Є відома приказка що «место сидения определяет угол зрения». До чого це я?
Просто останнім часом став помічати що пластинку про «мир, взаимопонимание, компромиссі» та інший «услішьте Донбасс!» починають заводити не лише штатні пропагандисти Ахметова типу Енріке Менедеса але і чимало напів-анонімних голосів патріотів(патріотів?) що пишуть з окупованих територій.

І цьому є логічне пояснення. Людині яка живе в Донецьку об'єктивно вигідно щоб туди легко можна було їздити, щоб не були проблем з лінією розмежування, щоб знайомі їй українські товари повернулись і т п і т д. Людина розуміє що зараз єдина можливість всього цього досягти це Україні капітулювати на російських умовах бо Росія сама точно не відступить.

І от у цей момент виникає велика спокуса під патріотичним апломбом почати вимагати фактично того самого що і Москва. Ще й психіка вмикає механізми самозахисту «я не зрадник, навпаки я хочу щоб над Донецьком знову піднявся Український прапор». А те що український прапор буде єдиним українським і де факто регіон залишиться під контролем сепаратистів людина зі своєї свідомості витісняє.

Безумовно є винятки, є самовіданні люди ладні терпіти аби лишень на Донбас дійсно повренулась Україна(такі як наприклад відомий блогер Фашик Донецький, честь йому і хвала)

Але на жаль я зараз просто фізично відчуваю як у дедалі більшої кількості ще вчора проукраїнських донеччан з під окупації сіюминутний комфорт перемагає загальноукраїнський інтерес і вони один за одним починають писати в мережі ніби під російську копірку. Власне цим і пояснюється чому я вирішив написати цей пост

З Кримом іноді буває те саме. Особисто бачив тексти деяких проукраїнських кримчан з критикою чи сумнівами щодо доцільності блокади

Люди я чудово розумію ваш вибір і не можу навіть сам за себе сказати якби я поводився на вашому місці. Може в мене комфорт теж переміг би патріотизм. Але якщо ви вже де-факто пішли у московському фарватері заради особистого то не треба козиряти своїм птаріотизмом і проукраїнськістю