site.ua
pashtet.ukrainskiy
Павел Паштет Белянский
топ-автор

Сьогодні п'ятниця, а по п'ятницях я дав собі обіцянку писати в блог виключно українською мовою.

От же розпочнемо експеримент, бо українською я взагалі пишу вперше.

Робить зауваження, якщо вважаєте за потрібне.

І поговорімо за київських таксистів.


Наприклад,

Тією зимою, коли на Грушевського дим від палаючих шин закопчував щити озвірілих «беркутівців», потягом з Донецька в Київ приїхала одна моя знайома жіночка. Південний вокзал, ранок, сніг дрібною рисовою крупою насипає з низького неба і холод пробирає до хребта. Знайома сідає у таксі, яке заздалегідь, ще й з вагону, викликала телефоном на вокзал. Пошарпаний «шевроле лачеті» з таким же пошарпаним водієм за кермом, якій курить в відкрите вікно, поки чекає на пасажирку.

В салоні авто холод, і пролітають одинокі сніжинки.

У таксиста втомлений вид і червоні з недосипу очі.

- Усе в порядку? – про всяк випадок питає знайома. Їй самій тривожно, всю ніч сусіди по купе лякали один одного десь підслуханими подробицями київського майдану, розповідали про кривавий «правий сектор» та ховали страх за пляшками з пивом.

- Ні, - качає головою таксист. – Ось з ранку бійці «правого сектору» напали на таксистів у вокзалу. Мені у машині вибили скло. А мені ще вас везти.

Знайома з переляком дивиться на водія, на його втомлене обличчя, на вікно з його сторони, озирається навколо

- Та поїхали, поїхали! Чого ж ми стоїмо? – вигукує вона, і за спинами пасажирів біля виходу з вокзалу їй вже мариться той самий невідомий «сектор». – Поїхали вже так! Що ж робити!

- Можна так? – перепитує таксист.

- Можна, можна, тільки поїхали вже!

Вони їдуть по Києву. Знайомій холодно, вона ховає руки до кишень, тремтить, але терпить. Водій навпаки, йде, підставляючи обличчя зустрічному вітру, посміхаючись якимось своїм думкам.

Біля свого під'їзду знайома виходить з машини та розплачується через водійське вікно.

- Дякую, - каже вона водію.

- Вам дякую, - відповідає водій, тисне кнопку на підлокітнику, скло в його вікні автоматично закривається, і машина зі всіма закритими вікнами від'їжджає під здивованим поглядом знайомої.


Наприклад,

Того року до мене в гості приїхала теща з Росії.
Одного разу їй треба було з'їздити до своєї подруги, та вона попросила мене її супроводжувати.

- Про всяк випадок, - сказала вона. – Все ж таки я з Росії, а у вас тут хунта.

Ми викликали таксі і сіли в машину.

Теща, з панікою дивлячись то на мене, то на таксиста, намагалась згадати, як сказати українською мовою, куди нам треба їхати. Від несподіваного страху за своє російське життя, вона навіть не змогла відразу зміркувати, як українською вітаються.
Я, зрозуміло, підло мовчав, спостерігаючи за тещею і таксистом.
- Здоровєнькі, - нарешті видає теща, з наголосом на «є», таке м'яке російське «є». - Здоровєнькі були.
- Ого, - дивується таксист і киває головою.
- Будьте ласкаві, господи Боже мій, як же по-вашому буде проспект, - шепоче теща.
Таксист озирається на неї, гмикає:
- Ви, шановна, або переходите на людську мову, або я поки немовлям перекушу, якщо ви не заперечуєте...


Наприклад,

Якось викликаю таксі, приїжджає небесно-блакитний Ланос, за кермом якого несподівано для мене сидить жінка, молода й гарна. Ми їдемо мовчки. Я мовчу, поглядаючи, як вона управляє машиною. Вона поглядає на мене у відповідь, ніби чекає на щось.

- Ну, - нарешті каже вона.

- Що, ну? – не розумію я.

- Будуть якісь поради?

- А що, вони потрібні?

- Зазвичай вони завжди бувають від чоловіків.

- В такому випадку, - кажу, - у вас колір нігтів не пасує до кольору машини.

- Та то я не на тому авто сьогодні, - сміється жінка. – Зазвичай я їжджу на червоному Ланосі, але він у ремонті.

- В такому випадку, все гаразд.

- В такому випадку, - відповідає вона мені в тон, - можете самі вибрати собі радіостанцію.

І ми їдемо далі, підспівуючи удвох «Океану Ельзи».

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація