Є таке явище. Україномовні люди, які стверджують, що вони не володіють українською. Людина навчилась української від батьків, говориш з нею українською, звучить нормально, майже без русизмів, часто чистіша від мови тих, хто впевнено заявляє, що володіє українською. 

Такі люди як правило живуть у великих містах, або передмістях і якщо з ними говорити українською, вони швидко на неї перейдуть. Але якщо з ними говорять російською — вони будуть у 100% випадків нею відповідати. Їх російська попри впевненість, що вони нею володіють є з українським акцентом і часто наповнена українізмами. 

Парадоксально, але такі люди, для яких перша мова була українська, які через роботу, теж як правило, мовно зросійщились, заявляють що не знають української і на вимогу розмовляти українською можуть піти навіть на конфлікт.

У чому причина? Моя особиста думка — лінгвістична невпевненість. Для людини важливіше не наскільки вона реально володіє тою, чи іншою мовою, а наскільки вона ВПЕВНЕНА, що нею володіє. Постійне звучання у ЗМІ, на вулицях великих міст, читання в інтернеті і перегляд відео таку впевненість дає. І насправді засвоєння російської на рівні розуміння, у більшості регіонів України не є проблемою.

І тому цей парадокс продовжує жити. Я переконаний, що у всіх, або практично у всіх читачів такі знайомі є. Питання дня: чи є у вас знайомі, які з дитиства говорили українською різної чистоти, тепер розмовляють російською і стверджують що української не знають, або володіють нею гірше ніж російською і тому будуть говорити російською?

П.С. Часто такі люди дууууже далекі від політики. Мовне питання для них не існує, або якщо існує, то у вигляді незручності від тих, хто  щось вимагає. Деякі з них стверджують, що не проти вивчити літературну українську добре, але...немає часу, робота ітп.