Гівняний день. Дуже гівняний.
Обшуки у Марусі Звіробій.
Запобіжні заходи атовцям по «справі бронежилетів». Де участь в АТО прокурор наче назвав обтяжучою обставиною.
Великі покарання для маленьких, з точки зору небожителів Банкової, людей. Навмисні та сплановані удари по волонтерах та героях війни. По живих символах. По тих, хто в 2014-му році захистив нашу країну.
«Погрози президенту» — просто привід, який зробив Звіробій зручною мішенню, по якій одразу вдарили.
«Браковані бронежилети» — взагалі написана лівою ногою справа, де перевірку було проведено з порушеннями, де любитель неповнолітніх дівчат, суддя Білоцерківець, був навмисне призначений на розгляд справи. Де встановлено космічні застави та відмовлено у виданні на поруки відомим українським воїнам. Бронежилети навіть приводом назвати важко, всю історію придумали від початку та до кінця. Аби вдарити саме по бойовому генералу.
В той самий час держава підкладає енергетичний сектор під росію, «реінтеграцією Донбасу» призначено керувати відвертого виродка сепара Сивохо, якому важко руку до серця під час виконання гімну прикласти.
А менш ніж за два тижні відбудеться зустріч Зеленського з Путіним, де перший скоріш за все щось підпише та офіційно, як голова держави, візьметься виконувати. Дуже ймовірно, що мова йтиме також про закупівлю російського газу та транзитний контракт. Бо іншої причини проводити зустріч за три тижні до закінчення строку попереднього контракту я не бачу.
Так, рейтинг та підтримка лайкозалежного актора стрімко летить в сраку — з 73-х відсотків до 52-х (серед опитуваних) всього за три місяці. Антипатії ростуть. Але цього все ще недостатньо для масового несприйняття персонажа президентом.
Якщо у людей під час виборів не було біологічної, я б сказав, видової відрази до президента, більш ніж на розчарування розраховувати не доводиться. Але.
Йому дійсно потрібні лайки, оплески, вдячні жіночки в пуховиках, всі ці «конечно хотим, Владимир Александрович». Йому дісно потрібно бачити схвалення та обожнення — отримавши таке визнання, яке в нього було навесні, він весь час його потребуватиме. Просто тип, вибачте, людини такий.
Така особливість характеру і є голкою цього чахлика невмирущого. Вона примушує його поспішати та покладатися на покидьків, які — от же ж несподіванка! — його оточують. Вона примушує його ігнорувати протести та переконувати себе в їхній маргінальності та проплаченості. Вона ж примушує його нервувати, робити помилки та підставлятися. Вона ж примушує боятися та йти на поступки ворогу. Бо є сподівання, що ворог вбереже від українців. Марне сподівання.
Будуть переслідування. Будуть посадки. Будуть силові дії, судове свавілля. Будуть поступки Росії. Вони вже є, але далі ситуація загострюватиметься.
Завдання ж громадянського суспільства — шар за шаром розбивати захисні оболонки, доки ми не доберемося до голки. Тоді «кащєю» й кінець.
Команда президента очевидно обрала курс на повне знищення символів, які намагався підняти його попередник. Як би дивно це не звучало. Почали з армії. Незабаром атакуватимуть мову. А потім прийдуть за вірою.
І тоді між послабленою українською державністю та величезною російською імперію залишаться лише маленькі українські люди. Люди, які з 2014-го року давали відсіч ворогу. Люди, для яких Україна — це не відмітка у паспорті і не привід для блазнювання перед росіянами.
Люди, які дали росії по їбалу. І які даватимуть по їбалу до тих пір, поки вона не залишить їх у спокої.
Або не розвалиться.