Історія налічує не один десяток випадків, коли керівники держав корилися вченим й розгортали державну машину на виконання їхніх настанов.

Усі ці випадки, насмілюсь сказати — без виключення до ХХ століття, траплялись коли держави зазнавали голоду та епідемій, ну й звісно — коли державні діячі шукали порятунку від смертельної недуги. У ХХ столітті з'явилось поняття «техногенна катастрофа» й перелік випадків, коли державна машина виконує прямі накази вчених, розширився.

При цьому історія зберігає в-основному успішні приклади, бо коли вчені дають гарні настанови, то держави рятуються, коли ж погані — тоді держави гинуть.

Держави гинуть до речі й тоді, коли до вчених не звертаються взагалі. Ну або звертаються до тих, хто мав би за посадою бути вченим, але в силу різних причин просто обіймав посаду, реальної наукової функції не виконуючи.

Окреме місце у цій історії посідають військова наука та розробка нових видів зброї. Практично можна говорити, що коли військовий геній особисто очолював державу, то він підтягував усю наукову базу держави до рівня найвищої здатності створювати нове озброєння, амуніцію, та в цілому — вирішувати широкий перелік завдань стратегічного розвитку держави застосовуючи іноваційний підхід відповідно до можливостей своєї історичної епохи.

Сьогодні ми стаємо свідками історичної події: усе людство змінює свою поведінку, виконуючи рекомендації вчених.

При цьому наперед можна сказати: той, кто виконає дійсно наукові рекомендації, матиме значно вищі шанси зберегти здоров'я та економічні показники, ніж ті, хто звернуться до науковців, у яких від науки — лише посада чи науковий ступінь.

Зрозуміло, що весь цей «природний відбір» свою справу зробить на «відмінно» й відбудуться помітні зміни у свідомості усього людства, які з часом знову потонуть у рутині.

Так само з часом на другий план відійдуть вчені.

Замисліться: якщо у 1992 році урядовці усіх країн Землі обговорювали проблеми глобального потепління, то якими цифрами їх налякали кліматологи, що провадили дослідження у 1970-80х роках?

Учасники того Саміту Землі обговорювали проблеми не свої, й навіть не своїх дітей. Вони говорили про майбутнє своїх онуків та ненароджених нащадків, думаючи, що проблеми їх не встигнуть зачепити.

Та деяким з вчених, які прогнозували катастрофічні зміни клімату на середину ХХІ століття, випало щастя на власні очі побачити, як їхні прогнози справджуються на 20-30 років раніше.

Серед цих прогнозів — припущення щодо прискорення утворення нових видів мікроорганізмів по мірі зростання температури та забрудненості атмосферного повітря.

Тепер найбільші виробники парникових газів: Китай, США, Євросоюз — йдуть на кількамісячний карантин, скорочуючи викиди у атмосферне повітря. Важко це назвати прямим виконанням наукових настанов, але можна впевнено казати: нехтування науковим методом у державній політиці призводить до гонитви за дешевими кредитами, розплачуватись за які доведеться можливо й не нащадкам, а самим боржникам.

Й сьогодення таке, що вже час замислитись: чи треба надалі продовжувати політику «тимчасового підкорення науковій думці у надзвичайних ситуації»?

Очевидною є необхідність надання вченим постійних обов'язків, відповідальності та повноважень у державотворчій ініціативі. Й головне — надати можливість вченим визначати найкращих виконавців з числа тих, кого вони навчали.

Повторюсь: можливості та відповідальність.

Й нагадаю про диктатуру. Мабуть це природний механізм порятунку держави, коли на чолі її постає військовий геній.

Альтернатива диктатури — ноократія. Сукупність політичних процесів, керованих науковою думкою.

Чи проявить себе в Україні військовий геній — якщо так, то бути державі, а як ні — то ні. Й над оцим українським «маємо те, що маємо» можна було б покепкувати, якби в українців була інша держава.

За відсутності іншої держави треба завершувати ігри у демократію й свідомо обирати шлях підкорення нації вимогам наукової думки. Не «вся влада — вченим», не підкорення «науковцям за посадою», а саме підкорення науковій думці, конкретно — участь у політичних процесах, нею керованих.

Реальні науковці, носії наукової думки, люди спроможні цю думку сприймати, мають започаткувати політичний процес у власному середовищі. Стати політиками, ноократами.

Дивлячись правді у очі — якщо ніхто крім реальних науковців сьогодні не здатен визначити вірний напрямок розвитку держави, то хто за них створить партію, яка стане у цій державі правлячою?

Насамкінець: знаючи нашу політичну традицію, кого першими традиційно принесуть у жертву економічній кризі, яка насувається?

http://www1.nas.gov.ua/svit/Article/Pages/16_2324_1.aspx

Якщо влада не йде до науки — наука йде до влади?

Як тільки інфляція перетворить зарплатню вчених на символічну винагороду «за науковий ентузіазм», часу вже на міркування не залишиться.

Цілий світ ще довго вагатиметься — коритись науковій думці чи ще почекати.

А в українців вже немає часу на вагання. Або наукова думка створить (так, не врятує а саме створить) нову Українську Державу, або з'явиться військовий геній, або — злізайте, «приїхали, панове».

І якщо в «приземлених» українців ще щось там в коморі приховано, то в українських науковців немає абсолютно ніяких резервів на «грошей немає, але ви тримайтесь». Вижити для них й означатиме піднести Українську Державу, а зникнути — це відмовитись від боротьби та скоритись сумній долі й шукати роботу за межами науки чи країни (й те й інше зараз під величезним питанням, до речі).
...

Справжній патріот може бути за нинішніх часів або військовим генієм, або ноократом. Усе інше — починаючи від ідеї «перевішати усіх падлюк» закінчуючи ідеєю «безмежної свободи особистості» за нинішніх часів є антидержавними.

Й оскільки навряд хтось являє собою військовий геній за межами війська (а у Збройних Силах України досі не проявив себе український диктатор), то альтернативи підкоренню науковій думці для патріотів немає.

Це буде трохи незвично, але очевидна користь для нації дуже швидко допоможе відмовитись від націоналістичних міфологем, апологети яких зараз відчутно принишкли (включно з борцями за томос).

Ну а зважаючи на те, що міфологія не допомогла патріотам здобути владу в Україні — то час замислитись над тим, чи не варто відмовитись від міфів на користь науковому інструментарію, який допоможе навести порядок для початку у головах окремих національно свідомих українців, а потім — й у новій Українській Державі?

Є про що подума...ТИ)

Тільки дуже швидко та по суті!