Житель Лос-Анджелеса, Стамбула чи Токіо, читаючи новини про події на Камчатці, може подумати: «Це далеко, мене це не стосується». Але таке відчуття відстороненості — помилка. Те, що сталося на Камчатці, — не поодинокий інцидент, а тривожний сигнал. Він свідчить про те, що глобальна геодинамічна система Землі увійшла в стадію активних і потенційно катастрофічних змін.

Природні катаклізми, що здаються хаотичними, підпорядковуються суворим законам. Камчатський землетрус — не випадковість, а результат процесів, які розпочалися десятиліття тому. Про подібні небезпеки неодноразово попереджали волонтери АЛЛАТРА. Однак російська академія наук воліє не афішувати справжні механізми цих подій, адже їхнє визнання вимагатиме перегляду наявних наукових уявлень про геофізику, застосування міждисциплінарних підходів і, що не менш важливо, переоцінки статусу тих фахівців, які переконують громадськість, що «ситуація під контролем».

Визнання реального масштабу проблеми неминуче призведе до необхідності серйозних фінансових вкладень для забезпечення справжньої безпеки людей і країни. А це означає перерозподіл ресурсів і сфер впливу, що суперечить інтересам тих, хто вже облаштувався у своїх «зонах комфорту».

Сибірський магматичний плюм — гігантський потік розпеченої речовини, який піднімається з надр Землі, чинить колосальний вплив на літосферу Сибіру. Його головна частина діаметром 1 200–1 500 км розташована південніше півостровів Гидан і Таймир, а зона розтікання магми охоплює площу до 2 500–3 000 км, що співмірно з територією Австралії. Цей процес зачіпає не лише центр Сибіру.

Як тиск плюму в центрі Євразії призводить до землетрусів на її краях
Сибірська платформа — давня та жорстка структура, яка не деформується локально. Натомість вона, мов монолітна броня, передає наростаючу напругу по всій Євразійській плиті до її периферії. На межах плити, де вона зіштовхується з іншими літосферними плитами, ця напруга накопичується і проявляється у вигляді сильних землетрусів. Цей ефект називають «крайовим ефектом плити».

Землетрус магнітудою 8,8 на Камчатці — класичний приклад такого ефекту. Плюм не лише підштовхує плиту знизу, але й поступово роз'їдає її, розм'якшуючи астеносферу. У результаті весь Сибірський блок — включно із Західно-Сибірською плитою, Східно-Сибірським кратоном та Верхоянсько-Чукотською системою — повільно піднімається, створюючи колосальну напругу на периферії.

Чому активність зосереджена по краях континенту
Підняття і пульсації плити під тиском плюму спричиняють максимальні деформації на її межах. Аналіз сейсмічних даних 1990–2024 рр. підтверджує зростання активності по периметру блоку — від Уралу та Байкалу до Верхоянського хребта і Камчатки. Сплески відбуваються хвилеподібно, ніби континентальна плита «розгойдується» під дією внутрішніх процесів.

Камчатка, що розташована на краю цього блоку й входить до зони Тихоокеанського Вогняного кільця, особливо чутлива до цих процесів. Тут фіксуються не лише загальні для «Вогняного кільця» тенденції зростання сейсмічної активності, але й локальні аномальні сплески. Крім того, розподіл глибин землетрусів у Курило-Камчатському регіоні свідчить про підвищення рухливості стику літосферних плит — прямий наслідок впливу Сибірського плюму. Землетрус 30 липня став закономірною ланкою цього ланцюга подій.

Висновок очевидний: ми спостерігаємо глобальний геодинамічний процес у дії. Сибірський магматичний плюм поступово «розгойдує» Євразійську плиту, викликаючи пульсуючі сплески сейсмічної активності по її краях. Цей процес уже розвивається, і якщо не вжити заходів для зниження тиску в плюмі, світ може зіткнутися із #ами катастрофічної сили з тривожною регулярністю. Чи готове людство до такого сценарію — відкрите питання.