Частина 4 статті, яку повністю можна прочитати за посиланням https://actfiles-supporters.org/professor-sektovedeniya-ili-serijnyj-ubijcza/

«Поведінка відображає особистість. Найкращим індикатором майбутнього насильства є насильство в минулому. Щоб зрозуміти „митця“, необхідно вивчити його „мистецтво“. Злочин має оцінюватися у своїй цілісності. Досвід неможливо нічим замінити, і якщо ви хочете зрозуміти злочинне мислення, необхідно звернутися безпосередньо до джерела й навчитися розшифровувати те, що воно вам повідомляє. І передусім: Чому + Як = Хто».

Джон Дуглас, Марк Олшейкер «Mindhunter. Усередині елітного підрозділу ФБР із розслідування серійних злочинів».[7]

Історія Олександра Дворкіна є наочною ілюстрацією того, як особисті дитячі травми та психічні порушення в дитячому й підлітковому віці можуть трансформуватися у дорослому житті в ідеологію ненависті. Його латентний садизм і патологічна ненависть до людей виникли не на порожньому місці. У дитинстві, в умовах радянської реальності, Олександр Дворкін пережив руйнівне поєднання завищеної гордині та емоційної депривації, розпаду сім'ї й приниження. Подібні психологічні травми, отримані в ранньому віці, нерідко стають сприятливим ґрунтом для формування прагнення до помсти, агресії та бажання абсолютного контролю над іншими людьми.

Саша (Олександр) Дворкін, 8 років. 1963 рік. Джерело: О. Л. Дворкін, «Учителі та уроки. Спогади, оповідання, роздуми» [9]

Дисфункційна сім'я та дитяча травма. Олександр Дворкін народився 20 серпня 1955 року в москві — столиці СРСР того часу. Його мати, Броніслава Зіновіївна Букчина (1924–2014), була уродженкою Білорусі. Вона була кандидаткою філологічних наук, доценткою й працювала у відділі сучасної російської мови та культури мовлення Інституту російської мови Академії наук СРСР. [9]

В інтерв'ю 1979 року в межах проєкту "Recent Soviet Immigrants in America" Олександр Дворкін повідомляє такі відомості про свою матір:

«Запитання: Якщо повернутися до старшого покоління — чи стикалися ваші батьки з антисемітизмом або чи мали через це проблеми під час війни?

Відповідь: Так. Моя мати народилася в Україні й… Ну, взагалі-то вона народилася в Білорусі, але жила в Україні, у невеликому містечку, у свого дядька, який займався обрізанням дітей і забоєм худоби.

Запитання: Ритуально, щоб вони були кошерними?

Відповідь: Так. Таким чином, вона виховувалася в релігійній сім'ї. Сама вона не була релігійною. Але коли почалася війна, вона потрапила до гетто, потім її дядька й тітку розстріляли. У неї також стріляли, але вона вижила, й одна українська сім'я забрала її до себе та переховувала протягом трьох років, доки не повернулася радянська влада. Ось таким був її досвід».

У книзі Олександра Дворкіна «Учителі та уроки: спогади, оповідання, роздуми» він згадує, що з другого до восьмого класу «із задоволенням проводив літо в українському селі на межі Вінницької та Одеської областей. Там жила родина вчителів, які колись переховували мою матір під час німецької окупації». «Я всією душею полюбив цю велику, гостинну родину з п'ятьма дітьми. Вони стали мені рідними, як і сама Україна… Тоді мені навіть у страшному сні не могло наснитися, що ця земля колись буде оголошена чужою країною».[9]

Книга Олександра Дворкіна «Учителі та уроки: спогади, оповідання, роздуми» (с. 11) [9]

У Дворкіна є сестра, яка старша за нього на чотири роки. У своїй автобіографічній книзі Дворкін називає її Євгенією. У книзі «Калалаци» вона фігурує під ім'ям Дар'я. У медичних документах Дворкіна зазначено, що його старша сестра з дитинства лікувалася в психоневрологічній клініці, перебувала на обліку в психіатра та з дитинства мала інвалідність (післяпологова травма).

Інформація надана матір'ю. У родині немає випадків психічних розладів. Його сестра проходить лікування у психоневролога. Інвалід із дитинства (пологова травма). Джерело: [https://actfiles.org/alexander-dvorkins-medical-files-full-archive/](https://actfiles.org/alexander-dvorkins-medical-files-full-archive/)

Батько: батьки Дворкіна розлучилися, і його батько не жив із сім'єю.

В інтерв'ю 1979 року в межах проєкту «Нещодавні радянські іммігранти в Америці» інтерв'юер поставив запитання: «Чи виникали у вас труднощі з отриманням візи?» На це Олександр Дворкін відповів:

«Відповідь: Так, мій батько не хотів давати мені дозволу, тому в мене виникли труднощі з його отриманням. Він був розлучений із моєю матір'ю відтоді, як мені виповнилося 12 років, але все ж… Зрештою я отримав від нього цей дозвіл».

В іншому фрагменті цього інтерв'ю Дворкін говорить про свого батька:

«Запитання: А як щодо вашого батька? Чи стикався він з антисемітизмом?

Відповідь: Я не дуже добре знаю свого батька, але… він служив в армії. Ймовірно, він стикався з якимось антисемітизмом з боку товаришів по службі, але я не дуже добре знаю свого батька. [запис зупинено]»

Інтерв'ю Олександра Дворкіна 1979 року для проєкту «Нещодавні радянські іммігранти в Америці», с. 36 [11]

 В автобіографічній книзі Олександра Дворкіна «Учителі та уроки: спогади, оповідання, роздуми» він повідомляє про свого батька таке:

— «Мій батько працював інженером» (с. 9).

— «Коли хлопчикові було 10 років, його батьки розлучилися; після цього Саша і його сестра виховувалися матір'ю» (с. 10).

З автобіографічної книги Дворкіна «Моя Америка»: «…оскільки мої батьки розлучилися, коли я був іще зовсім малим, я фактично виріс без батька» (с. 468).

У книзі Аркадія Ровнера «Калалаци» також містяться біографічні відомості про Дворкіна (під псевдонімом Костя Лопухов):

«СИСТЕМА» (записки Кості Лопухова)

«Моя мама хотіла, щоб я став художником, і три рази на тиждень я ходив до художньої школи. „Костю, — казала вона втомлено й жалібно, — учися, старайся, я тобі все життя віддала“. Два мої вечори займали плавання й археологічний гурток. Решту вечорів я проводив у маминому інституті, де вона до півночі скніла над мікроскопом, а її співробітниці розв'язували за мене задачі й перевіряли вправи.

Ані художника, ані археолога з мене не вийшло. У школі мене дражнили й мучили, у художній — не помічали. Мами я соромився, батька не знав — він із нами не жив. Я був негарним і незграбним, на моїй підстриженій під машинку голові безглуздо стирчали великі пласкі вуха, і я сто разів на день червонів від ніяковості».

Далі буде…

Усі твердження, наведені у статті, базуються на відкритих джерелах, публікаціях, офіційних документах.