С дньом пабєди! Рявкнула загепана пика в десяти сантиметрах від мого лиця, коли я , разом з жінкою переходив дорогу від Кінотеатра «Портал» на зупинку, пізно вечером.

Якось автоматично, моя права рука відповіла йому в його ліве вухо
-Хрясь!
П,яний победун растянувся прямо на зебрі.
-Хуясь, додала моя права нога, йому по ребрам
-Достатньо? Запитав я його?
Тіло застонало та поповзло до парєбріка, так і не сказавши мені «спасібо дєду». Тіло було молоде, років так з тридцять, але вже досвіченне, що саме 9 травня треба вжиратися до поросячих гудзиків та чиплятися до людей, з вигуками " ЗДНЕМПАБЄДИ".

Через 5 хвилин, жінка віжійшла від шоку, і почала чергове виховання.
-Навіщо так, воно ж п,яне,не розуміє що робе....
_________________________________________________

З 2014 я не святкую "Дзень пабєди". Коли я побачив військову техніку, яку потрібно було привести до ладу, та через декілька днів відправити на війну.
Я дивився на неї, та на безпорадних сільських хлопців, яких вчора призвали десь з Компанієвського району і дали завдання "давай", а перед очами у мене був "дзень пабєди", Саінсус, Ларін, червоні прапори, нікто нє забит нічто нє забито, парад, ура,...Сукі!
Ремкомплекти, ключі, бензин, фарбу, гроші, це все довелося мені та моїм співробітниками купувати за власні кошти.
А потім почалися бронежелети.
Кожної неділі хтось телефонував та просив за свого знайомого, родича, родича його знайомого знайти бронь, або скластись грошима...я не бачив тих людей, які відмовляли.
Оце була наша армія у 2014...."Нікто нє забит..."
__________________________________________________

В нашому житті постійно присутні штампи. Штампи вони доволі корисні, завдяки їм, ми прибераємо з нашого життя другорядні події, щоб вони нам не заважали концентруватися на основному.

В радянському союзі, 9 травня було другорядною подією, тому для цієї дати був розроблен штамп. Як себе поводлити, що робити, що казати, що їсти, що пити, що дивитися,щоб 10 травня після обіду забути про нього на цілий рік.

І так виросло не одне покоління. Аж до 2014 року.
В 2014 багато що перевернулося. Верніше стало с голови на ноги, як і повинно бути.
З,явилося розуміння, що нема і не було ніякокої "Пабєди", що не існує ніякого свята. Що є горе і є ті, хто користується ним.

Триста років нашу країну довблять як осику. В 2014 її стали довбати знов з кров,ю. З кров,ю дітей та жінок.
І я не бачу ніякої "ПЕРЕМОГИ". Не, було її ще не разу. Іде війна, кровава війна, війна на знищення українців як етносу, як народу.
Що святкувати, Яку ПЕРЕМОГУ?
Поки що можно тільки поминати загиблих, та копити ненависть для ворога, копити лють, щоб знищити його до останнього коліна.

Слава Україні!