ПЛЮСИ

1) Озвучені чіткі «червоні лінії» в присутності В. Путіна (це важливо і для нашого суспільства, і для лідерів інших держав);
2) обмін полоненими (думаю, що є високі шанси його реалізації). Не зовсім добре, що це проводиться через ТКГ, що виключає наших полонених, які сидять за гратами в РФ, з цього процесу;
3) припинення вогню (малоймовірно, коли мова йде про повне припинення);
4) три нові ділянки розведення (реалізація ускладнюється тим, що це треба зробити до кінця березня, а закон про «особливий статус» ми мусимо прийняти до кінця 2019 року, тим самим ми втрачаємо козир в цьому процесі);
5) цілодобове ОБСЄ без вихідних (думаю, що можливо). Це вже давним-давно треба було зробити;
6) вперше піднято питання, що представниками ОРДЛО мають бути не представники так званих ДНР/ЛНР, а реальні жителі регіону і ПЕРЕСЕЛЕНЦІ;
7) в очі В. Путіну було сказано про потребу корекції Мінських домовленостей в частині кордону (дуже правильна позиція).

В цілому, переговірна позиція України за змістом, на мою думку, в багатьох аспектах стала суттєво кращою, ніж за президентства П. Порошенка.

МІНУСИ

1) інкорпорація «формули Штайнмайєра» в українське законодавство і конкретно в закон про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО. Сама редакція формули не дуже хороша для України (хоча це однозначно не зрада). Звичайно, ця формула може бути корисною для України, але для цього треба умови, тобто користь цієї формули виключно визначає середовище, в якій вона буде втілена;
2) В. Зеленський на питаннях журналістів трохи «поплив». Помітно, що втомився, що не дуже добре розуміє інформаційну та політичну вагу різних понять та термінів. Багато з цього було було наслідком недосконалого знання української мови і невміння максимально коректно формулювати речення. Особисто я розумів, що те, що він хотів сказати, які мінімум, було не погане, але те, як він говорив, залишає величезний простір для маніпуляцій.

В цілому, прогонозовано.

Без «зради», але і без справжніх «перемог».