Бібліотечна колекція кириличних видань нечисленна, проте кожний її примірник для нас на вагу золота. Здавалося б, що ми майже все знаємо про свої основні цінності. Та опрацювання чергового приватного зібрання показало, що бібліотечні цікавинки не перевелись, і пошукової роботи ще достатньо.
Тавро часу щедро відбилося на сторінках раритету. Про це красномовно свідчили сліди від пальців і воску, де-не-де залишені написи, відірвані куточки сторінок, а також вшиті вручну аркуші замість втрачених.
Відсутність перших та останніх аркушів книги ускладнювало процес атрибуції видання. Але робота з джерелами ретроспективної бібліографії та іншими довідковими ресурсами дозволила виявити, що ми свого часу придбали старообрядницький «Устав зі святцями» [2, с. 62]. Рік видання за пасхалією – 1869. Але це може бути й передрук з більш старого за віком видання. Точне місце видання невідоме. В бібліографічних джерелах, зокрема у «Каталозі видань Почаївського та Унівського монастирів XVIII-XX ст. з колекції Музею книги і друкарства України» [2], аналогічне видання атрибутовано як старообрядницьке із неправдивими вихідними даними – «Почаїв, б.р. (фактично Росія)».
Первісна оправа видання дерев'яна, обтягнута шкірою. Вона збережена почасти та оздоблена тисненням. На верхній та спідній боковинцях витиснуті орнаментальні та лінійні рамки. Верхня боковина декорована середником у формі ромба з рослинним орнаментом, а спідня покреслена перехресними лініями. Фрагменти корінця збереглися частково. В наявності залишки мідних застібок, що кріпилися на палітурці.
Папір раритету машинного виробітку XІХ ст. На одній зі сторінок (146) чітко простежується відбиток конгреву. На жаль, текст повністю зітертий, збереглися лише контури віньєтки чіткої форми. Але тотожний відбиток в аналогічному виданні [9], знайдений на букіністичному сайті, містить дані, де був виготовлений папір: «Фабрика Сумкина №5». Що цікаво, рік застосування штемпелю (1869), згідно з даними відомого каталогу С.А.Клепикова [5], збігається з першим роком, вказаним в пасхалії нашого раритету [1, арк. 200 (зв.)].
На фабриці Сумкина (нині Росія, м. Лальськ, Кіровська обл.) [8] виготовляли папір різних сортів та видів – письмовий, газетний, обгортковий, картузний, поштовий, чайний, цигарковий, шпалерний, єпархіальний тощо. Висока якість паперу була обумовлена застосуванням певної сировини – з ганчір'я, без будь-якої деревини. Ганчір'я для фабрики збирали ченці Улянівського Стефано-Троїцького монастиря і відправляли пароплавом до Лальска, де була розташована фабрика. За цю послугу вони отримували від фабрики високоякісний папір.
Деякі аркуші нашого раритету втрачені (8, 54, 162-175, 201, 210-231). Всі, крім останніх двадцяти одного, замінені власником вержованим папером, ймовірно ХVIII ст. На жаль, наявні на верже філіграні, нечіткі, тож, ідентифікувати його (папір) поки не має можливості. Текст уставу на заміщених аркушах написаний від руки фіолетовим і червоним чорнилом.
Що стосується особливостей художнього оформлення та декоративних прикрас нашого примірника, то співставлення окремих гравюр з елементами прикрас старообрядницьких видань з Почаєва, що зберігаються в колекції Музею книги і друкарства України, свідчить про їхню ідентичність [2, c. 324, №23, 25; с. 330, №57, 58; с. 309, №7].
Заставки (15) відтиснуті з 5 дошок. Кінцівки (3) – з 2 дошок. Друк у дві фарби, без кустод. Наявні у примірнику ломбарди – з характерними для старообрядницьких дониконівських видань довгими орнаментальними гілками-пагонами червоного (9) та чорного кольору (2).
Серед виливних прикрас – хрестики і хрестики в колі червоною фарбою на полях аркушів і в тексті, три крапки в півколі чорного і червоного кольорів. Це не просто прикраси. Червоним хрестом без кола позначаються так звані середні церковні свята. Малі свята позначаються трьома крапками в півколі. В свою чергу малі свята поділяються на два чини: урочисті та менш урочисті. Тож, крапками червоного кольору позначені урочисті свята, а менш урочисті – чорними крапками.
Колонцифри розміщені у нижньому правому кутку на лицьовому боці аркуша без крапок, що також є характерним для старообрядницьких видань. Серед видавничих ознак, що є типовими для старообрядницьких видань і які присутні в нашому примірнику, – наявність надрукованого кіновар'ю стислого змісту перед розділами. Текстологічні особливості молитов також свідчать про те, що наш примірник видрукуваний для потреб старообрядників.
Що ж стосується індивідуальних особливостей видання, то на звороті аркушу 124 є маргіналіївласницького характеру: «1898 года, инокѣ, починѣ пострига», а в Пасхалії Зрячій [1, с. 200] між 1898 т а1899 роками написано: «постриженѣ».
До речі, саме в старообрядництві зберігається давня традиція найменування всіх ступенів богопосвячення чернецтвом. Певне, власником нашого «Уставу ...» була духовна особа.
На звороті 117 аркушу зовсім інший почерк. У каліграфічному напису, зробленому так званим «хімічним» олівцем, йдеться про те, що: «Телушка искала быка». Отакої. Акуратна старанність написаного та характер креслення літер наводить на думку, що писала або жінка, або дитина. Певне, не один таки хазяїн був у нашого раритету.
Що стосується старообрядництва на Херсонщині, то в роботах місцевих краєзнавців [7, c. 35, 98-99] можна знайти відомості про історію Херсонської старообрядницької громади, найбільш відомими представниками якої була сім'я Тропіних. Благодійницька діяльність цієї знаної родини відома багатьом херсонцям. У 1912-1914 роках на кошти братів Івана і Михайла Тропіних була побудована велика міська лікарня за проектом архітектора Д.Б.Бунцельмана. Лікарня надавала допомогу всім нужденним, незважаючи на статус, віросповідання, а також місце проживання.
Хто знає, можливо саме Тропіни або ж інші члени Херсонської старообрядницької громади якимось чином дотичні до нашого артефакту? У всякому разі, пошукова робота в цьому напрямку тільки-но розпочата, тож ми не виключаємо нових і цікавих інформаційних знахідок.
http://museum.lib.kherson.ua/siya-svyataya-i-bogov...