Майже усе, що вам, шановні читачі, доводилось чути про ноосферу, є у кращому випадку уривками вчення Володимира Вернадського, цитовані у наукових статтях сучасних авторів, головним чином у гуманітарній сфері.

У гірших випадках, яких усе більшає, ноосферу описують різними вигадками, як правило без дотримання правил написання наукових статей, які наносять шкоду репутації Володимира Вернадського як автору вчення, й дискредитують вчення як таке.

Почнемо з того, що Вернадський відділяв науку від філософії, й ноосферу вивчав науковим методом, а не філософським. Філософія ноосфери — від лукавого. Кажу це, щиро усвідомлюючи, не приховуючи той факт, що я сам керував «Центром філософії Ноосфери» у місті Дніпропетровську в 2007-2010 роках, толком не вивчавши роботи Вернадського.

Якщо Ви хочете доторкнутись до першоджерела вчення про ноосферу, прочитайте працю «Наукова думка як планетарне явище». http://vernadsky.lib.ru/e-texts/archive/thought.ht...

Це не для відпочинку книга, мені довелось паралельно вивчати раніше мені невідомі наукові дослідження згаданих у книзі авторів, аби хоча б поверхнево уявити собі ноосферу як матеріальне явище, робота з яким є головним зайняттям людства на сьогоднішній день.

Що мені вдалось уявити?

Правильне уявлення про ноосферу починається з правильного уявлення про біосферу.

Одним реченням, дуже узагальнено:

Біосфера — система природних явищ, у якій існують живі організми.

Мова йде саме про явища природного походження, розум є одним з них.

Ноосфера виникає як продовження біосфери, частиною якої є розум.

Ноосфера — система природних явищ, породжених розумом.

Особисто від себе вважаю за необхідне зазначити — для природи не існує «штучних» явищ. Усі нібито «неприродні» процеси є продовженням процесів природних й відбуваються за природними законами.

Достатньо проста конструкція, зрозуміла старшокласнику, без зарозумілих «пояснень».

Електричний струм живого організму є частиною біосфери. Електричний струм генератору є частиною ноосфери.

Залізо живого організму є частиною біосфери, залізо автомобіля є частиною ноосфери.

Головна ж відмінність ноосфери від літосфери, гідросфери, атмосфери тощо — у ній виникають сполуки та ізотопи хімічних елементів, які в земних умовах є виключним результатом роботи розуму

Усе. Ніякої містики. Перехід біосфери до ноосфери — це не увімкнення якогось «комутатора в голові». Це розширення системи природних явищ, у яких існують живі організми, у тому числі — організм людини, завдяки появі природних явищ розумового походження.

Зрозуміло, що така утилітарна модель є незручною для «засерання мозоку» адептам псевдоноосферних культів. Тут немає місця особистості «гуру», який в голові має «комунікатор», через який він «спілкується з ноосферою», а інформацію передає йолопам, яким не дуже хочеться вчитись, але хочеться бути розумними. У кращому випадку — бути, у гіршому — здаватись розумними.

Але ця модель обґрунтовує напрямок розвитку людства — розширення ноосфери, системи явищ розумового походження, у якій життя людини дійсно може перебігати без страждань.

Якщо суспільство дійсно бажає добра кожній людині, то воно має в центр своєї діяльності поставити науку, до якої виставити жорсткі умови.

Зараз можна запросто захистити дисертацію на псевдоноосферну тему — законом не передбачено відповідальності за підробку чи фальсифікацію наукових даних.

Наука майбутнього — сфера діяльності, до участі в якій максимально залучається кожен представник народних мас. Так сказав Володимир Вернадський.

Й таким чином усе суспільство перетворюється на систему наукових організацій — від науково-дослідних до науково-виробничих.

У такому суспільстві не може бути демократії. Може бути лише диктат наукової думки, розуму у конкретному розумінні, не філософському. Влада розуму, ноократія.

Те, що вже сьогодні працює у живих наукових організаціях в усьому світі, й відсутнє в Українській Академії наук. Яскравим доказом чого є захищені «дисертації про ноосферне».

Але перемогти це явище в Академії мають самі вчені, а не «матрос Залізняк», що вишибе ногою двері в організацію, створену й очолювану на початку самим Володимиром Вернадським.

Самі вчені мають викорінити псевдонауку з свого середовища. Тоді й вчення про ноосферу розвиватиметься не як «марксизм-ленінізм», а як наукова дисципліна, у якій можливі нові відкриття, яких не передбачав сам Володимир Вернадський.

Однак я впевнений, що він погодиться з науковим спростуванням його вчення, якщо таке станеться, але ніколи не погодиться з пануванням псевдонаукового вчення про ноосферу.

З того світу усіх фальсифікаторів дістане.

Ось таке моє науково-атеістичне бачення долі вчення про ноосферу)

***
Політичне.

Вчений повинен відчути не лише абстрактну відповідальність за долю людства-країни, але й відчути зброю, якою він володіє — знання, що змінюють світ й при вмілому застосуванні можуть за лічені місяці змінити поведінку кожного українця, якщо будуть правильно до кожного доведені.

Й тоді українець почне заробляти достатньо, аби оплачувати навчання у вчених, купувати їхні розробки й створювати нову, небачену у світі Державу Влади Розуму, якою правитимуть найрозумніші люди, визначені у об'єктивний науковий спосіб.

Й ніхто не рватиметься «до корита», бо влада буде обов'язком більше, ніж привілеєм. Влада диктаторів, читайте мій попередній допис.

А оце наше «сьогоднення» ми забудемо, як страшний сон. Зобов'язані будемо, щоправда, повертатись до нього у підручниках історії — не політично замовленої «правди переможців», але історичної науки.

Дуже скоро усе стане дуже добре, я вас запевняю, шановні читачі.

Майбутнє насувається.