Тим, хто знає, що таке «кравчучка».

З усією повагою до Канади.

***

Веранда горіла. Її давно вже погасили б, але неадекватні сусіди підливали соляри в вогонь.

Люди з ближніх квартир переїхали на інші поверхи. Звісно, було тісно, але якось справлялись.

З самого підпалу гасити було нічим. Та й нікому. В пожежники тоді пішли і кухарі, й айтішники, і продавці. Решта відрами таскали воду. Хороші люди гинули в вогні, але пожежу зупинили. Поступово водогін налагодили, вода для гасіння поступала, і тепер тліла лише третина веранди. Але загроза великого полум'я нікуди не ділась. Герої-пожежники захищали від напасті весь дім.

Прєдставітєля канадської компанії вогонь лякав. Але спокою не давала думка про будинкову касу, значна частина коштів з якої йшла на гасіння. До лінії вогню він наближатись не хотів, проте залишити без уваги таку важливу для жильців річ не міг.

- Я маю величезний досвід в гасінні пожеж! - кричав вечорами в фоє Прєдставітєль. - Але ваш управдом не хоче слухати моїх порад! Бо ця пожежа йому вигідна!

Люди здивовано перезирались. Дехто пробував пояснити Прєдставітєлю про неадекватних сусідів, але даремно: про сусідів той і чути не хотів.

- Хіба то пожежа? — закочував очі брюнет. - От в мене вдома пожежа була! Ото пожежа! Я все погасив! Сам! За 5 днів!

Іноді він з помпою і свитою підходив до веранди і здалеку в мегафон кричав поради пожежникам про те, як правильно гасити:

- Скиньте на веранду ядрьону бомбу, і вогонь згасне за 5 днів! Віддайте веранду сусідам — і пожежі не буде!

Але вогнеборці не слухали й робили свою роботу. Вони чули, що сталось з будинком, де жив раніше Прєдставітєль: чверть дому там рознесло вщент. А цьому дому веранда потрібна ціла. Пожежники це знали й гасили дуже обережно.

- Чому вони не слухають? — питав Прєдставітєль в люрексових галстуків.

- Та вони слухають, слухають, просто бояться признатись, бо управдом їм заборонив, — запопадливо запевняли ті, і брюнет полегшено зітхав.

- А чого людей так мало в фоє стало вечорами? І виручка від продажів падає? - допитувався. — Недопрацьовуєте, хлопці!

- То їх управдом не пускає. І купувати корисні канадські речі не дає. Всіх залякав, — виправдовувались люрексові.

Той управдом вперто стояв на шляху Прєдставітєля до будинкової каси. А без каси на широку ногу не проживеш.

***

- Коли почнуть заростати труби? — несподівано пролунало на черговому зібранні в фоє.

Прєдставітєля питання застало зненацька.

- Труботронні поля бороздят простори соврємєнной всєлєнной… — почав було Прєдставітєль, але був знову перебитий наглим питанням в лоб:

- Синхротруботрон працює, а труби як текли, так і течуть. Коли?

- Труботронне поле — вєщ тонка. А ваш Управдом ставить помєхі, от труби й не заростають.

- Які помєхі? Коли текти з труб перестане? - загули жильці. Натовп захвилювався, люди підійшли ближче.

Прєдставітєль дико блиснув очима і заверещав, бризкаючи слиною:

- Провокатори! Ви всє подослані Управдомом! Я буду жаловатись в Міжгалактічєскій совєт, в мене там є знайомі! — і вибіг у відчинені двері, смішно підкидаючи коліна й озираючись на людей.

А управдом взяв та й зачинив двері. На кодовий замок. Жильці знизали плечима та й розійшлись по домівках.

***

Вхідні двері тримались на одній петлі і жалібно скрипіли на вітру.

- Або ви їх полагодите, або ми відключимо вам тепло, — сказав представник ЖЕКу. - На веранді у вас теж з дверей починалось, а потім пожежа сталась. Нам в мікрорайоні більш вогню не треба!

Управдом і Дядя Вася запевнили, що за входом пильнуватимуть. ЖЕКівець підніс до очей Акт огляду і процитуав: «Вхідні двері частково виламані Прєдставітєлєм канадської компанії за сприяння окремих мешканців будинку. Участь сусідів не встановлена. Претензій до правоохоронних органів немає, оскільки це внутрішня справа жильців будинку».

Управдом поставив підпис, і ЖЕКівець пішов, бурмочучи під ніс:

- Не дім став, а прохідний двір…

Жильці будинку загомоніли.

- Може, не треба було ті двері зачиняти? - спитав Дядя Вася. — Хай би бігав тут зі своїми канадськими товарами.

- Треба було! — заявила тітка Люба. — Давно пора в шию гнати аферистів. Ось подивіться, що вони продають моєму батьку!

Показала пляшечку з-під перекису водню з яскравою етикеткою, де був намальований однорогий козел.

- Пильца єдінорога. Лікує всі хвороби за 70 днів. Приймати по 5 капель. Після кожного прийому промовляти «бє-бє-бє», — прочитав етикетку вголос Управдом.

- Старий геть здурів, — бушувала тітка Люба. — Вірить тим пройдисвітам. Перестав пити ліки від тиску, одні ті краплі «бє-бє-бє» пив — так вчора швидку викликала, ледве врятували.

Люди навколо загомоніли:

- А мені хотів продати надувний холодильник. Нащо воно мені?

- А я, дурень, купив катамаран для ванни. Тільки грошам біда.

- Труби, каже, самі позаростають. Чули таке? Ми, як дурні, вуха розвісили!

- Он ті люрексові, я біля них пройти боюся. Поки не купиш в них якийсь непотріб, проходу нема!

- Та ви подивіться, що з тими комітетами робиться! Тьху, та й годі!

Дійсно, буквально напередодні Комітет скляних бус влаштував дебати з Комітетом блискучих дзеркалець. Дебатів не вийшло, але бійка була чимала. Розбили панелі й зірвали люстру в фоє.

- Гнати їх з дому, аферистів! — залунало одразу кілька голосів.

***

Першими виселили помічників Прєдставітєля канадської компанії, які нелегально вселились у виділену громадою квартиру. Комітети розбіглися ще раніше. Місцеві посіпаки поховали люрексові галстуки і забились у найглухіші куточки будинку.

Прєдставітєля виносили всім домом. Він брикався, бризкав слиною, грозився карами небесними і скаргами в Спортлото. Але був успішно видворений. Разом з клітинчастими баулами.

- Я ж корєнной житєль дома! — кричав Прєдставітєль. — Я в цьому домі вже дава тижні живу! Полюбив його всією душею! За народ полюбив! Тепер він мій! Я полдома порву за етот дом! Я ж вам синхротруботрона дав, а ви...Нєблагодарниє ви, тупиє житєлі!

Прєдставітєль періодично зривався на фальцет, але ніхто на нього не звертав уваги.

Льончика-алкаша і Коляна-дай-папіроску більш ніхто не слухав, і їм нічого не лишилось, як повернутись до звичної справи: випивки в дворі. Лише іноді вони авторитетно щось коментували бабусям, що грілись на сонечку на сусідній лавочці.

Вхідні двері полагодили. Винних в зламі оштрафували.

- І що? Тепер все буде добре? — спитав Міхалич Управдома.

- Та яке там добре. Труби течуть, веранда горить. Роботи багато. Будемо потихеньку приводити дім до ладу. Всі разом. Без всяких чудес.

- Ось, — сказав Міхалич. — Табличка. На двері треба повісити знадвору.

Управдом взяв до рук вивіску і прочитав напис великими буквами: «Представникам канадської компанії вхід заборонений». Схвально хмикнув і пішов за дрелькою: табличку чіпляти. Досить з нас продавців «чудес».