Найгірше, що можна зробити з українським патріотизмом – зробити його ідеологією «пошуку не таких» і інструментом розколу України в умовах війни.

Нові листівки «Європейської солідарності» з цитатами консерватора Едмунда Берка та марш «Стоп-реванш» з героєм парковок і кітчу Сергієм Поярковим – це відчайдушна спроба партії Петра Порошенка звузитися до ніші націоналізму середини дев'яностих років.

Політичною перевагою такої кампанії для партії «Європейська солідарність» є закріплення на чіткому електоральному полі — Західна Україна, колишні прихильники ВО «Свобода» та Конгресу українських націоналістів. Великим недоліком такого підходу є поглиблення розколу між жителями України. Замість того, щоб концентруватися навколо образу майбутнього, архаїчний патріотизм змушує людей витрачати час на суперечки за минуле.

Абсолютно небезпечним є формування абсолютного ворога з Володимира Зеленського. Зібравши на «Стоп-реванш» учасників двох партій і однієї громадської організації, команда Порошенка фактично змушує свій електорат звертати увагу не на російську агресію, а особисто на Президента. Тепер трішки історії. Пригадайте «касетний скандал» і плівки майора Мельниченка. Уся патріотична та демократична спільнота ненавиділа Леоніда Кучму. Через інформацію, оприлюднену в плівках, відбулася ізоляція Президента України з боку США (через ймовірний продаж комплексів «Кольчуга» в Ірак). І виріс вплив Російської Федерації, яка тільки й чекала ослаблення позицій Леоніда Даниловича в очах США, Франції та інших західних партнерів.

Нагадаю, що Володимир Зеленський якраз і зайшов на територію південно-східного електорату та показав виборцю з Одеси, Донеччини, Запоріжжя, що голосувати можна не лише за колишніх регіоналів.

Намагання руху «Стоп-реванш» розділити українців через те, хто кого підтримував у 2019 році, не враховує інтересів тисяч військових, волонтерів і просто активістів, які не підтримали Петра Порошенка у 2019 році. І вони мали абсолютно чіткі аргументи на користь такого вибору: у 2014-2018 роках заповільнилося розслідування справ Майдану, відбувалася торгівля з ОРДЛО та купувалися запчастини з Росії (СвинарчукГейт).

Україні не потрібний патріотизм, який розпалює ворожнечу в межах України та озвучується туалетним гумором Сергія Пояркова.

Головний ворог сидів і сидить у Кремлі – це Володимир Путін. І у Росії якомога більше зацікавлені у тому, щоб українці чубилися між собою. Найгірше, що може уявити собі Путін – це Україна, де час витрачається не на суперечки про історію, а країна розвинутих технологій, поваги та діалогу між різними регіонами.

«Європейська солідарність» і Петро Порошенко можуть досягнути пропагандою архаїчного патріотизму електоральних цілей. Однак вони допомагають і Росії, продовжуючи лінію на розкол між регіонами за ознакою мови, поглядів і електоральних вподобань.

Патріотизму не потрібен клоунський капелюх. Патріотизм має давати відповідь на одне питання: «Як об'єднати країну та зробити її успішною».