Про мертвих або добре, або правду. Покійний Гіркий Лук був мізогіном, нарцисом та взагалі поцем, але саме він сформулював концепт, який я тоді роз'їбала, і відчуваю потребу повторити розйоб.
На честь героїні Мартіна я назву його «концептом Мелісандри». Вона цей концепт просуває у розмові з сером Давосом Сівортом:
«— Скажіть, Давосе Сіворте, — ви хороша людина?
„Хіба б хороша людина займалася такою справою?“.
— Людина, як усі інші, — відповів він. — Я добрий до своєї дружини, але знав і інших жінок. Намагаюся бути добрим батьком своїм синам, допомогти їм знайти місце у цьому світі. Так, я порушував закони, але до цієї ночі жодного разу не відчував, що роблю зло. Мабуть, у мені всього намішано порівну, міледі, і хорошого, і поганого.
— Сіра людина. Ані білий, ані чорний, того й іншого потроху. Так, сер Давос?
„А якщо й так, то що? Мені здається, більшість людей і є сірі“.
— Якщо половина цибулі почорніла від гнили, ми говоримо, що цибуля гнила. Людина або хороша, або погана.»
Дивлячись на вчинки Давоса і Мелісандри, ми, які читали, чудово розуміємо, що саме Давос хороша людина, набагато краща за короля, якому служить. А от Мелісандра якраз не дуже хороша людина, а строго кажучи — пекельна сука.
(ось чому у мене ПЛіП у списку «маст рід» — у Мартіна такі речі прописані чітко)
Усі темнушники обов'язково спираються на концепцію Мелісандри. Чому? Здавалося б, логічним виглядало б протилежне: якщо визнавати за Давосом, що люди «сірі», було б легше виправдовувати непристойні вчинки своїх героїв. Але ні, декларація «сірості» звучить лише на словах, а в сюжеті у Єськова благородні і добрі люди Мордора і пекельні нацисти ельфи, у Ніенни до нудоти білий і пухнастий Тано і знову ж таки нацисти Валар. Тобто, вголос промовляється начебто Давос, але в сюжеті панує Мелісандра.
Навіщо і чому робиться ця підла підміна?
Подивимося знову на діалог Мартіна: Мелісандрі потрібно, щоб Давос виступив її співучасником у вбивстві людини, винної лише в тому, що виконує свій обов'язок, тримає Штормову Межу від імені визнаного бастарда Роберта Баратеона. Плани Мелісандри йдуть ще далі: вона хоче захопити цього бастарда, Едріка Шторма, і принести його в жертву заради сильної магічної дії: в ньому королівська кров.
Простіше кажучи, вона хоче спалити дитину живцем. Заради служіння богу вогню, світла та всього доброго.
Давоса Сіворта від таких справ нудить, він постійно опонує Мелісандрі (і врешті-решт просто вкраде, вивезе цю дитину). Мелісандра хоче привести його до покірності, морально знищити, зробити слухняним інструментом у своїх руках. Їй потрібно, щоб при дворі Станіса в неї не було опонентів — але при цьому вона розуміє, наскільки корисний Давос для Станіса і хоче зберегти його як союзника. Для цього їй потрібно змінити його особистість, знищити його і відродити з попелу.
МЕТА ЛЮДИНИ, ЩО ПРИБІГАЄ ДО КОНЦЕПЦІЇ МЕЛІСАНДРИ — МОРАЛЬНО ЗНИЩИТИ ОПОНЕНТА. Крапка.
Це важливо розуміти. Якщо хтось вимагає від вас моральної бездоганності, повної, блискучої, «а інакше нещитово» – його мета не встановити в суперечці істину, не зрозуміти вас, не залучити на свій бік – а морально знищити.
Тому в мене для людей, які вдаються до концепту Мелісандри, є картинка, яку я поставила в ілюстрації до цього посту. Я просто кидаю її в коменти, не витрачаючи час на подальші дискусії. Рекомендую робити так само. Тому що дискусії з людиною, чия мета – ваше моральне знищення, є справа свідомо пропаща. Єдина виграшна стратегія тут — відразу посил нахер. Щойно у суперечці з'являється концепт Мелісандри, опонент закінчується як опонент.
Але розуміти підґрунтя його дій при цьому корисно. Тому продовжуємо.
Отже, Мелісандра заявляє, що добро має бути бездоганним. Без плям, сучків та задорин, помилок та пройобів. А інакше не добро, а інакше «цибуля гнила».
Якщо йдеться не про конкретну людину, а про якусь групу людей/персонажів, це взагалі безпрограшна стратегія. Спочатку цю групу представляють якимось колективним розумом на зразок вулика, а потім вказують на негідників, що належать до неї, і кажуть: подивіться, та яка ж це сторона добра? «У Профессора, например, бросили малолетних детей Диора на смерть — при отсутствии детального описания это становится добром?» (с) Горький Лук.
Що найцікавіше, Професор ніде не писав, що ельфи – втілене добро. Ельфи у «Володарі Кільця» — це гуманоїдна раса, підвид хомо сапієнс сапієнс, чиї найкращі роки і століття давно позаду, чисельність неухильно скорочується і все, чого вони хочуть — це спокійно жити у своїх маленьких державах-анклавах, і щоб їх не чіпали. Але їм навіть і цього не дадуть: зі знищенням Кільця їхня магія теж вичерпується, вони змушені будуть покинути землю, яку любили і в яку багато вклали, піти на Захід, і вони приносять цю трагічну жертву заради народів Середзем'я.
Так, на світанку своєї юності в період своєї активної експансії вони сильно відпалювали. У них були свої ганебні сторінки в історії — зокрема, три усобиці, в ході яких один народ ельфів дуже сильно порізав інший народ, що призвело до багатотисячолітньої напруги у стосунках. Але на момент історії «Володаря кілець» ельфи як воююча сторона просто праві. Вони не завойовують чужі землі, не прагнуть чужих скарбів, а хочуть нормальних речей і готові битися за них. Все от настільки просто, якщо відкинути концепцію Мелісандри. Ні, вони не прагнули навернути весь світ до віри в Єдиного. Ні, вони не будували нацистських утопій. Приписати їм такі наміри — не називається «піддати натуралізму та реалізму», це називається «піддати Мелісандри»
Тому що наступний крок після заяви «або ти бездоганний, або ти цілком гнилий, а третього нема» — заявити, що ти цілком гнилий, отже і здатний на що завгодно.
Мелісандр це потрібно саме для того, щоб Давос став здатний на що завгодно.
Путіністам це потрібно, щоб виправдати геноцид українців. Бо якщо кількасот хлопів набили собі свастон, це автоматом робить всіх українців нацистами, отже, знищити нас — достойно і праведно.
Ще раз, для закріплення, великими червоними літерами: концепт Мелісандри (Людина чи народ або хороші, або погані) — не філософія, не мораль і не світогляд. Це інструмент психологічної маніпуляції. Це вороже ІПСО. З ним не дискутують, його відкидають усі, кому дорогі життя та свідомість.
Що ж ми приймаємо замість «концепту Мелісандри» і що не дає нам зірватися в інфернальне свинойобство?
- Добро є реальним та об'єктивним. У нас у біосі прописано, що наше життя загалом добро – ми прагнемо його зберегти. Підвищення якості життя – добро, ми прагнемо її підвищити. Здоров'я – добро, достаток – добро, безпека – добро, вся піраміда Маслоу (а також хлібоу та ковбасоу) аж до найвищих духовних устремлінь є гут. Слово «добробут» недарма включає в себе «добро» і «бути».
- Ми хочемо добра насамперед собі, потім своїм – кого ми там вважаємо своїми. Якщо вистачає ресурсів, то й чужим. Таке розставлення пріоритетів — не ганьба, це нормально, людей, які всім на світі хочуть добра, ми не дарма вважаємо святими, таких дуже мало.
- Злом ми вважаємо ті випадки, коли хтось робить замах на наше добро, відбирає або недодає належного. Вбивство забирає життя, тортури забирають здоров'я та гідність, рабство – свободу, крадіжка та грабіж – ресурси, потрібне вписати.
- Дуже можливо, що з погляду лиходія він творить добро — збільшує свій добробут, якість свого життя, якість життя своєї спільності.
- А насрати на його погляд. Оскільки він не рахувався з нашими інтересами, ми маємо право забити на його інтереси і виписати йому пиздюлів в еквіваленті. У анархічних суспільствах це роблять безпосередньо постраждалі та їхні рідня/друзі/симпатизанти, в неанархічних цю роль перебирає держава.
- Але краще не переходити меж того зла, яке було завдано тобі. Видача пиздюлів у точному еквіваленті сприяє упорядкуванню суспільних стосунків, практика вішати за крадіжку вівці сприяє тому, що крастимуть стадами та вбиватимуть пастухів.
- Той, хто системно вдається до збільшення свого добра за рахунок заподіяння зла іншим, – погана людина.
- Але його цілі хоча б зрозумілі, з ним можна домовитися методом батога та пряника, обмежити його апетити, якщо вистачить сил.
- А от є такі, які від заподіяння ближньому зла нічого взагалі не отримують, крім лулзів, і домовитися з ними не можна, їх більше нічого не задовольнить і нічого не злякає. Психопатія називається.
- Якщо в тих, хто прагне власної вигоди за рахунок інших, можлива «своя правда», то психопати її не мають. Психопати та індуковані психопатією руйнуватимуть, доки їх не зупиниш. Ми їх бачимо наочно. Ми робимо їм смерть, або принймні допомагаємо робити їм смерть.
- Свідомість того, що ми вчинили зло, буде завдавати нам болю. З нею доведеться жити. Якщо її немає або вона згасає сама собою, це ще не робить нас чудовиськами. Головне пам'ятати, що зло було злом. Якщо вона надто сильна, це гірше, вона може штовхнути людину до нестримного самовиправдання. Тут потрібні якісь копінг-техніки.
- Бути доброю людиною означає робити добро людям, причому не тільки собі і своїм, і утримуватися при цьому від зла, якщо це можливо. Робити тільки собі та своїм – це «нічого, нормально». Робити добро в обмін на зроблене тобі добро — це «нічого, нормально».
- Бути «нічго, нормальним» – це нічого, нормально. Цього не соромляться і цим не пишаються. Автор цих рядків і більшість читачів – нічого, нормальні люди.
- Дуже багато дрібного зла походить від «втрат на тертя», від недосконалості людей, суспільства, держави та світу. Його можна компенсувати лише активним добродіянням. Тож для утримання у межах «нічого, нормальності » іноді потрібно робити більше добра, ніж вимагають проговорені норми «нічого, нормальності» . Інакше сповзеш у свинойобство і не помітиш. Не обов'язково робити подвиги, просто заплати за пенсіонера в маршрутці, задонать на тваринний приют або прибери сміття на галявині.
- Твій добрий вчинок може призвести до зла в довгостроковій перспективі. Не давай цьому себе покалічити, стриножити, паралізувати. Помилка – не злочин, просто наступного разу потрібно врахувати досвід.
- «Золоте правило етики» — хороший, придатний спід-тест добро і зло. Ти хочеш, щоби з тобою зробили те, що ти сам готуєш іншому? Ні? Не готуй це іншому, відвали, відмовся від свого наміру. Не бреши собі, що це буде добро, якщо його зробиш ти. Є тільки одна законна підстава не відмовлятися від намірів: той, кому ти це готуєш, або вже зробив це з тобою, або ти точно знаєш, що зробить. Ні, реконструкції, проекції та фантазії не вважаються, лише факти. Русня не виправдається тим, що боялася НАТО, бо НАТО русні нічого не заподіяло, ми також.
- Як і всі спід-тести, цей може давати збій. Наприклад, ти мазохіст і тебе пре від приниження, і тому ти вважаєш, що, принижуючи інших, приносиш їм задоволення. Що ж, тобі не пощастило. Це не означає, що тест непридатний, здебільшого він дає правильний результат, а тобі не пощастило. Ти зробиш помилку, отримаєш в макітру, зробиш поправку на вітер і не повторюватимеш помилок. Ну або повторюватимеш і дали будеш вигрібати в макітру.
А Мелісандра з її концептами – хай іде за русскім ваєнним кораблем.