Три форми галицької ідентичності.

В цій статті я хотів би поговорити про такий поширений, хоча на щастя і далеко недомінуючий, типаж галичан яскравим представником є люди типу професора Грицака.
Знаєте бувало пишеш, дискутуєш щодо необхідності декомунізації, вшанування воїнів УПА, підтримки Української Мови, а тут приходить такий собі галичанин-інтелігент і починає розповідати що «не можна чіпати російську мову, що навпаки треба ледь не збільшувати обсяги мовлення нею, що Бандера і Шухевич це не загальноукраїнські герої а локальні галицькі політики» і т п і т дІ стає від цього реально гидко. Людина зі здавалося б найпатріотичнішого регіону а по суті пропонує капітулювати перед русскім міром. Як так? не раз питав я себе

І от нарешті я зрозумів звідки беруться такі люди. Якою є їхня генеза.

Почну з даля: власне галицька регіональна ідентчиність має декілька різновидів.
Найбільшим і найпоширенішим є твердо проукраїнський який можна виразити відомими словами «Галичина український П'ємонт» і «„Колись маленька Галичина врятує Велику Україну!“. Такий тип галичанина цілком слушно вважає що регіон має допомогти іншим частинам України відновити своє українство — навернутись до мови, культури, правильного розуміння історії

Друга ідентичність, на щастя мало поширена, прямо протилежна першій — це так звані „галицькі сепаратисти“. на відміну від більшості відомих в історії типів сепаратизму галицький сепаратизм не заперечує що Галичина це Україна. Навпаки вони вважають що Україна це лише Галичина а все по той бік Збруча(від Житомира до Харкова і від Вінниці до Запоріжжя) це безнадійно русифікована територія де немає ні української мови ні культури, жителі якої є безнадійно поглинуті „русскім міром“. І немає ніякої можливості звільнити їх. Відповідно ці люди вважають що Галичині аби самій не русифікуватись треба стати окремою державою

До якої ж категорії належать люди типу професора Грицака і подібні ним? Очевидні ні до першої ні до другої.

Грицаківці це окремий,другий за поширеністю — менше ніж твердих патріотів першого типу але більше ніж сепаратистів третього типу, тип галицької ідентичності. Це люди НЕ є сепаратистами в політичному плані. Але Є сепаратистами в плані культурному

Подібно до галичан патріотів першого типу грицаківці віддані загальноукраїнському політичному проекту. Але, подібно до галицьких сепаратистів третього типу, вони свдіомо чи підсвідомо переконані що українська мова, українська клуьтура і т п закінчується на Збручі і вся територія від Житомира і Вінниці до Харкова і Маріуполя — це по суті відвертий русскій мір. І виходячи з цієї, глибоко ХИБНОЇ ПОМИЛКОВОЇ, думки вони вважають що відродження українства за межами Галичини — неможливо і навіть небезпечно. на їхню, ХИБНУ ПОМИЛКОВУ, думку щоб зберегти єдину Україну в політичному плані треба навпаки йти на постійні поступки „русскому міру“ всередині держави.