Виборча кампанія, що вже стартувала неочікувано для багатьох проходить в ситуації цейтноту, коли значна частина гравців (як активних, так і «потенційних») явно не зовсім готова, і демонструє це численними способами скасувати або щонайменше зсунути вибори.

В таких умовах актуалізуються фактори, які ще нещодавно не видавалися настільки ключовими. Специфіка парламентських виборів в України полягає у тому, що вони більш «наближені» до виборця в регіонах і не можуть здійснюватися лише на загальнонаціонально-медійному рівні. Перш за все, через наявність мажоритарних округів, де обирають конкретного депутата. Але по відношенню до партійних списків теж не все так однозначно, як на президентських виборах. Адже президент може бути лише один, а от партій буде у Верховній Раді явно не 1-2, отже, можна обирати з ряду ймовірних пропозицій, а не лише з двох.

Зрозуміло, що найкращі стартові позиції теоретично мають політичні сили, лідери яких більш-менш успішно взяли участь у президентських виборах та можуть «похизуватися» підтримкою значної кількості виборців у березні цього року. Але не варто забувати і про політичні сили, які активно на президенство не претендували, але мають в активі інший ресурс – реальний партійний актив на місцях та парторганізації.

Наприклад, Аграрна Партія, за інформацією, що зараз надходить з регіонів, досить активно вступила у парламентську кампанію вже зараз, хоча на президентських виборах була непомітною – дався взнаки скандал із екс-лідером партії В. Скоциком.

Але якщо «копнути» глибше, то бачимо, що аграрії мали п'ятий результат по всій країні на місцевих виборах 2015 року. Не варто забувати про три роки безперервної участі в виборах ОТГ, де вони займали стабільне третє місце, поступаючись лише президентській (на той час) «Солідарності» і «Батьківщині». Як результат — майже 4000 депутатів місцевих рад, а, отже, і «загартовані» кадри, які можуть відіграти свою роль на виборах в регіональному вимірі. Ясно, що і їх недоліки – так само очевидні. Перш за все, це відсутність пізнаваного лідера, що міг би стати обличчям кампанії. Але сам по собі партійний ресурс та «апарат» — це вже не так і мало в умовах швидкоплинної кампанії, коли більшість гравців елементарно не встигнуть нічого «розгорнути». Якщо аграрії проведуть грамотну кампанію, то відсотків 6 (за наявних зараз близько 1-2х) не виглядатимуть чимось нереальним.

Зрозуміло, що зараз будуть просувати різноманітні «медійні» політичні проекти на кшталт «Сили і честі» Смєшка або «Голоса» Вакарчука, і немає найменших сумнівів, що вони досить успішно «виступлять» на загальнонаціональному рівні – особливо у великих містах, але на рівні сіл та дрібних міст працює зовсім інша логіка, заснована на специфічних відносинах між депутатом та виборцем, і тут зв'язок між ними може бути вагомим чинником.

Власне, це і обумовлює ключовий конфлікт нинішньої виборчої кампанії, якій накладається на конфлікт попередніх кампаній: «старе» та «нове». Це конфлікт новітніх «медійних» партійних проектів та традиційних «польових» партій. Не дивно, що ми спостерігаємо активне творення як одних, так і інших. З одного боку – лунає «Голос» Вакарчука, з іншого боку – виникають партії «мерів», а аграрії, після кризи та подолання кризи, знову активізують роботу «на місцях». І за умов короткої кампанії, втоми громадян від перманентних виборів, а також перенасичення «політичного ринку» пропозиціями, які вже мало відрізняються між собою, а також не забуваючи про «змішаний» характер виборчої системи, важко однозначно сказати, який саме варіант буде більш «переможним».