Магічне мислення передбачає, що згадка певної істоти, явища чи будь-чого може цю істоту прикликати. Якщо ви знаєте забобон «не говори про погане і нічого не станеться» — це якраз таке магічне мислення.
Тому страшні речі, наприклад смерть, мають чимало евфемізмів, які допомагають говорити про поняття, не називаючи його прямо. Те саме з Дияволом, котрого у фольклорі часто називають просто Той, не кажучи про відоміші замінники на кшталт «нечистий», «рогатий» чи «лукавий». Табу на пряме називання Бога є потужною частиною юдейсько-християнської традиції, від Третьої заповіді до численних дискусій щодо значення тетраграматона יהוה (Ягве/Єгова залежно від традиції читання). В англійській фразеології є фраза "Speak of the devil and he doth appear" (букв. «Заговори про диявола, і він з'явиться»). В українській є прямий відповідник «Про вовка промовка» і більш вульгарний «Згадай гімно, і ось воно». Примовки, які апелюють до цього вірування, взагалі поширена штука і добре відбивають саму ідею прикликання згаданого.
Так от, ведмідь. Почнемо з того, що в нас відбулась метатеза і архаїчною формою буде «медвідь», як його досі називають у деяких діалектах і всіх інших слов'янських мовах. Але це евфемізм — «той, хто їсть мед», «медоїд». Поїдання, а не відання меду. Так само в германських мовах слово походить від кореня зі значенням «бурий» (пор. українське «бурмило», хоч цей зв'язок не достеменний; можливо, слов'янський рефлекс цього кореня є в слові «бобер»). Деякі дослідники германську назву виводять не від кольору, а від *ǵʰwér (дика тварина), але суті це не змінює. І слов'яни, і германці настільки евфемізували цього звіра, що первісна форма його назви просто зникла з наших мов.
Реконструйована праіндоєвропейська форма: *h₂ŕ̥tḱos. Реконструйована прабалтослов'янська форма: *irśtwā́ˀ (дискусійно).
Праслов'янська реконструкція цього гаданого кореня мала б дати *vъrsъ, тобто в сучасній українській цей звір, найімовірніше, називався б «ворос», якщо рахувати з повноголоссям. Чи, ймовірніше, «ворс». Чи є якийсь зв'язок між онімом «Варшава» і гіпотетичною праслов'янською реконструкцією слова «ведмідь» невідомо, але радше ні. Те саме стосується річки Ворскла.
Особливої пікантности цьому лінгвістичному процесу додає той факт, що в романських мовах і в грецькій праіндоєвропейський корінь зберігся — ἄρκτος і ursus відповідно. Натомість у слов'ян і германців, котрі за фактом розселення мали значно більше контактів із ведмедями — безслідно зник. Сьогодні лінгвісти вважають замінники кореня *h₂ŕ̥tḱos найранішими з відомих евфемізмів — вони мусили з'явитися ще до розділення відповідних гіпотетичних мовних єдностей, тобто на початку першого тисячоліття, якщо не раніше.