Добре пам'ятаю, як в січні 2014р. політики намагались подавати головною задачею Майдану звільнення активістів арештованих режимом Януковича вже під час самої Революції Гідності. Як схиляли нас до звільнення і передачі Януковичу зайнятих повсталим народом ОДА та інших адмінбудівель (і таки досхиляли, на опівніч 17 лютого 2014р. всі будівлі були передані владі в обмін на закон про амністію).
Я тоді ще дуже, російською кажучи, негодовал: як так? звісно звільнення політв'язнів — це важливо, його треба домагатись але Майдан збирався не для цього. Це вже побочна задача яка виникла по ходу справи. А основна задача Революції примусити владу підписати договір про Асоціацію, розслідувати побиття 30 листопада 2013р, призначити дострокові вибори Парламента і Президента. І поки цього немає політики не мають ніякого права говорити про те що «Майдан досяг якихсь успіхів», вирішення проблем що виникли під час самого Майдану це не успіх, успіх це прогрес в реалізації вже названих мною основних задач
Ще мене дуже напрягали постійні мантри типу «Янукович може розігнати Майдан в будь-яку мить, в нього є всі ресурси для цього, тому сидимо мирно і не провокуємо». Я не розумів: а наіщо ми взагалі тоді зібрались? навіщо потрібна Революція якщо ми заздалегідь вважаємо ворога абсолютно сильнішим за нас, якщо вважаємо що той може перемогти нас в будь-яку мить? Тоді краще було б сидіти вдома і не рипатись. А якщо ми вже піднялись, то треба виходити з того що не такі вже і непереможні можливості в Януковича. Так в решті решт і сталось: Янукович коли спробував таки не зміг розігнати Майдан і невдала спроба цього стала початком його кінця.
Для чого я зробив такий довгий історичний екскурс?
Бо я відчуваю зараз страшенне дежавю з тими часами. От порівняйте: Зараз провладні політики нам кажуть що відсутність бойових дій в вигляді перемир'я і відсутність втрат — це велике досягнення. А я з цим не згоден. Звісно в ситуації коли ми, поки що, все одно не можемо наступати, відсутність боїв це плюс. Але це аж ніяк не велике досягнення.Бо початкові задачі АТО коли її починали — це перемога над російським окупантом і повернення Донбасу. Лише успіх в цій царині це дійсно успіх. Відчуваєте паралель з «лідерами Майдану» які переконували нас що Майдан стоїть чуть лі не виключно за амністію і уникали розмов про те як досягати переиворів Президента і підписання Асоціації?
І далі паралель дуже ясна: так само як про Януковича нам казали що той може в будь-яку мить перемогти, розігнати майдан і тому «не рипатись!», так само нам зараз кажуть про Путіна — що в нього стільки сил що він легко і просто може розгромити і окупувати Україну і тому знов таки «не рипатись!». А я так само як і тоді думаю: а навіщо взагалі боротись якщо ми виходимо з того що Росія може перемогти нас в будь-який момент? Тоді треба просто здатись і перейти до обговорення умов капітуляції.
Інша справа що це тки, як і в випадку з Януковичем який міг «легко розігнати Майдан „, неправда. Інакше б росія давно так і зробила б.
