Равенство людей — фикция и, как теперь вижу, фикция вредная.

В каждом государстве и народе есть раса высшая,

творящая творческую созидательную работу,

и раса низшая — раса разрушителей или рабов.

Несчастие, если в их руки попадает власть и судьба народа или государства.

Будет то, что с Россией.

Нация в народе или государстве состоит из людей высшей расы.

Демократия хороша, когда обеспечено ею господство нации.

А если нет?

В. І. Вернадський

1 травня 1918 року, Полтава

Україна переможе Росію ідеологічною зброєю: через 10 років росіяни не приховуватимуть свого захоплення українцями й пишатимуться своїм українським походженням.

Не тому, що ми матимемо більше танків, гармат чи літаків, а тому, що ми у своїх національних інтересах озброїмось ідеями українця, якого росіяни вважають 100% «російським генієм».

Подвійний удар: позбавляємось розумової обмеженості самі й доводимо найзапеклішого ворога до необхідності розумнішати, втрачати результати багаторічного зомбіювання своїх громадян.

У цьому марення не більше, ніж в ноосферних ідеях Володимира Івановича Вернадського, про озброєння якими йде мова. Прийдеться робити економічне диво й застосовувати військову силу. Але усе це — лише доповнить правильну стратегію, яка закладається у ноосферний шлях розвитку України.

Прогресивна сила ідей Вернадського досі погано сприймається як націоналістами-бандерівцями, так й розумово обмеженими патріотами разом з великорозумними хохлами, які соромляться бути українцями, живучи в Україні. Незручний та незрозумілий.

Правду сказати — навіть науковий світ досі не визнав ноосферну теорію, хоча саме Вернадський є автором чи не найвимогливіших критеріїв для встановлення наукової істини. Парадокс — найвимогливіші критерії відкидають усі заперечення вчення про ноосферу, але як тільки вимоги пом'якшуються, з'являються наукові «докази» ненауковості вчення про ноосферу.

Однак чим ближче розв'язка політекономічної катастрофи в Україні, тим менше бажаючих заперечити очевидне: ефективно керувати подіями у сучасному світі можуть лише здатні науково мислити й при цьому рішуче діяти особистості. Й ніхто при здоровому глузді не бажає йти за нерішучим керманичем, який пропонує на кожному кроці молитись та розвертатись у зворотному напрямку в нікуди. Згадайте 2005-2010 роки, й зрозумієте, який глузд мають українці й про що йде мова.

Здорове поєднання рішучості дій з науковістю мислення особистості та суспільства є необхідною умовою для виживання як окремих українців, так й усієї Української Нації. Апофеозом даного процесу стане впровадження у життя ноократії — влади розуму, ідеологія якої походить з вчення В. І. Вернадського про ноосферу й коротко характеризується наступними постулатами:

Біосфера — сукупність речовин та випромінювань, які є чи коли-небудь були живою речовиною, або середовище у якому жива речовина існує. Людина виникла у біосфері.

Ноосфера — новий стан біосфери. Сукупність речовин та випромінювать, які були чи є причетними до процесів, спричинених роботою наукової думки, або середовище, в якому відбувається робота наукової думки.

За аналогією — визначення політичного устрою.

Умовна «Біократія» (усі відомі дотепер форми політичного устрою) — природно утворений стан суспільства, при якому людям більше притаманні генетично успадковані або несвідомо засвоєні моделі поведінки.

Ноократія — штучно створений стан суспільства, при якому людям притаманні науково напрацьовані моделі поведінки, які пройшли попереднє випробовування на добровольцях-експериментаторах.

Зазначимо: під розумовою розвиненістю (на відміну від розумової обмеженості) мається на увазі не стільки багаж досвіду та знань, скільки здатність людини керуватись розумом, а не інстинктами та рефлексами.

Особливо це актуально тоді, коли в інтелектуальному ступорі світові лідери відмовляються визнати свою неспроможність зупинити війни та зубожіння людей на Землі, не кажучи вже про управління зміною клімату. Головними аргументами на користь збереження існуючого світового ладу залишається теза про рівність людей та здатність кожної людини самостійно вирішити, як їй краще жити. Що давно спростовано як психіатрами, так й економістами.

Й ми кажемо — планетою мають керувати не політичні, а наукові інститути. Чим раніше це зрозуміє кожна нація по-окремості, тим раніше відбудуться зміни світового політичного устрою.

Успішність розуміння цього Українською Нацією матиме наслідком відмову українців від звичних для себе способу життя та мислення. Новий спосіб мислення — науковий, більш-менш відомий багатьом, але мало хто спробував його застосувати хоча б у своїх особистих інтересах. Хто спробував — багато чого зміг досягти, до наукового способу мислення додавши спосіб життя, головна ознака якого — дієвість. Не чекати, коли щось трапиться, самому діяти, рішуче вибудовуючи своє життя відповідно до результатів наукового мислення.

Об'єднання українців за такою ознакою способу мислення-життя неминуче перетвориться на революційний рух, який займатиметься не поваленням старої влади, а створенням нової, причому у своєму власному середовищі, до якого вишукається черга.

Й так буде.

А поки що у маленькому світі українсько-російської суперечки «кому належить Вернадський?» дуже мало тих, хто обізнаний з його однаково поганим ставленням як до російського шовінізму, так й до українського націоналізму.

Й те, й інше він вважав згубним як для українців, так й для росіян. Той тупік, в якому опинились два народи на початку ХХІ століття не лише підтверджує правильність цих поглядів, але й вимагає витверезвлення, приведення поглядів двох народів до спільного знаменника.

При цьому ми говоримо про перемогу Української Нації, але не українського націоналізму. У союзі з Російською Нацією, але не великоросійським шовінізмом.

Для Української та Російської Націй ідеї Вернадського однаково величні й значимі.

Інше питання — відсоток та географічне розміщення представників вищої раси українського та російського народів, з яких складаються відповідні нації.

Більшість представників Української Нації уникла геноциду на Західній Україні.

Більшість представників Російської Нації відселено за Урал, навіть ще більше з них — за Байкал.

Й обом націям прийдеться боротись проти спільного ворога, нижчої раси, штабом та символом влади якої є Московський Кремль.

Під ноократичним прапором та з іменем Володимира Вернадського. Два народи — один ворог. Й ще десятки народів Євразії, які постануть з ними пліч-о-пліч у цій боротьбі.

Передуючи цим подіям, починаючи свій довгий шлях з «нуля», свідомі українців мають усвідомити, що постать Вернадського, дух ноосфери та ноократична ідеологія — єдина основа й останній шанс для об'єднання Української Нації в сучасних умовах. Як не парадоксально, але саме від цієї української єдності залежить доля й Російської Нації. Поцікавтесь, як закликає боротись з «ноосферитами» російська православна церква, й замисліться — чому вони так бояться цього напівзабутого генія та його напівбожевільних з точки зору психічно хворого суспільства послідовників.

Й поки в Росії триватиме самознищення, ми вже будуватимемо нову Українську Державу. Для будівництва якої кращих будівельників, ніж національно свідомі патріоти годі шукати. Вони готові життя віддати за свою націю, за національну ідею. Але без наукового мислення в сучасному світі усі національні рухи швидко деградують. Й відчутної переваги у час високих технологій не дають ані декалоги українського націоналіста, ані десять заповідей з Біблії. Так само як нічого, крім лиха, українцям не принесла демократія, причому це було відомо ще з козацьких часів.

Українцям потрібна й вона буде утворена — єдина національна партія з ноократичною ідеологією. Партія людей науково мислячих та рішуче діючих. Людей, які знають, чому вони належать до Української Нації й головне — знають, чого вони можуть й повинні досягти разом й по-окремості. Які не дозволять засмітити ідеологічним непотрібом ані свій особистий розум, ані розум свого народу.

До цієї партії зможуть вступати представники вищих рас різних народів, що проживають в Україні. Не треба лише проводити паралелей з «вищою арійською расою», наприклад. Таких усвідомлених відносин між українцями й представниками інших націй, яких планується досягти, у світі ніколи ще не було й мови не йде про повторення подій середини ХХ-го століття. Єдине співпадіння — вчення про ноосферу побачило світ у той саме час, у Москві.

Власне саме тому історичною метою озброєння Української Нації ноократією не є ліквідація Московського Кремля чи здобуття якогось відокремленого щастя українців на «своїй землі». Весь світ шукає нову ідеологію, вільну від національних та релігійних забобонів й манії споживання. Так виходить, що українцям немає вже куди відступати й чекати на диво.

Час диво це створювати самим для себе, й ставати прикладом для наслідування усьому людству.

Необхідну зброю вже винайдено.

Про її освоєння — у наступних дописах.