2014 року однією з головних ідей, якою була просякнута вся політична атмосфера, була ідея люстрації як механізму, спроможного оновити владу та забезпечити зростання та поступальний «євроінтеграційний» розвиток. Ми пам'ятаємо усі ці проекти та ідеї. Думаю, не важко пригадати також і про розробку та ухвалення легендарного «люстаційного». Отже, люстрація відбулася? І у нас справді відбулося оновлення влади?

Виявляється, на практиці не все так просто і однозначно, і в якості ілюстрації можна пригадати не один відповідний приклад.

З 2010 року такий собі І. Сологуб очолює Одеську регіональну службу державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. На перший погляд – посада, наче, і не така велика, але якщо згадати, що мова про Одещину – «ворота» України, то одразу починаєш розуміти, що мова йде про дуже серйозні речі, адже саме Сологуб відповідає за контроль колосальних товаропотоків. Тож не дивно, що його поява на посаді (спочатку в якості виконуючого обов'язки) співпала у часі з появою у кріслі президента В. Януковича, і, очевидно, не без згоди однієї шановної та великої «сім'ї». Зокрема, недоброзичливці згадують прізвище Ю. Іванющенка, відомого як «Юра Єнакієвський», хоча, звісно, це лише спроба очорнити справжнього професіонала, чи не так?

І от що саме цікаве. Будь-які зміни влади не позначалися на професійному успіху пана Сологуба. Виключення – не дуже довга «гастроль» до Одеси «грузинських реформаторів», коли його начебто відсторонювали. Але «грузини» — це щось мінливе, а санітарний контроль – це вічне.

І у підсумку – пан Сологуб до 2017 року змінив приставку «в.о.» на статус повноцінного «повелителя ветеринарної санітарії» цілої області. На цьому шляху не обійшлося і без локальних «реформ». Звісно, не таких гучних як «грузинські», але по-своєму теж досить ефективних.

Так, у червні 2017 р. він «покращив» структуру своїх служби шляхом ліквідації окремих пунктів контролю. Зокрема, під скорочення потрапив і пункт № 20 (Євротермінал м. Одеса) – дітище «грузинських зайд», ну і ряд інших. Фактично, реорганізація служби зводилась до переведення зони обслуговування пунктів № 20, 11, 30 на пункти № 18 (Порт м. Одеса) № 19 (аеропорт м. Одеси) на яких були призначенні нові керівники. «Злі язики» казали, що один з пунктів контролю очолила кума Сологуба — Швець С.В., а інший — її дочка – похресниця Сологуба — Ткачекно М.Ю. Начальником пункту № 9 (порт м. Чорноморськ) було призначено одногрупника за інститутом Сологуба – Оліфіра В. Таким чином, всі потоки були «реорганізовані» за прекрасно відомим всім від часів Януковича прекрасним «родинним» принципом.

Пригадуєте, скільки скандалів щодо всього цього контролю було на Одещині за часів Саакашвілі? Тепер їх немає, бо кому скандалити – всі свої. І це, схоже, робило Сологуба настільки ефективним адміністратором в очах керівництва, що про якісь люстрації вже ніхто не думав.

Звісно, успішна робота не могла не викликати негативну реакцію від злих заздрісників. Їх, як відомо, у нас вистачає. Навіть сам президент про них постійно згадує. Мовляв, буди собачої не збудували – а в чужі справи лізуть. Так і тут, ніяк не вгамуються, все пишуть різні «кляузи» до антикорупційних органів. Мовляв, забув він написати у власній декларації про доходи щодо права користування чи власності на земельну ділянку в с. Фонтанка, Лиманського району (Комінтернівський район) Одеської області, «забув» про те, з ким перебуває у шлюбі, а ще любить їздити на полювання на придбаному за державні кошти «службовому» автомобілі «Міцубіші». Але хіба не ясно, що то все – наклепи? Від заздрісників, яким не пощастило так успішно працювати як за Віктора Федоровича, так і за Петра Олексійовича?

Мораль цієї «байки» проста.

Революції починаються і завершуються. Реформатори приходять і йдуть. Але є дві незмінні константи в сучасній Україні – «потоки» та скромні «труженики», що на них «сидять».

І, що найцікавіше, яка би сім'я не була зараз при владі – на «потоках» будуть сидіти ті ж люди. Найбільш досвідчені, оточені причетом своїх родичів та близьких. Бо вони знають де брати, і кому віддавати. Жодні люстрації їх не стосуються. Бо тим, хто люструє, вони потрібні не менше, ніж тим, кого люструють.

Система перемагає всіх. І повертається до свого звичного стану. І мова навіть не про якісь політичні підвалини. Тут кожна санітарна служба – же ржава в державі із власним феодальним «правом», традиціями та принципами відносин «з зовнішнім світом». Які тут антикорупційні служби, що змінюються щодня? Тут панує вічна «стабільність» із невеличкими перервами на «поркащення».