Вони нічого не забули і нічому не навчилися, казали про реставрацію Бурбонів.
Геніальний француз Алексіс де Токвіль — той самий, що поїхав до США зі своїм другом Гюставом де Бомоном вивчати в'язниці і паралельно зі звітом, обсягом з цілу книжку написав також «Демократію в Америці» — називав дореволюційну Францію країною старого порядку (старого режиму — ancien regime — дослівно). За часів абсолютистської монархії податки збиралися хаотично. Поширена була система відкупів — коли приватні особи в обмін на внесення до скарбниці фіксованої суми, отримували право збору податків (читай — вичавлення значно більших грошей з населення, ніж сама сума податків). Деякі історики навіть вважають, що система відкупу податків, з одного боку, та податкового імунітету вищої аристократії, з іншого, стали одним з чинників Французької революції 1789 року (разом, до речі, з надто радикально-ліберальними реформами фізіократа Тюрго).
Видатний американський історичний соціолог Чарлз Тіллі взагалі вважав, що ранньомодерна держава мала лише дві адміністративні «руки» — військове відомство та податкову агенцію. І хоча часи змінилися, і ми живемо у світі, де ідея держави загального добробуту стала панівною (хоча переважно і на декларативному рівні), захист суверенітету країни та збори податків у такий спосіб, аби профінансувати і обороноздатність, і соціальну сферу, і інноваційний пошук, воднораз не розчавивши бізнес, залишається, як ніколи,актуальною та нагальною.
Ба, більше — ефективні фіскальні / податкові органи є ядром дієздатності держави. У пандемічному світі раптом стає самоочевидним, що держава повинна втручатися у суспільні процеси за умов масштабних криз. І ще більша «несподіванка» — рупор неоліберального капіталізму — Wall Street Journal — заявляє, що американська економіка буде неспроможна витримати тягар довготривалого та сурового карантину на відміну від Китаю. Чому? Виявляється, завдяки наявності у Китаю державного сектору економіки. Пригадую, як раціонально-ліберальний The Economist впродовж 90-х років — епохи масової приватизації на постленінських теренах — постійно ставив Китаю на карб повільний темп приватизації state owned enterprises (SOE — державних підприємств). І сьогодні з'ясовується, що державний сектор економіки за раціонального та дієздатного менеджменту може бути рятівним.
Як ці ідеї про переоцінку цінності дієздатної держави можливо застосувати до українського контексту? Тут не завадить трохи історії. Реформування Державної фіскальної служби спричинилося до створення двох відомств — Митної та Податкової служб. Їхніми керівниками за результатами відкритих конкурсів стали М. Нефьодов та С. Верланов. ДФС перебуває у стані ліквідації, але — і тут велике АЛЕ — податкова міліція залишилася у системі ДФС! Так виглядає, що тут має місце щось серйозніше за забудькуватість, яку спричиняє бюрократичний склероз. Тут спостерігаємо ситуацію, коли словами Маркса «ми потерпаємо не лише від живих, але й від мертвих» (Le mort saisit le vif! [Мертвий хапає живого!]).
Про що ж йдеться? У розпал карантину, коли увага і медіа, і громадянського суспільства, і керівників держави зосереджена на боротьбі з пандемією, ми довідуємося про таке. В.о. голови ДФС С. Солодченко 8 квітня поінформував про низку призначень у надрах служби, призначень, які переважно стосуються силових підрозділів, а саме — співробітників слідчого та оперативно-розшукового управління.
Складається парадоксальна ситуація — Нова податкова, що активно реформується на чолі з С. Верлановим зосереджується на адміністрування податків та аналітичній роботі. Попри, м'яко кажучи, несприятливу економічну кон'юнктуру, яку суттєво погіршує режим картину, податківці демонструють непогані результати зборів податків, ліквідації тіньових схем та виведення з тіні цілих галузей. Одна детінізація спиртової галузі заслуговує на аплодисменти.
Силовий же підрозділ — податкова міліція — лишається під контролем обер-фіскалів ще старого порядку (тобто ДФС). Ба, більше, ідуть призначення у режими business as usual, попри те, що ситуація сьогодні беззаперечно є екстраординарною. При цьому невідомо, чи ці призначення відбувалися через конкурс. Тобто конкретний індивід — приміром керівник главку начальник з оперативно-розшукової діяльності ДФС В. Ткаченко може мати чудові людські та професійні якості, але всі ці якості імперативно повинні бути підтверджені процедурою відкритого конкурсу. Інакше ми маємо право підозрювати кулуарні впливи (а ми знаємо що в Україні залаштунковий вплив зазвичай здійснюється на користь олігархічних угрупувань).
Отже, ми спостерігаємо, що один підрозділ адміністративного гіганту, яким була Фіскальна служба — Державна податкова служба на чолі з С. Верлановим — активно реформується, натомість, як самі обер-фіскали зависли у якомусь непрозорому царстві поміж світами, воднораз зберігаючи свій силовий вплив на бізнес (а саме на цей силовий вплив мав багато нарікань бізнес).
Така кадрова політика суперечить передвиборчій платформі Президента В. Зеленського, платформі, яка мала яскраво антиолігархічну риторику та чиєю соціальною базою виступали численні представники малого і середнього бізнесу (зокрема, ФОПівці). Ба більше, призначення у стилі «старого режиму / порядку» підриватимуть дієздатність української держави, знову перетворюючи її на «виконавчий комітет класу (надвеликої) буржуазії», тобто олігархату.
Логічним та ефективним шляхом продовження реформування фіскальної системи можуть бути два такі варіанти:
- Створення автономної Служби фінансових розслідувань, до якої переведуть трансформовану податкову міліцію;
- Іншим варіантом може бути приєднання податкової міліції — хоча б на час перехідного періоду до створення Служби фінансових розслідувань — до Державної податкової служби. ДПС — це легітимний орган, який продемонстрував свою меритократичність, а керівник податкової С. Верланов є відкритим до комунікації з мас-медіа та суспільством. За таких умов силові функції апарату податкової міліції будуть використовуватися адекватно завданням та у рамках закону.
Отже, ми повинні бути свідомими того, що призначення високопосадовців у фіскальному апараті держави є справою надзвичайної важливості, яка має серйозні наслідки для економіки, а відтак — і суспільства уцілому. Питання полягає у наступному — чи відбудеться реванш обер-фіскалів старого порядку (а тут доречним буде ще один вислів з Франції про реставрацію Бурбонів — вони нічого не забули і нічому не навчилися), чи тренд на реформування / модернізацію митної та податкової служб буде продовжено. Перший варіант — це відкат назад, говорячи академічною мовою, демодернізація; другий — підвищення дієздатності та ефективності української державної машини в інтересах суспільного блага.
