Традиційна роль аграрного сегменту української економіки, яка останнім часом лише зростала, дозволяла неодноразово робити припущення про те, що вона мала вилитись у появу якогось потужного сегменту «аграрних політичних сил». Тим більше, що у країнах Європи практика появи потужних агарних партій не була чимось новим та особливим.

Водночас, в новітній українській історії поява значимих партій агарного спрямування була, швидше, винятком, аніж правилом. Можна згадати лише епізодичні періоди політичної активності Селянської партії та Аграрної партії, яка потім зусиллями свого лідера В. Литвина була трансформована у «Народну».

Новітній період, начебто, розпочався не так давно, коли відроджена Аграрна партія розпочала активну інформаційну кампанію, оновила свій керівний склад та провела ребрендинг. Крім того, у партії з'явилося чимало відомих обличь. Наприклад, як Р. Безсмертний, котрий очолював партійний секретаріат до грудня 2017 року. Так само не прижилися і інші відомі політики, що увійшли до партійного проекту. Те, що спочатку видавалося досить цікавим, згодом ставало все більш непомітним у політичному просторі країни, що, очевидно, мало під собою певні причини.

І це не зважаючи на те, що на численних довиборах до місцевих громад «аграрії» показували цілком пристойні результати. Відповідно, можна було сподіватися на те, що все ж таки відбудеться оформлення якось стабільної партії, яка буде претендувати на «аграрний сегмент» країни, яку вітчизняні політики звикли називати «агарною наддержавою».

Проте, за звичною українською традицією вчергове все звелося до внутрішніх чвар, що інспіровані зовнішніми силами. Зокрема, за поширюваною у ЗМІ інформацією, у керівництві «аграріїв» почався розкол між нинішнім партійним лідером В. Скоциком та «співзасновниками» В. Шандрою та О. Корбаном і М. Поживановим – з іншого.

Цікаво, що в «гру» так само вступив і політтехнолог партії В. Грановський, котрого пов'язують за попередньою співпрацею із Віктором Медведчуком. Варто сказати, що останнім часом в Україні була розгорнута рекламна кампанія партії, яка, через свій досить дивний зміст та не менш дивні гасла перетворилася на дискредитаційну. І, як свідчить практика, подібні дивні дії як правило означають про наявність певного партійного протистояння.

Причини цього явища стають зрозумілими, якщо згадати про перспективи наступних парламентських та президентських виборів, до яких лишилося не так багато часу. Очевидно, аграрний сегмент не може не привертати увагу політичних діячів «першої ліги», серед яких дехто, очевидно, розраховує на солідний результат серед сільського електорату. Наприклад, традиційно у сільській місцевості на певну підтримку розраховує Ю. Тимошенко.

Очевидно, що Агарна партія в цих умовах могла би виконувати різні, прямо протилежні функції. По-перше, вона могла би відбирати частину сільського електорату у певних політиків, які на нього орієнтуються. По-друге, вона може бути партією-сателітом більш потужних політичних проектів. Власне, таку роль відігравала «Агарна партія» В. Литвина для «Нашої України» та «Партії регіонів». Ну і, зрештою, вона може бути просто номінальним, технічним проектом із незрозумілими цілями.

За наявною інформацією, на кінець вересня намічається черговий з'їзд партії де буде здійснена спроба заміни керівництва. Схоже, це буде саме боротьба за те, аби закріпити за «Аграріями» статусу політичного сателіта для більш потужних політичних гравців. Пропозиції в цьому контексті вже звучали. І досить дивні. Наприклад, з боку лідера партії «За життя!» В. Рабіновича, котрий пропонував «аграріям» влитися у їх «єдину опозицію». Правда, схоже, що В. Скоцик не підходить для ролі «партнера Рабіновича», що і обумовлює спроби його заміни.

Таким чином, ми наближаємося до фундаментальної проблеми аграрних партій України – їх стрімке перетворення на сателітів інших партій. Їх засновники часто розглядають їх не як самостійні політичні сили, а як «додаткові» проекти для мобілізації досить вузьких електоральних груп в інтересах зовсім інших партій. Власне, це ми зараз і спостерігаємо на прикладі нинішніх аграріїв.

Водночас, подібний стан справ не може визнаватися природним, адже, як вже було сказано вище, ті ж аграрії набирали непогані результати на місцевих виборах, що, очевидно, пояснюється наявністю партії, яка би орієнтувалася на місцевих лідерів, та не асоціювалася би прямо із загальнонаціональними політичними проектами, кожен з яких має неоднозначну репутацію. Очевидно, що якщо зараз «Аграрна партія» стане «сателітом опозиційної до діючою влади партії», то наслідки будуть приблизно такими самими, як для Президентів Вікторів Ющенка та Януковича.

Тож виходить, що вчергове спроба замістити електоральний сегмент аграріїв завершується, фактично, не розпочавшись?