

Висновки. Московія готова до короткої переможної війни проти України. Московія нападе, як тільки створить умови, що убезпечать її від втягування у світову війну. Україна вимушена буде воювати без союзників, але отримуватиме від партнерів зброю, технології, можливо й опосередковану допомогу, як от постійну присутність в Чорному морі, можливе закриття повітряного простору, взаємодія систем ППО, розвідки, РЕБ та кіберпротидії. Або капітулювати.

Червоною лінією для московії (з путіним чи без) могло б стати надання нам ПДЧ щодо членства в НАТО негайно, а оскільки там нема консенсусу, то рішення Президента Байдена надати Україні статус союзника США поза НАТО.

У Верховній Раді зареєстровано проєкт Постанови із закликом до Конгесу США надати Україні такий статус.

Чи проголосують?