Криміногенна ситуація в сучасній Україні зумовлена величезною кількістю неправомірних, злочинних діянь, які викликані політичною нестабільністю, соціально-економічними проблемами, високим ростом падіння добробуту населення, відсутністю належного рівня медицини, освіти, соціальних гарантій та соціального забезпечення, тривалістю війни на Сході України. За останній період зросла кількість злочинів, злочинних угрупувань, які є добре підготовленими та обізнаними, і використовують в своїх протиправних діях сучасні способи для вчинення майнових, насильницьких чи інших діянь, які становлять суспільну небезпеку. Боротьба зі злочинністю є одним з пріоритетних завдань України як правової держави. Одним з інструментів в боротьбі зі злочинністю правоохоронних органів є оперативно-розшукова діяльність.

18 лютого 1992 року було прийнято закон України «Про оперативно-розшукову діяльність», який діючий до сьогоднішнього часу. Зміст цього закону яскраво відображає процеси трансформації української правової системи. Відповідно до закону, оперативно-розшукова діяльність являє собою систему гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

На думку експертів та науковців, закон не відповідає ні європейським стандартам негласної діяльності, що здійснюється органами правопорядку, ні сучасному українському кримінального процесуальному законодавству. Адже, закон про ОРД був сформований ще в умовах радянської кримінальної юстиції як комплекс негласних дій, закріплених на рівні відомчих інструкцій з відповідним грифом секретності. Втручання у приватне життя людей під час такого негласного спостереження вважалося нормою, а реальні гарантії захисту прав та свобод людини і громадянина не були властиві радянському законодавству. Незважаючи, на низку вдосконалень, інститут ОРД станом на сьогодні — радянський спадок. Щоправда, тепер в ньому прописані, окрім оперативно-розшукових заходів, спрямованих на отримання доказів, норми щодо розвідувальної та контррозвідувальної діяльності.

У професійних колах багаторазово обговорювалось питання щодо необхідності окремого від кримінального процесу інституту ОРД. Зазначене питання є актуальним і заслуговує на увагу та висловлення різних правових оцінок.

2 вересня 2019 року до Верховної Ради України було внесено законопроект № 1229, яким пропонується викласти у новій редакції Закон «Про оперативно-розшукову діяльність». При цьому, Закон України від 18.02.1992 №2135 «Про оперативно-розшукову діяльність» пропонується визнати таким, що втратив чинність.

Слід зазначити, що Закон про ОРД своїми нормами логічно доповнював кримінально процесуальне законодавство, допоки у 2012 році не прийняли новий КПК. З ухваленням нового кодексу інститут негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні передбачений главою 21 КПК, повинен би замінити інститут ОРД в частині документування злочинної діяльності. Основні негласні дії, такі як, проникнення та обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу, контроль за вчиненням злочину проводяться, відповідно до норм, закріплених в КПК. Відповідно до ст.214 КПК слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Новий КПК, на відміну від радянського інституту ОРД містить гарантії від порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, насамперед під час втручання у приватне життя особи.

Щодо нового законопроекту, то ним не врегульовано питання розгляду клопотань про надання дозволу на проведення оперативно-розшукових або пошукових заходів щодо суддів, працівників суду та правоохоронних органів у приміщеннях судових та правоохоронних органів, які також потребують особливої уваги з боку законодавця.

Потребує уточнення ч. 4 ст. 6 проекту «підрозділам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, забороняється: проводити оперативно-розшукові заходи в інтересах релігійних організацій, політичних партій або інших громадських об'єднань, а також окремих осіб за відсутності підстав, визначених цим Законом». Зазначене положення сформульовано юридично некоректно, оскільки, по-перше, здійснення ОРЗ за відсутності підстав, передбачених законом, забороняється взагалі, а, по-друге, важко уявити ситуацію, коли закон може уповноважувати відповідні підрозділи проводити ОРЗ не в загальнодержавних інтересах, а в інтересах окремих релігійних організацій, політичних партій чи громадських об'єднань.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 проекту «до співробітництва може залучатися особа, що вчинила протиправне діяння, яке не спричинило тяжких наслідків, у разі її активного сприяння розкриттю злочину. Така особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності за наявності підстав і в порядку, визначених чинним законодавством України». При цьому в проекті не визначено, що слід розуміти під «тяжкими наслідками». Більше того, чинне законодавство України, а саме Розділ IX Загальної частини Кримінального кодексу України «Звільнення від кримінальної відповідальності», не передбачає такої підстави звільнення від кримінальної відповідальності, у зв'язку з чим дане положення проекту у частині звільнення від кримінальної відповідальності є некоректним.

Реєструючи законопроект в парламенті, ініціатор законопроекту повинен чітко розуміти, потрібно вдосконалити, залишити чи ліквідувати застарілий діючий інститут ОРД. На мою думку, порівнюючи з КПК 1960 року, де відсутній порядок проведення НСРД, Новий КПК забезпечує значно більше гарантій кожній особі, при законному обмеженні прав людини у зв'язку з проведенням негласних слідчих( розшукових) дій. Скасовуючи радянський інститут ОРД, потрібно адаптувати профільне законодавство. НСРД повинні стати одним з дієвих інструментів у боротьбі зі злочинністю та важливим етапом реформування правоохоронної системи.