Зараз ключова проблема, що обговорюється на всіх рівнях – це питання наповнення бюджету, що обумовлена системною економічною кризою, падінням виробництва, витратами на продовження бойових дій. Ну а зараз у наших шановних урядовців є ще одна тема – «негативні наслідки блокади», які так само «негативно вплинули» на економіку і доходи бюджету. А вони ж так сильно хотіли знайти більше грошей на державі потреби, але кляті «блокувальники» перекреслили їх світлі мрії.

По суті, всі виступи «владних мужів» зводяться зараз до того, що «грошей немає», а весь смисл існування самої держави зводиться до необхідності одержання кредитів та іншої допомоги від «західних партнерів», які цю «допомогу» надають вже не так радо та швидко. І їх можна, до речі, зрозуміти. Ніхто не любить

Хоча, насправді в Україні є власні резерви, які можна і треба залучати для вирішення фінансових питань, але чомусь про них методично «забувають».

Наприклад, візьмемо питання унормування грального бізнесу. Сім років він у нас офіційно «заборонений». Тоді у якості приводу використали пожежу у залі ігрових автоматів, і «під шумок» офіційно «прикрили» весь подібний бізнес, але, як виявилося, не закрили остаточно, а лише перевели на інший, нелегальний рівень.

Не вірите? Пройдіться по вашим містам та подивіться на вивіски «Інтернет-клуб», що висять на будівлях із зачиненими удень вікнами. Хто там може жити? Лише вампіри або ігромани. І друге – більш імовірно.

Як думаєте, чим вони у цих «інтернет-клубах» займаються? Покемонів ловлять, або в контр-страйк «ганяють»? А всі ці численні «лотереї», які після 2010 року почала «кришувати» сім'я Януковича, та які живуть і процвітають до цього часу? А реклама букмекерських контор під час трансляцій футбольних матчів? Все це існує десь в іншій країні?

У 2013 році легальні ігорні компанії, задекларувавши дохід у 12.4 млрд. гривень, заплатили у вигляді податків менш 3% від цієї суми. Реальний обсяг ігорного ринку Мінфін оцінює в 40 млрд, а 2014 року оператори сплатили в бюджет лише 318 млн. грн. Це 0,065% від дохідної частини бюджету. При цьому сумарний доход вони задекларували в розмірі 12,4 млрд. грн. у той же час в інших країнах доход від ігорний бізнес становить 1-2% доходів держбюджету. Тобто в Україні вже зараз податкові збори з ігорного ринку могли б становити в 15 разів більше.

Порахуйте та подумайте, скільки зброї, обладнання для лікарень або шкіл можна було б придбати на ці гроші.

Єдина функція, яку виконала «заборона» грального бізнесу – перевела грошові потоки з бюджету до кишені тих, хто має слідкувати за реалізацією цієї заборони. Тому не дивно, що останні не роблять нічого навіть для унормування не забороненого грального бізнесу – тих самих лотерей, у операторів яких ліцензії закінчилися ще 2014 року.

Тому питання треба ставити руба. Гроші від грального бізнесу – це невід'ємна складова національного доходу України, а тому «доля» з неї має йти на суспільні потреби. І доля дуже солідна, бо організатори грального бізнесу не будують заводів, а лише «перекачують» гроші з одних кишень в інші.

Однак, і цей бізнес треба виводити з тіні, мотивувати платити податки та брати відповідальність за свою діяльність.

Механізм тут може бути простий. Встановлюємо дорогі (200-250 млн. грн.) ліцензії, що мусять бути короткотерміновими (1 рік). Це, з одного боку, забезпечить регулярні надходження до бюджету, а з іншого – залишать на ринку тих, кого можна буде легко контролювати, і, крім того, хто буде вкладати великі гроші в ліцензування, дорожити власними інвестиціями, триматися за них не допускаючи порушення правових норм.

При цьому, я чудово розумію, що працювати на ринку лотерей повинні (і будуть за таких умов) великі оператори. Це спрощує контроль за їх діяльністю ринку, підвищує фінансову надійність і дисципліну, обмежує конкуренцію (щоб не створювалися ігорні продукти масового споживання, що викликають високу залежність). І це теж зрозуміло. «Ігорний» продукт – це не хліб, кіоск у кожному закутку біля школи відкрити не можна, і «перенасичувати» ринок – теж не можна. Але і робити вигляд, що попиту на цей продукт немає – теж блюзнірство.

Щодо казино, то особисто я не бачу причин не відкрити їх у невеликій кількості місць, куди матимуть доступ (переважно) заможні люди із «надлишком» грошей. Вони ці гроші все одно витратять, тож не бачу причин забороняти це їм робити в Україні.

У підсумку ми повинні одержати: цивілізований та обмежений ринок «ігрових послуг», який контролюється державою; додаткові доходи до бюджету. Що тут поганого?

Чому ж в уряді з подібними ініціативами не поспішають?

Невже їм не потрібні «зайві гроші»? Ну ті, які вони, наприклад, хочуть знайти за допомогою заборон пересилки «дорогих посилок» з Китаю? Серйозно? Чому до цього часу не вирішено питання з тим, аби нагнутися та підняти гроші, які буквально лежать під ногами?

Як на мене, логічна відповідь лише одна – ці гроші комусь дуже сильно потрібні поза бюджетом. Але це вже, як то кажуть, зовсім інша історія.