15 років я намагалась знайти роботу в Україні. І що, як пошуки?))

А давайте проїдемось танком по моєму резюме. Бо й так треба все забути як страшний сон, поки мною Інтерпол не зацікавився і не запросили до себе на роботу, бо ж кажуть, що не для України мама квіточку ростила.

Отож, я, народжена та виживша в Україні в 2011р. закінчила Юридичний інститут(трудову діяльність до ВНЗ ми не враховуємо). І почались мої пошуки місця під сонечком. Це були тривалі безкоштовні стажування за стажуваннями в різних регіонах України.

Спочатку це було управління юстиції в місті-герой Одеса,-не підійшла їм квіточка, потім був РАЦС, була там Альона Вербильчук на 2роки старша і на 40 кг більша, і я їй дуже не подобалась, називала мене гуцулкою, бандерівкою, а ще простягала руки, коли я розмовляла українською, і казала мені, ти що думаєш, що ти модель, а потім начальник сказав, що тільки я вестиму урочисті церемонії розпису, а Альона мені:  «Що настав твій „звьоздний“ час?»,  враховуючи кліматичну ситуацію в колективі, я погодилась, тільки з умовою, що всі церемонії я вестиму тільки українською чи англійською, іншого не дано. Бідолашна Альона. Походу вибору не було, сказали, щоб я перевела текст, і так і буде, провідні спеціалісти конкуруючих відділів РАЦС прийшли подивитись на мене як на дивне диво природи, так і називали чудо природи. Ну я там затрималась тільки на кілька місяців, але текст пам'ятаю, тому якщо вам потрібна виїзна церемонія- звертайтесь. До речі, в мене ще був бонус, в Одесі я жила в жіночому гуртожитку, в кімнаті з племінницею одного великого чиновника, її теж звали Оля (очевидно, Олі бувають різними),  вона працювала в міліції, ходила по гуртожитку і всіх залякувала пістолетом, все когось хотіла вбити «коротше було весело», вона часто влаштовувала рукопашні бої, та, що там, головне, що ми всі вижили, школа життя у кожного різна, а ще ця Оля вкрала телефон в однієї дівчинки, але вахтери сказали, що поліцію визивати не будемо, бо всі розуміли, хто вкрав, і хто в неї родич великий, це ж зразу журналісти з'являться, нікому це непотрібно,-така от Одеса-мама.

Потім мене занесло у Львівську область, я стажувалась на адміністратора готелю 2 тижня безкоштовно, з понеділка по неділю з 7 до 21, поки директорка не сказала, я не знаю, для якої посади ви створені, але це не ваше місце, потім я стажувалась на інспектора з кадрів, і от мене вже мали брати на 0,25 ставки, але ж тьотя, яка мене стажувала почала кидатись в мене паперами, закрила на кілька годин мене в кабінеті, і сказала, що вона хоче, щоб тут Іринка працювала, а не я. Іринка на той час була дружиною приватного підприємця і мамою двох малюків, і працювала на 0,5 ставки. Наш конфлікт з цією тітонькою тривав ще кілька днів, і я зрозуміла, що діла не буде.

Наступним було стажування на помічника нотаріуса, проїздила я майже 2 місяця, а потім свято велике –день нотаріуса, і я додумалась, не зважаючи на своє безкоштовне стажування подарувати дороговалютні ручку і олівчик, і ця пані нотаріус мені каже: «Ви знаєте, я не бачу Вас своїм помічником, і уже місяць думаю як Вам це сказати»-ну коротше, подарунок вона забрала, а мене культурно випровадила, але не вспіла я і до вокзалу дійти, тут дзвіночок «знаєте, Ольго, Ви ще можете походити кілька тижнів, поки я нового помічника не знайду»……, ну що я Вам  скажу, в деяких наших людей совісті зовсім  немає.

Історію про моє стажування в суді Ви вже читали. (Юристом я все-таки трохи попрацювала, але то було значно пізніше.)…

Згодом мене запросили на стажування тележурналістом до одного грантоїда, людина жила за рахунок грантів, і досить так не погано жила, кошти повинні були йти на реалізацію проєктів для дітей- сиріт, але майже всі кошти йшли йому на нові машинки, а команда працювала на волонтерських засадах, оце бізнесмен був, точніше і є, і працює в цій сфері, місце то рибне. Чому я звідти пішла, все просто, одного разу сказали, що я повинна брати участь у спецоперації, (а саме кожного тижня на вихідних ця ГО і інші громадські рухи збирались і займались хуліганством і знімали це на камеру).

Якось я працювала помічником великої екологині- вона ще трохи і міністром стане, ну гроші є, зв'язки теж, PR, GR, що ще треба мати, щоб міністром в Україні стати. Теж королева екології не хотіла мене офіційно працевлаштувати, зарплата в мене була найменша в колективі, для різних людей вона представляла мене як юриста, для когось як журналіста, для когось як помічника, а для колег офісу-просто Оля-хазяйка офісу, в мої обов'язки крім налагоджування міжнародної співпраці, і різної паперової роботи, замовлення всякої всячини, входило прибирання, чайні церемонії, полив еко-стінки, догляд за всіма квіточками, і тими квіточками, що сиділи за комп'ютерами.  Найбільшим бонусом стало те, що коли почався карантин- мене з посмішкою відправили в неоплачувану відпустку на кілька місяців, потім запропонували ЗП 3700 грн.(три сімсот) в міс, звісно я була не в захваті, кількість колег стрімко зменшилась не за власним бажанням, деяких обов'язки перейшли на мене, крім того, в офісі певний час я працювала сама, ЗП трішки зросла, але вона й близько не стала такою, про яку говорили на співбесіді. А після того, як я про себе побачила в неї на сторінці в фб публікацію, що я ниюча королева, і вона шукає нову помічницю без корони(я не про вірус), я за годину завершила всі свої справи, роздрукувала паролі, все передала, і сказала, що йду, і пішла назавжди., але не тут то було, почалось поверніться, якже ми без вас, стільки роботи, ви зобов'язані відпрацювати 14 днів, поки ми знайдемо іншого працівника—походу вони не читали КЗпП України.

Згодом, працювала я в Інституті серця, ну як працювала, провела ряд реформ, тай пішла. Все почалось зі співбесіди в колцентр, який уже багато років намагались створити і ніяк не могли, чекали, що я прийду,  я людина розумна, і медицину вивчала, і психологію, і психіатрію, з людьми спілкуватись вмію, думаю, чом би й не спробувати. Мене взяли, сказали 1 день попрацюєте за компом в одному цікавому кабінеті, подивитесь як вам ці програми,  поспілкуєтесь з пацієнтами в телефонному режимі, щоб зрозуміти потягнете чи ні.  Ну я що, звісно погодилась, все мені підійшло, в перший день більше 100 дзвінків, перевиконала їх план, вони ж іноді й не брали трубку, бо боялись спілкуватись з людьми, ну коротше, цей 1 день затягнувся в один місяць, кожного дня-завтра-завтра, то ст.медсестри нема, то завідуючої нема, то щось там з Тодуровим, коротше казки мені розказували, їм вигідно було безкоштовно набирати людей, неплатити їм зарплату, вони там ставки між собою ділили, я їм кажу, зараз поборемо цей кримінал і корупцію, (там багато ньюансів було), піду до Тодурова, піду в Міністерство, і будемо вирішувати,  прочитала ряд лекцій про моральну, адміністративну, кримінальну відповідальність, звісно нелегко було, зате є результат- колцентр створений і працює.

Потім я потрапила до великого керовніка в сфері енергоефективності, працювала до того часу, поки  не зрозуміла, що він людям зарплату не платить, нікого не оформляє та й кажу йому, а ви можете мені виплатити зарплату за відпрацьований час, а в подальшому раз в тиждень, а він мені –ні не можу, через 2 місяця отримаєте свою зарплату, якщо будете справлятися зі своїми обов'язками, довелось мені піти геть, я ще кілька днів писала, хай хоч якусь суму виплатить, хоча б 1000, 1500 грн, 2000 ну хоч щось.- це був дуже побожний чоловік, постійно молився, в офісі ікони.

Щоб ви розуміли, це тільки 10 частина, все не напишу, бо дальше страшний кримінал, але борімося й поборемо!!!

 Ну з роботою в Україні не склалось, може до польського сейму візьмуть до праці, може в ООН, а може за мільярдера вийду заміж (жартую).

Далі буде!

P.S Якщо у Вас є зайвих 300 млн.грн.і вам не страшно можемо фільм зняти чи якийсь скандальний проєкт створити, і справжні реформи в країні провести, не встидайтесь — пишіть,  я ще й дипломований продюсер))